31 березня, вівторок – Лк 22,24-38
Св. Кирила, архиєп. Єрусалимського
Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. Ісус сказав їм: «Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить.
Ви ті, що перебували зі мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля.
О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів». «Господи», – сказав Петро до нього, – «з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть». А Ісус мовив: «Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш».
Далі сказав їм: «Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?» «Нічого», – відповіли. Він же до них промовив: «А тепер – хто має калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам:Має сповнитись на мені, що написане:Його зараховано до злочинців, – бо те, що стосується до мене, кінця доходить». Вони казали: «Господи! Ось два мечі тут». А він відповів їм: «Досить!»
…більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга… Як важко нам прийняти слова Христа, та ще важче наслідувати їх. Всі ми по-різному служимо один одному, але бути слугою для всіх?!Бути останнім?!Досить легко робити добро тим, хто нам приємний і дорогий, і зовсім інша справа служити людям, які, на нашу думку, недостойні цього.
Перед тим, як побачити Христа в інших, необхідно знайти Його в собі. Якщо ти відчуваєш в собі недостатність любові, звернись до вічного джерела, вічного співчуття і милосердя. Господь навчить тебе жертвувати собою заради інших, визволить тебе від неприязні, зверхності і страху. Він так щедро наповнить тебе любов'ю, що вона переповнить тебе.
"Господи, навчи мене дивитись на ближніх Твоїми очима. Дай мені Твоє серце, щоб я міг любити інших людей так, як Ти"
Ісусе, дякую тобі за те, що Ти пожертвував Собою заради мого спасіння. Ти викупив мене хресною смертю і наповнюєш мене правдивим життям. Твоя смерть і Воскресіння звільняють мене від влади гріха і відкривають Твою досконалу любов, радість і мир. Навчи мене ділитися цими дорогоцінними дарами з кожним, хто зустрічається на моєму життєвому шляху.
30.03.2009
30 березня, понеділок – Лк 22,7-23
Прп. Олексія
Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: «Ідіть», – сказав, – «та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили». Вони його спитали: «Де хочеш, щоб ми приготували?» Він відповів їм: «Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте». Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.
І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві». І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: «Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство».
І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: «Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин». Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.
Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зі мною. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає». І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.
Ти, Господи всесвітній, що Сам нічого не потребуєш, забажав у цьому Своєму Таїнстві Євхаристії перебувати між нами.
Заховай моє серце і тіло невинне, щоб я весело і з чистою совістю міг частіше сповняти Твоє Таїнство і приймати його для свого вічного спасіння. Ти розпорядив і встановив його на свою честь і вічну згадку.
Таким великим, новим і милим воно має тобі здатися на Службі Божій, як коли б того дня Христос перший раз зійшов у нутро Діви і став чоловіком, або повис на хресті, терпів та вмер за людське спасіння.
Святе Причастя відвертає від злого і скріпляє в добрім.
Бо це найвище і найсвятіше таїнство єсть спасіння для душі і тіла, лік на всяку духовну неміч; воно зціляє мої хиби і гнуздає мої пристрасті, перемагає або зменшує натиск спокус, вливає більше благодаті, прибільшує початки чесноти, скріплює віру, підсилює надію, запалює і поширює любов.
Бо велику силу всякого добра дав єси своїм улюбленим, що побожно причащаються, і все ще частіше даєш, мій Боже, опікуне моєї душі, зцілителю людської немочі і подателю всієї сердечної потіхи.
Прп. Олексія
Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: «Ідіть», – сказав, – «та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили». Вони його спитали: «Де хочеш, щоб ми приготували?» Він відповів їм: «Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте». Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.
І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві». І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: «Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство».
І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: «Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин». Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.
Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зі мною. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає». І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.
Ти, Господи всесвітній, що Сам нічого не потребуєш, забажав у цьому Своєму Таїнстві Євхаристії перебувати між нами.
Заховай моє серце і тіло невинне, щоб я весело і з чистою совістю міг частіше сповняти Твоє Таїнство і приймати його для свого вічного спасіння. Ти розпорядив і встановив його на свою честь і вічну згадку.
Таким великим, новим і милим воно має тобі здатися на Службі Божій, як коли б того дня Христос перший раз зійшов у нутро Діви і став чоловіком, або повис на хресті, терпів та вмер за людське спасіння.
Святе Причастя відвертає від злого і скріпляє в добрім.
Бо це найвище і найсвятіше таїнство єсть спасіння для душі і тіла, лік на всяку духовну неміч; воно зціляє мої хиби і гнуздає мої пристрасті, перемагає або зменшує натиск спокус, вливає більше благодаті, прибільшує початки чесноти, скріплює віру, підсилює надію, запалює і поширює любов.
Бо велику силу всякого добра дав єси своїм улюбленим, що побожно причащаються, і все ще частіше даєш, мій Боже, опікуне моєї душі, зцілителю людської немочі і подателю всієї сердечної потіхи.
29.03.2009
29 березня, неділя – Мр 9,17-31
4-та неділя посту, гл.8
Мчч. Савина і Папи
І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли». Він же у відповідь каже їм: «О роде невірний!Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене». І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. Спитав же його батька: «Скільки часу, як це йому сталося?» – «З дитинства», – відповів той. «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним». Ісус же каже йому: «Щодо того – якщо можеш– то все можливо тому, хто вірує». І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: «Вірю, поможи моєму невірству!» Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього». І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: «Вмер він». Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.
Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: «Чому ми не могли його вигнати?» Він відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом».
Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав. Навчав бо своїх учнів і казав їм: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне».
Ісус нам дає сьогодні «лекцію» правдивої віри в Бога! Часто кажемо: скільки є зла у світі, скільки неправильності діється навколо нас, не подобається нам грішне життя наших ближніх… Спробуймо сьогодні, під дією Євангелія, ці проблеми з великою щирістю «принести» до Ісуса! Можливо не будемо свідками оздоровлення тіла, але точно поможемо нашим душам! Коли Ісус бачить наше старання, яке знайшов в батька з Євангелія, то дає достатньо оздоровлень для наших душ і тіла. Але для цього потрібно, щоб і в нас було хоч трошки правдивої віри в Нього.
Для Ісуса нічого не є неможливим! Якщо які-небудь гріхи «закоренились» в нашому серці або в серці наших ближніх, то Ісус нам допоможе знищити їх, якщо ми цього хочемо!
Господи, підкріплюй мою віру, хочу Тобі повністю довіряти!
4-та неділя посту, гл.8
Мчч. Савина і Папи
І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли». Він же у відповідь каже їм: «О роде невірний!Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене». І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. Спитав же його батька: «Скільки часу, як це йому сталося?» – «З дитинства», – відповів той. «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним». Ісус же каже йому: «Щодо того – якщо можеш– то все можливо тому, хто вірує». І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: «Вірю, поможи моєму невірству!» Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього». І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: «Вмер він». Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.
Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: «Чому ми не могли його вигнати?» Він відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом».
Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав. Навчав бо своїх учнів і казав їм: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне».
Ісус нам дає сьогодні «лекцію» правдивої віри в Бога! Часто кажемо: скільки є зла у світі, скільки неправильності діється навколо нас, не подобається нам грішне життя наших ближніх… Спробуймо сьогодні, під дією Євангелія, ці проблеми з великою щирістю «принести» до Ісуса! Можливо не будемо свідками оздоровлення тіла, але точно поможемо нашим душам! Коли Ісус бачить наше старання, яке знайшов в батька з Євангелія, то дає достатньо оздоровлень для наших душ і тіла. Але для цього потрібно, щоб і в нас було хоч трошки правдивої віри в Нього.
Для Ісуса нічого не є неможливим! Якщо які-небудь гріхи «закоренились» в нашому серці або в серці наших ближніх, то Ісус нам допоможе знищити їх, якщо ми цього хочемо!
Господи, підкріплюй мою віру, хочу Тобі повністю довіряти!
28.03.2009
28 березня, субота – Мр 7,31-37
Мчч. Агапія та ін.
І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: «Ефата», тобто: «Відкрийся!» І зараз же відкрились його вуха, і розв’язалися зав’язі його язика, і почав він виразно говорити. І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: «Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову – німим».
Бог нас щоденно «торкається» через красу створених речей, безконечної вселенної, через вияв любові наших ближніх, бажає нам показати свою любов та оздоровити наші тіла та душі.
Доторкається кожного з нас, але наші очі та вуха залишаються невідкритими, бо Його присутність часто глушимо голосною музикою, приємною розмовою, читанням гарної книги, чи журналу, телебаченням або комп’ютером….Поступово втрачаємо духовний зір та стаємо глухими та не уважними на Боже слово!
Ісус також і нас хоче вилікувати від слабкої віри, бажає нам відкрити наші вуха та розв’язати наш язик, щоб ми могли тішитися зі своєї віри та розповідати про Нього всім людям, але головне подавати приклад нашого життя – як християнина.
• Хочу щоб Ісус мене оздоровив?
Господи Ісусе, доторкнись мого серця та оздоров мане від всього, що мені забороняє приймати та віддавати свідоцтво Твоєї любови.
Мчч. Агапія та ін.
І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: «Ефата», тобто: «Відкрийся!» І зараз же відкрились його вуха, і розв’язалися зав’язі його язика, і почав він виразно говорити. І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: «Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову – німим».
Бог нас щоденно «торкається» через красу створених речей, безконечної вселенної, через вияв любові наших ближніх, бажає нам показати свою любов та оздоровити наші тіла та душі.
Доторкається кожного з нас, але наші очі та вуха залишаються невідкритими, бо Його присутність часто глушимо голосною музикою, приємною розмовою, читанням гарної книги, чи журналу, телебаченням або комп’ютером….Поступово втрачаємо духовний зір та стаємо глухими та не уважними на Боже слово!
Ісус також і нас хоче вилікувати від слабкої віри, бажає нам відкрити наші вуха та розв’язати наш язик, щоб ми могли тішитися зі своєї віри та розповідати про Нього всім людям, але головне подавати приклад нашого життя – як християнина.
• Хочу щоб Ісус мене оздоровив?
Господи Ісусе, доторкнись мого серця та оздоров мане від всього, що мені забороняє приймати та віддавати свідоцтво Твоєї любови.
27.03.2009
27 березня, п’ятниця – Мр 15,33-47
Прп. Венедикта
А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години. О дев’ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: «Елої, Елої, лама савахтані?» – що означає у перекладі: «Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?» Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: «Он, Іллю кличе!» Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: «Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!» А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: «Чоловік цей справді був Син Божий».
Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.
Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою,–Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.
Зустрічаємо добро і зло. Бог віддає на смерть власного сина, щоб нам людям показати як нас безмежно любить. Або думаємо, що для Ісуса би був проблем спастися від смерті? Ні! Він прийшов сповнити волю Отця, і якщо вона була важка, яка вимагала від Нього життя!
Ми можемо вільно вибрати, вирішити, в якої групи будемо стояти від сьогодні. Чи в групи зрадника Юди та фарисеїв, або біля тих, які люблять Ісуса та йдуть за ним за будь яких обставин, чи їм це є приємне, подобається або ні. Звернімось на Отця, який найліпше бачить до нашої душі, попросимо Його про силу крокувати Його дорогою. Його дорога є вузька і важка, але вона веде до неба.
Прп. Венедикта
А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години. О дев’ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: «Елої, Елої, лама савахтані?» – що означає у перекладі: «Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?» Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: «Он, Іллю кличе!» Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: «Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!» А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: «Чоловік цей справді був Син Божий».
Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.
Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою,–Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.
Зустрічаємо добро і зло. Бог віддає на смерть власного сина, щоб нам людям показати як нас безмежно любить. Або думаємо, що для Ісуса би був проблем спастися від смерті? Ні! Він прийшов сповнити волю Отця, і якщо вона була важка, яка вимагала від Нього життя!
Ми можемо вільно вибрати, вирішити, в якої групи будемо стояти від сьогодні. Чи в групи зрадника Юди та фарисеїв, або біля тих, які люблять Ісуса та йдуть за ним за будь яких обставин, чи їм це є приємне, подобається або ні. Звернімось на Отця, який найліпше бачить до нашої душі, попросимо Його про силу крокувати Його дорогою. Його дорога є вузька і важка, але вона веде до неба.
26.03.2009
26 березня, четвер – Мр 15,22-32
Перенесення мощів св. Никифора
І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце, та й дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв. Тоді розіп’яли його й поділили його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. Була ж третя година, коли вони розіп’яли його. А був і напис, за що його засуджено, написаний: «Цар Юдейський».
І розіп’яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього. Тоді збулось Писання, що каже: «І з беззаконними полічено його».
І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: «Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш– спаси себе з хреста!» А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: «Інших спасав, а себе – не може спасти! Христос, цар Ізраїля – хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували». Та й ті, що були з ним розп’яті, зневажали його.
…Тоді розіп’яли його… Є стільки терплячих, хворих, стільки самотніх. Можливо і ми колись будемо в черзі тих, для яких життя стало стражданням. День за днем, ніч за ніччю, постійно те саме страждання, або ще гірше. Де поділась Ісусова звістка любові? Як глибоко є в таких хвилинах затиснена радість під силою болю! Ісус це мусів пережити, коли Його страждання було більшим під силою молотка. Існують люди, котрих любимо та до котрих хочемо бути подібними. Їхня особа нас захоплює та радіємо з кожної успішної спроби бути чимось подібними до них. Страждання та біль нас роблять подібними до Христа.
Господи Ісусе, дай, щоб думка про Тебе та Твою любов нас потішала та робила міцнішими у хвилини болю.
Перенесення мощів св. Никифора
І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце, та й дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв. Тоді розіп’яли його й поділили його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. Була ж третя година, коли вони розіп’яли його. А був і напис, за що його засуджено, написаний: «Цар Юдейський».
І розіп’яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього. Тоді збулось Писання, що каже: «І з беззаконними полічено його».
І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: «Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш– спаси себе з хреста!» А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: «Інших спасав, а себе – не може спасти! Христос, цар Ізраїля – хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували». Та й ті, що були з ним розп’яті, зневажали його.
…Тоді розіп’яли його… Є стільки терплячих, хворих, стільки самотніх. Можливо і ми колись будемо в черзі тих, для яких життя стало стражданням. День за днем, ніч за ніччю, постійно те саме страждання, або ще гірше. Де поділась Ісусова звістка любові? Як глибоко є в таких хвилинах затиснена радість під силою болю! Ісус це мусів пережити, коли Його страждання було більшим під силою молотка. Існують люди, котрих любимо та до котрих хочемо бути подібними. Їхня особа нас захоплює та радіємо з кожної успішної спроби бути чимось подібними до них. Страждання та біль нас роблять подібними до Христа.
Господи Ісусе, дай, щоб думка про Тебе та Твою любов нас потішала та робила міцнішими у хвилини болю.
25.03.2009
25 березня, середа – Мр 15,1-21
Прп. ісп. Теофана Сигріянського та св. Григорія Двоєслова
З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв’язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові. Пилат спитав його: «Ти – цар юдейський?» Він же у відповідь мовить йому: «Ти кажеш». А первосвященики багато обвинувачували його І знову спитав його Пилат, кажучи: «Не відказуєш нічого?Дивись, скільки тебе винуватять». Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат.
На свято Пасхи відпускав він їм одного в’язня, того, якого вони просили. А був один, що звавсь Варавва, ув’язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди. Пилат же відповів їм, кажучи: «Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського?» Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі. Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. Пилат знову заговорив і мовив до них: «Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?» А ті знову закричали: «Розіпни його!» Пилат же сказав до них: «Що за зло вчинив він?» А вони ще гірше кричали: «Розіпни його!» Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп’яли.
Вояки повели його в середину двору, тобто у преторію, та й скликали всю чоту. Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього та й почали його вітати: «Радуйся, царю юдейський!» І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому.
Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття.
Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест.
…Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест… Якщо б Симон допоміг добровільно, було б це інакше. Але прийняти недобровільну поміч є образливо. Це швидше приносить гіркоту, депресію. Яка причина, щоб радіти може бути у людей відштовхнутих, які живляться лише з доброчинності? Де її мають взяти? В тому, що вони є подібними до Ісуса!
Господи, заспокоюй нас у всіх ситуаціях, коли нас нищить неміч та коли ми не хочемо її визнати. Пригадай нам, що слабких ти любиш найбільше.
Прп. ісп. Теофана Сигріянського та св. Григорія Двоєслова
З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв’язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові. Пилат спитав його: «Ти – цар юдейський?» Він же у відповідь мовить йому: «Ти кажеш». А первосвященики багато обвинувачували його І знову спитав його Пилат, кажучи: «Не відказуєш нічого?Дивись, скільки тебе винуватять». Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат.
На свято Пасхи відпускав він їм одного в’язня, того, якого вони просили. А був один, що звавсь Варавва, ув’язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди. Пилат же відповів їм, кажучи: «Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського?» Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі. Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. Пилат знову заговорив і мовив до них: «Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?» А ті знову закричали: «Розіпни його!» Пилат же сказав до них: «Що за зло вчинив він?» А вони ще гірше кричали: «Розіпни його!» Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп’яли.
Вояки повели його в середину двору, тобто у преторію, та й скликали всю чоту. Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього та й почали його вітати: «Радуйся, царю юдейський!» І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому.
Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття.
Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест.
…Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест… Якщо б Симон допоміг добровільно, було б це інакше. Але прийняти недобровільну поміч є образливо. Це швидше приносить гіркоту, депресію. Яка причина, щоб радіти може бути у людей відштовхнутих, які живляться лише з доброчинності? Де її мають взяти? В тому, що вони є подібними до Ісуса!
Господи, заспокоюй нас у всіх ситуаціях, коли нас нищить неміч та коли ми не хочемо її визнати. Пригадай нам, що слабких ти любиш найбільше.
24.03.2009
24 березня, вівторок – Мр 14,66-72
Св. Софронія, патр. Єрусалимського
Коли Петро був унизу на подвір’ї, приходить одна з служниць первосвященика і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: «А й ти був з Ісусом Назарянином». Та він відрікся, кажучи: «Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш». Та й вийшов геть на переддвір’я, – а півень і заспівав! Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: «Цей з їхніх». Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: «Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин». Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете. І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: «Перше ніж півень заспіває двічі, – тричі мене відречешся». Та й заридав гірко.
“Хоч мав би я померти з Тобою, – все одно не відречуся від Тебе!” (Марк 14, 31). Петро був щирим, коли це казав, але не знав самого себе, не знав власної слабкості. Був щедрим, але забув, що потребував щедрості Вчителя. Хотів померти за Ісуса, але саме Ісус мусів померти за нього, щоб його спасти. Роблячи із Симона “скелю”, на якій збудується Церква, Христос залучить апостола до своєї справи спасіння. Петро несвідомо вірив, що може дати щось Учителеві, а сталося так, що саме Вчитель дарував Йому все, пробачивши навіть відречення. Ісус не змінив свій вибір стосовно Петра як основи своєї Церкви. Після покаяння Петро став спроможним підтримувати своїх братів.
Господи, Петро під час об’явлення Отця визнає Тебе Христом, Сином живого Бога. Коли він покладається лише на власний розум і добру волю, стає перешкодою у Твоїй місії. Самовпевненість доводить його до того, що він зрікається Тебе, свого Вчителя, а покірне покаяння утверджує його як скелю, на якій Ти збудуєш Твою Церкву. Твій вибір довірити продовження діла спасіння слабким і вразливим людям показує Твою мудрість і могутність.
Оберігай людей, котрих Ти вибрав, Господи, щоб двері пекла ніколи не перемогли твоїх слуг. Зверни на всіх нас Твій погляд, як тієї ночі Ти поглянув на Петра після співу півня.
Св. Софронія, патр. Єрусалимського
Коли Петро був унизу на подвір’ї, приходить одна з служниць первосвященика і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: «А й ти був з Ісусом Назарянином». Та він відрікся, кажучи: «Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш». Та й вийшов геть на переддвір’я, – а півень і заспівав! Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: «Цей з їхніх». Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: «Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин». Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете. І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: «Перше ніж півень заспіває двічі, – тричі мене відречешся». Та й заридав гірко.
“Хоч мав би я померти з Тобою, – все одно не відречуся від Тебе!” (Марк 14, 31). Петро був щирим, коли це казав, але не знав самого себе, не знав власної слабкості. Був щедрим, але забув, що потребував щедрості Вчителя. Хотів померти за Ісуса, але саме Ісус мусів померти за нього, щоб його спасти. Роблячи із Симона “скелю”, на якій збудується Церква, Христос залучить апостола до своєї справи спасіння. Петро несвідомо вірив, що може дати щось Учителеві, а сталося так, що саме Вчитель дарував Йому все, пробачивши навіть відречення. Ісус не змінив свій вибір стосовно Петра як основи своєї Церкви. Після покаяння Петро став спроможним підтримувати своїх братів.
Господи, Петро під час об’явлення Отця визнає Тебе Христом, Сином живого Бога. Коли він покладається лише на власний розум і добру волю, стає перешкодою у Твоїй місії. Самовпевненість доводить його до того, що він зрікається Тебе, свого Вчителя, а покірне покаяння утверджує його як скелю, на якій Ти збудуєш Твою Церкву. Твій вибір довірити продовження діла спасіння слабким і вразливим людям показує Твою мудрість і могутність.
Оберігай людей, котрих Ти вибрав, Господи, щоб двері пекла ніколи не перемогли твоїх слуг. Зверни на всіх нас Твій погляд, як тієї ночі Ти поглянув на Петра після співу півня.
23.03.2009
23 березня, понеділок – Мр 14,53-65
Мчч. Кодрата та ін.
І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвя-щеники, старші та книжники. Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами грівся при ватрі. Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили. Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно: «Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний». Та й це їхнє свідчення не було однозгідне. Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: «Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?» Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: «Чи ти єси Христос, Син Благословенного?» «Я є, – відповів Ісус, – і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних». Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: «Навіщо нам іще свідків? Ви чули богохульство! Як вам здається?» І всі вони присудили, що смерти він гідний. Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: «Пророкуй!». А й слуги били його по обличчі.
Синедріон був судом справедливості для вибраного народу. Тепер цей суд засуджує Христа, Сина благословенного Бога і вважає Його гідним смерті. Безвинного засуджують «тому, що знеславив Боже ім’я», судді оголошують вирок і розривають на собі одяг. Але ми знаємо від Євангеліста, що зробили вони це із заздрощів і ненависті. А Святий Йоан говорить, що насправді найвищий священик говорив від імені Бога: адже саме дозволяючи засудити свого Невинного Сина, Бог Отець зміг спасти Його винних братів.
Ісусе, ти не переймаєшся вартістю Твоєї невинності. Уявляю, наскільки Ти є самотнім, щоб повернути людині справедливість, втрачену внаслідок гріха. Ми були Твоїми ворогами, не було способу змінити наше становище. Ти дозволив себе засудити, щоб дарувати нам прощення. Спасителю, вчини, щоб ми не дозволили засудити себе в день страшного суду.
Мчч. Кодрата та ін.
І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвя-щеники, старші та книжники. Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами грівся при ватрі. Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили. Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно: «Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний». Та й це їхнє свідчення не було однозгідне. Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: «Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?» Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: «Чи ти єси Христос, Син Благословенного?» «Я є, – відповів Ісус, – і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних». Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: «Навіщо нам іще свідків? Ви чули богохульство! Як вам здається?» І всі вони присудили, що смерти він гідний. Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: «Пророкуй!». А й слуги били його по обличчі.
Синедріон був судом справедливості для вибраного народу. Тепер цей суд засуджує Христа, Сина благословенного Бога і вважає Його гідним смерті. Безвинного засуджують «тому, що знеславив Боже ім’я», судді оголошують вирок і розривають на собі одяг. Але ми знаємо від Євангеліста, що зробили вони це із заздрощів і ненависті. А Святий Йоан говорить, що насправді найвищий священик говорив від імені Бога: адже саме дозволяючи засудити свого Невинного Сина, Бог Отець зміг спасти Його винних братів.
Ісусе, ти не переймаєшся вартістю Твоєї невинності. Уявляю, наскільки Ти є самотнім, щоб повернути людині справедливість, втрачену внаслідок гріха. Ми були Твоїми ворогами, не було способу змінити наше становище. Ти дозволив себе засудити, щоб дарувати нам прощення. Спасителю, вчини, щоб ми не дозволили засудити себе в день страшного суду.
22.03.2009
22 березня, неділя Хрестопоклонна – Мр 8,34-9,1
3-тя неділя посту, гл.7
40 мчч. замучених у Севастійськім озері
І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами».
І сказав їм: «Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності».
Ким Бог керує, того ніхто не обмане
Найбільша мудрість не полягає в тому, що знаєш багато книг, але, що вмієш читати в книзі життя. Будь тим ким ти є, та куди б ти не пішов, від свого хреста не втечеш. Хрест, якщо ти його вмієш нести, перестає бути терпінням. Біль перенесений з радістю є напрямком до кращого життя.
Для нас людей третього тисячоліття важко зрозуміти спосіб, яким Ісус кличе до служіння Йому. Він не обіцяє вигідної роботи, життя як на перині, перші місця, кар’єру… нічого привабливого. Запевняє, що хрест не мусить бути дерев’яним. Для когось це буде шкільна парта, для когось лікарняне ліжко, для когось плитка на кухні, чи праска, чи повне відро брудної білизни. Хрестом може бути отримана образа, невдячність, неприємний шеф, чоловік алкоголік, завжди бунтівний підліток. Кожен з нас має свій хрест. Зроблений самим Богом точно на нашу мірку. Нам здається, що він важкий? Не біймося! Бог дає нам лише такий , який зможемо нести! Також дає достатньо сил, але нам часто бракує відваги, терпеливості та, перш за все, покори. Маймо відвагу прийняти Євангеліє.
Господи, дай мені сили та відваги крокувати за Тобою.
3-тя неділя посту, гл.7
40 мчч. замучених у Севастійськім озері
І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами».
І сказав їм: «Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності».
Ким Бог керує, того ніхто не обмане
Найбільша мудрість не полягає в тому, що знаєш багато книг, але, що вмієш читати в книзі життя. Будь тим ким ти є, та куди б ти не пішов, від свого хреста не втечеш. Хрест, якщо ти його вмієш нести, перестає бути терпінням. Біль перенесений з радістю є напрямком до кращого життя.
Для нас людей третього тисячоліття важко зрозуміти спосіб, яким Ісус кличе до служіння Йому. Він не обіцяє вигідної роботи, життя як на перині, перші місця, кар’єру… нічого привабливого. Запевняє, що хрест не мусить бути дерев’яним. Для когось це буде шкільна парта, для когось лікарняне ліжко, для когось плитка на кухні, чи праска, чи повне відро брудної білизни. Хрестом може бути отримана образа, невдячність, неприємний шеф, чоловік алкоголік, завжди бунтівний підліток. Кожен з нас має свій хрест. Зроблений самим Богом точно на нашу мірку. Нам здається, що він важкий? Не біймося! Бог дає нам лише такий , який зможемо нести! Також дає достатньо сил, але нам часто бракує відваги, терпеливості та, перш за все, покори. Маймо відвагу прийняти Євангеліє.
Господи, дай мені сили та відваги крокувати за Тобою.
21.03.2009
21 березня, субота (заупокійна) – Мр 2,14-17
Прп. ісп. Теофілакта
А йдучи повз, побачив він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, й до нього каже: «Іди за мною!» Той устав і пішов слідом за ним. І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо їх було чимало, – тих, що за ним ішли. І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, то сказали його учням: «Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками?» Ісус, почувши те, сказав їм: «Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних».
Ісус цими словами нагадує фарисеям, і також нам, людям 3 тисячоліття, що прийшов спасти всіх, але перш за все тих, в яких хворі душі. Також сьогодні через деяких з нас Він сідає з бездомними, терплячими, хоче дізнатись їх проблеми, бачити їх потреби та допомогти їм.
Кожного з нас стосуються Його слова: Милосердя хочу, не жертву! Дарувати декілька копійок на милосердні діла, можливо не є настільки важким, як “черпати з своїх запасів” :свого вільного часу, посмішок, ласкавих слів. Або докладати руку до конкретних справ: службою батькам, однокласникам, старшим ....
Наш старий спосіб життя нам дуже підходить, є зручний. Проте зробімо конкретний рішучій крок вже сьогодні.
• Виявлю милосердя у конкретний спосіб.
Господи, дай мені силу бути милосердним, без того, щоб я очікував за це похвали.
Прп. ісп. Теофілакта
А йдучи повз, побачив він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, й до нього каже: «Іди за мною!» Той устав і пішов слідом за ним. І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо їх було чимало, – тих, що за ним ішли. І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, то сказали його учням: «Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками?» Ісус, почувши те, сказав їм: «Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних».
Ісус цими словами нагадує фарисеям, і також нам, людям 3 тисячоліття, що прийшов спасти всіх, але перш за все тих, в яких хворі душі. Також сьогодні через деяких з нас Він сідає з бездомними, терплячими, хоче дізнатись їх проблеми, бачити їх потреби та допомогти їм.
Кожного з нас стосуються Його слова: Милосердя хочу, не жертву! Дарувати декілька копійок на милосердні діла, можливо не є настільки важким, як “черпати з своїх запасів” :свого вільного часу, посмішок, ласкавих слів. Або докладати руку до конкретних справ: службою батькам, однокласникам, старшим ....
Наш старий спосіб життя нам дуже підходить, є зручний. Проте зробімо конкретний рішучій крок вже сьогодні.
• Виявлю милосердя у конкретний спосіб.
Господи, дай мені силу бути милосердним, без того, щоб я очікував за це похвали.
20.03.2009
20 березня, п’ятниця – Мр 14,43-52
Свщмчч. Василія, Єфрема, Капитона, Євгенія, Етерія та ін.
І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями – від первосвя-щеників, книжників і старших. Його зрадник дав їм знак, кажучи: «Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно». І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю – і поцілував його. А вони наклали на нього руки й схопили його. Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: «Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це – щоб збулося Писання». Тоді всі, лишивши його, повтікали.
Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, тож він, покинувши покривало, втік від них нагий.
Зрада й втеча з боку тих, кого Він обрав апостолами, кому довірив секрети Царства, на кого покладав повну довіру! Отже, повна поразка... Який біль і яке приниження! Але усе це було здійсненням того, що сказали пророки. В протилежному випадку як можна було б пізнати огиду гріха, яка, власне, і є зрадою любові?
Зрада захоплює зненацька, особливо, коли це стосується пастирів отари. Як вони могли вчинити це Йому? Дух міцний, але тіло слабке. Спокуси, погрози і зради пригнічують волю. Скільки болю в серці Господа!
Не розчаровуймося! Зрад ніколи не бракувало під час переслідувань. А пізніше були повернення. Цей юнак, що відкинув покривало і втік голим (пор. Mр 14,51-52), за словами видатних тлумачів Святого Писання, став згодом автором євангелія від Марка.
Господи, хто уникає Твоїх Страждань, залишається без гідності. Помилуй нас, бо ми не приховуємося перед Твоєю величчю, а навпаки показуємо тобі наші рани, яких ми найбільше соромимось.
Ісусе, віддалитися від Тебе означає залишити сонце. Ховаючись від сонця, ми потрапляємо у темряву та холод.
Свщмчч. Василія, Єфрема, Капитона, Євгенія, Етерія та ін.
І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями – від первосвя-щеників, книжників і старших. Його зрадник дав їм знак, кажучи: «Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно». І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю – і поцілував його. А вони наклали на нього руки й схопили його. Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: «Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це – щоб збулося Писання». Тоді всі, лишивши його, повтікали.
Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, тож він, покинувши покривало, втік від них нагий.
Зрада й втеча з боку тих, кого Він обрав апостолами, кому довірив секрети Царства, на кого покладав повну довіру! Отже, повна поразка... Який біль і яке приниження! Але усе це було здійсненням того, що сказали пророки. В протилежному випадку як можна було б пізнати огиду гріха, яка, власне, і є зрадою любові?
Зрада захоплює зненацька, особливо, коли це стосується пастирів отари. Як вони могли вчинити це Йому? Дух міцний, але тіло слабке. Спокуси, погрози і зради пригнічують волю. Скільки болю в серці Господа!
Не розчаровуймося! Зрад ніколи не бракувало під час переслідувань. А пізніше були повернення. Цей юнак, що відкинув покривало і втік голим (пор. Mр 14,51-52), за словами видатних тлумачів Святого Писання, став згодом автором євангелія від Марка.
Господи, хто уникає Твоїх Страждань, залишається без гідності. Помилуй нас, бо ми не приховуємося перед Твоєю величчю, а навпаки показуємо тобі наші рани, яких ми найбільше соромимось.
Ісусе, віддалитися від Тебе означає залишити сонце. Ховаючись від сонця, ми потрапляємо у темряву та холод.
19.03.2009
19 березня, четвер – Мр 14,27-42
42-ох мчч. з Аморії
І сказав їм Ісус. «Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї». А Петро сказав до нього: «Навіть коли й усі спокусяться, – та не я!» Відповів йому Ісус: «Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся». А він ще більше твердив: «Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!» І всі так само говорили.
І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, – то й каже своїм учням: «Посидьте тут, поки я помолюся». І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись. Потім каже до них: «Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте». Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. І мовив: «Авва –Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу!Та не що я хочу, а що ти». І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: «Симоне, ти спиш?Не міг єси чувати ані однієї години? Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!»
І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово. І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати. Повернувся він утретє й каже їм: «Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!»
Ісус відчував страх, хвилювання і смуток аж до смерті. Він вибрав трьох друзів, які, однак, невдовзі заснули, тож почав молитися сам: "Нехай відійде від мене ця година, віддали від мене цю чашу... але, Отче, нехай буде Твоя воля”.
Ісус прийшов у світ, щоб виконувати волю Отця, але тепер, як ніколи, Він відчув глибину гіркоти гріха і виснаження. «Нехай станеться воля твоя!» Він міг застосувати силу дванадцяти легіонів ангелів, однак не вчинив цього.
Господи, страждання наповнюють нас страхом. Повертається до нас спокуса зачепитись за легкі запоруки щастя. Вчини, щоб ми не боялися прийняти стражання, а довіряли себе Тобі.
42-ох мчч. з Аморії
І сказав їм Ісус. «Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї». А Петро сказав до нього: «Навіть коли й усі спокусяться, – та не я!» Відповів йому Ісус: «Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся». А він ще більше твердив: «Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!» І всі так само говорили.
І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, – то й каже своїм учням: «Посидьте тут, поки я помолюся». І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись. Потім каже до них: «Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте». Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. І мовив: «Авва –Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу!Та не що я хочу, а що ти». І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: «Симоне, ти спиш?Не міг єси чувати ані однієї години? Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!»
І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово. І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати. Повернувся він утретє й каже їм: «Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!»
Ісус відчував страх, хвилювання і смуток аж до смерті. Він вибрав трьох друзів, які, однак, невдовзі заснули, тож почав молитися сам: "Нехай відійде від мене ця година, віддали від мене цю чашу... але, Отче, нехай буде Твоя воля”.
Ісус прийшов у світ, щоб виконувати волю Отця, але тепер, як ніколи, Він відчув глибину гіркоти гріха і виснаження. «Нехай станеться воля твоя!» Він міг застосувати силу дванадцяти легіонів ангелів, однак не вчинив цього.
Господи, страждання наповнюють нас страхом. Повертається до нас спокуса зачепитись за легкі запоруки щастя. Вчини, щоб ми не боялися прийняти стражання, а довіряли себе Тобі.
18.03.2009
18 березня, середа – Мр 14,12-26
Мч. Конона
А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, – щоб ти їв Пасху?» І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: «Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним, і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху? І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам». Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху.
Якже настав вечір, – приходить з дванадцятьма. І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: «Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зі мною, мене видасть». Вони засмутились і один по одному заходились його питати: «Чи не я?» Він відповів їм: «Один з дванадцятьох, що вмачає зі мною руку в миску. Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!»
І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: «Беріть, це моє тіло». Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: «Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох. Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім». І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.
Господи Ісусе, понад наші сили є збагнути і зрозуміти, що нам цими словами говориш. Наш людський розум опирається цим словам: як хтось може дати їсти своє тіло і пити свою кров.
Добре подумаймо, що дехто цього не може, але Бог справді може все. Якщо Він дав нам Себе під видом їжі і напою, повірмо, що для нас це найкраще, що можемо отримати. Якщо б ми достатньо усвідомили велику цінність Євхаристії та свою грішність і негідність, впали б в порох землі з щирим визнанням: «Господи, я негідний, помилуй мене».
Віримо Тобі, Господи Ісусе, тому з покорою будемо стояти і сьогодні до Причастя. Прийманням Твого Тіла і з твоєю поміччю хочемо уподібнитися до Тебе! Чи достатньо усвідомлюю кого приймаю в Євхаристії, чи користаю з того безмежного дару для свого освячення.
Господи, укріплюй мене, щоб я витримав свої постанови, все більше і більше подобатися Тобі, моєму Господу і Богу.
Мч. Конона
А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, – щоб ти їв Пасху?» І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: «Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним, і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху? І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам». Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху.
Якже настав вечір, – приходить з дванадцятьма. І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: «Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зі мною, мене видасть». Вони засмутились і один по одному заходились його питати: «Чи не я?» Він відповів їм: «Один з дванадцятьох, що вмачає зі мною руку в миску. Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!»
І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: «Беріть, це моє тіло». Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: «Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох. Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім». І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.
Господи Ісусе, понад наші сили є збагнути і зрозуміти, що нам цими словами говориш. Наш людський розум опирається цим словам: як хтось може дати їсти своє тіло і пити свою кров.
Добре подумаймо, що дехто цього не може, але Бог справді може все. Якщо Він дав нам Себе під видом їжі і напою, повірмо, що для нас це найкраще, що можемо отримати. Якщо б ми достатньо усвідомили велику цінність Євхаристії та свою грішність і негідність, впали б в порох землі з щирим визнанням: «Господи, я негідний, помилуй мене».
Віримо Тобі, Господи Ісусе, тому з покорою будемо стояти і сьогодні до Причастя. Прийманням Твого Тіла і з твоєю поміччю хочемо уподібнитися до Тебе! Чи достатньо усвідомлюю кого приймаю в Євхаристії, чи користаю з того безмежного дару для свого освячення.
Господи, укріплюй мене, щоб я витримав свої постанови, все більше і більше подобатися Тобі, моєму Господу і Богу.
17.03.2009
17 березня, вівторок – Мр 14,1-1
Прп. Герасима
Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити, але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі!
І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову. Деякі обурилися між собою: «Навіщо, мовляв, така втрата мира! Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати!» І вони ремствували на неї. Але Ісус сказав: «Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок. Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте. Що могла, те зробила; вона заздалегіть намастила моє тіло на похорон. Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила на пам’ятку про неї».
Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм. Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час.
Кожен бачить своє щастя в чомусь іншому. Марія з Євангелія його знайде у помазанні ніг Ісуса, Марта - у служінні, Лазар - біля столу, Юда - в грошах… а ми? В чому полягає правдиве щастя для нас? Для мене персонально?
Завданням нас християн є знайти правдивий ключ до найбільшого щастя – отримання неба!!! Цілим своїм життям та існуванням ми б мали старатися робити все для Бога.
• Яким є моє уявлення щастя? Яким ключем хочу відкрити небо? Чи віддаю я Богу все, що маю - свій час, свої діла, свої бажання…? Що сьогодні я зроблю для Ісуса?
Прп. Герасима
Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити, але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі!
І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову. Деякі обурилися між собою: «Навіщо, мовляв, така втрата мира! Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати!» І вони ремствували на неї. Але Ісус сказав: «Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок. Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте. Що могла, те зробила; вона заздалегіть намастила моє тіло на похорон. Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила на пам’ятку про неї».
Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм. Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час.
Кожен бачить своє щастя в чомусь іншому. Марія з Євангелія його знайде у помазанні ніг Ісуса, Марта - у служінні, Лазар - біля столу, Юда - в грошах… а ми? В чому полягає правдиве щастя для нас? Для мене персонально?
Завданням нас християн є знайти правдивий ключ до найбільшого щастя – отримання неба!!! Цілим своїм життям та існуванням ми б мали старатися робити все для Бога.
• Яким є моє уявлення щастя? Яким ключем хочу відкрити небо? Чи віддаю я Богу все, що маю - свій час, свої діла, свої бажання…? Що сьогодні я зроблю для Ісуса?
16.03.2009
16 березня, понеділок – Мт 27,57-66
Мчч. Євтропія, Клеоніка та Василиска
Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці.
На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям:Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу». Пилат каже до них: «Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте». Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу.
…Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі… Ті, що тримали хоч хвилину Ісуса на руках, були сумні. Втратили когось, в кому мали підтримку. В Його присутності відчували безпеку та радість. Але смерть від них це вкрала. Думаємо завжди про те, що смерть у нас краде, що втрачаємо, і забуваємо, що знаходить той, якого ми любили. Але любов думає більше про ближнього.
Господи Ісусе, дай, щоб ми біля смертного ложа своїх близьких та в пустоті наступних днів вміли радіти зі щастя, котре їм відкри-вається, і так перебороли власний смуток.
Мчч. Євтропія, Клеоніка та Василиска
Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці.
На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям:Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу». Пилат каже до них: «Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте». Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу.
…Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі… Ті, що тримали хоч хвилину Ісуса на руках, були сумні. Втратили когось, в кому мали підтримку. В Його присутності відчували безпеку та радість. Але смерть від них це вкрала. Думаємо завжди про те, що смерть у нас краде, що втрачаємо, і забуваємо, що знаходить той, якого ми любили. Але любов думає більше про ближнього.
Господи Ісусе, дай, щоб ми біля смертного ложа своїх близьких та в пустоті наступних днів вміли радіти зі щастя, котре їм відкри-вається, і так перебороли власний смуток.
15.03.2009
15 березня, неділя – Мр 2,1-12
2-га неділя посту, гл.6
Свщмч. Теодота
Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. І от прийшли до нього, несучи рослабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: «І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» Ісус же вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого: Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому». Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: «Ніколи ми такого не бачили!»
Якщо на хвилину задумаємося над словами Євангелія, то нашого подиву точно заслужать чотири чоловіки, які принесли розслабленого до Ісуса. Уявімо, як його несли, коли побачили натовп, як не сказали самі собі, що туди не дістанемось, може іншим разом, тепер це неможливо. Вони шукали спосіб, як це зробити, а не причину, чому не зробити це. Що відбулося далі, можемо прочитати. Ісус оздоровляє найперше душу розслабленого чоловіка, відпускає йому гріхи, потім допомагає хворому тілу.
Переживаємо час посту. Подумаймо, як його сьогодні пережити і молімося до Святого Духа, щоб нам допоміг пізнати правдиве коріння нашого «розслаблення» душі, щоб ми, з Його поміччю, змогли прийти до Ісуса з щирим жалем… Та не будьмо неуважними і до тих наших друзів і знайомих, які прив’язані до ліжка гріха та принесімо їх в молитві до Ісуса, щоб і вони отримали оздоровлення душі!
Господи, помилуй мене і тих, які Тебе потребують.
2-га неділя посту, гл.6
Свщмч. Теодота
Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. І от прийшли до нього, несучи рослабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: «І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» Ісус же вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого: Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому». Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: «Ніколи ми такого не бачили!»
Якщо на хвилину задумаємося над словами Євангелія, то нашого подиву точно заслужать чотири чоловіки, які принесли розслабленого до Ісуса. Уявімо, як його несли, коли побачили натовп, як не сказали самі собі, що туди не дістанемось, може іншим разом, тепер це неможливо. Вони шукали спосіб, як це зробити, а не причину, чому не зробити це. Що відбулося далі, можемо прочитати. Ісус оздоровляє найперше душу розслабленого чоловіка, відпускає йому гріхи, потім допомагає хворому тілу.
Переживаємо час посту. Подумаймо, як його сьогодні пережити і молімося до Святого Духа, щоб нам допоміг пізнати правдиве коріння нашого «розслаблення» душі, щоб ми, з Його поміччю, змогли прийти до Ісуса з щирим жалем… Та не будьмо неуважними і до тих наших друзів і знайомих, які прив’язані до ліжка гріха та принесімо їх в молитві до Ісуса, щоб і вони отримали оздоровлення душі!
Господи, помилуй мене і тих, які Тебе потребують.
14.03.2009
14 березня, субота – Мр 1,35-44
Прпмчц.Євдокії
Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився. Та Симон і ті, що були з ним поспішили за ним, знайшли його й кажуть до нього: «Усі тебе шукають». Він же відповів їм: «Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов». І він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів.
І приходить до нього прокажений, благає його та, припавши на коліна, каже йому: «Якщо хочеш, то можеш мене очистити». І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його і сказав до нього: «Хочу, будь чистий!» І вмить проказа зійшла з нього, і став він чистий. І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його й мовив йому: «Гляди ж, нікому не кажи нічого, а йди та покажися священикові, ще й принеси за твоє очищення, що повелів був Мойсей, їм на свідоцтво».
За часів Ісуса проказа була невиліковною хворобою. Ті, які нею захворіли, жили далеко від міст, не могли ні з ким зустрічатися. Як прокажений дійшов до Ісуса, нам не відомо. Можливо, чув про Нього та бачив в ньому єдину надію, тому шукав спосіб, як наблизитися до Ісуса. Уявімо, як довго готувався, що все Йому скаже, як пояснить… Так як пише Євангелист, в особистій зустрічі багато не сказав: «Якщо хочеш, то можеш мене очистити». Чи треба більше? Чи потрібне якесь пояснення? Він стоїть перед самим Богом!
Вчімося і ми від прокаженого, бо дуже добре усвідомлюємо, як гріх «роз’їдає» нашу душу, щоб нам своєю благодаттю допоміг очиститися від багатьох наших недоліків, злих звичок, грішних навиків. Щирим жалем кличмо у тайні покаяння: «Господи, якщо хочеш, тільки Ти можеш мене очистити!»
Не будьмо байдужими до прокази гріха та вже на початку цієї хвороби душі біжімо до Ісуса, до Його ніг у сповіді та визнаймо наш гріх. Переживемо стільки радості та потрібного миру, але також знову здобудемо натхнення для віри в Нашого Небесного Батька!
• Як я дивлюсь на проказу душі – гріх?
Господи Ісусе, якщо хочеш, можеш мене очистити! Прошу Тебе!
Прпмчц.Євдокії
Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився. Та Симон і ті, що були з ним поспішили за ним, знайшли його й кажуть до нього: «Усі тебе шукають». Він же відповів їм: «Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов». І він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів.
І приходить до нього прокажений, благає його та, припавши на коліна, каже йому: «Якщо хочеш, то можеш мене очистити». І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його і сказав до нього: «Хочу, будь чистий!» І вмить проказа зійшла з нього, і став він чистий. І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його й мовив йому: «Гляди ж, нікому не кажи нічого, а йди та покажися священикові, ще й принеси за твоє очищення, що повелів був Мойсей, їм на свідоцтво».
За часів Ісуса проказа була невиліковною хворобою. Ті, які нею захворіли, жили далеко від міст, не могли ні з ким зустрічатися. Як прокажений дійшов до Ісуса, нам не відомо. Можливо, чув про Нього та бачив в ньому єдину надію, тому шукав спосіб, як наблизитися до Ісуса. Уявімо, як довго готувався, що все Йому скаже, як пояснить… Так як пише Євангелист, в особистій зустрічі багато не сказав: «Якщо хочеш, то можеш мене очистити». Чи треба більше? Чи потрібне якесь пояснення? Він стоїть перед самим Богом!
Вчімося і ми від прокаженого, бо дуже добре усвідомлюємо, як гріх «роз’їдає» нашу душу, щоб нам своєю благодаттю допоміг очиститися від багатьох наших недоліків, злих звичок, грішних навиків. Щирим жалем кличмо у тайні покаяння: «Господи, якщо хочеш, тільки Ти можеш мене очистити!»
Не будьмо байдужими до прокази гріха та вже на початку цієї хвороби душі біжімо до Ісуса, до Його ніг у сповіді та визнаймо наш гріх. Переживемо стільки радості та потрібного миру, але також знову здобудемо натхнення для віри в Нашого Небесного Батька!
• Як я дивлюсь на проказу душі – гріх?
Господи Ісусе, якщо хочеш, можеш мене очистити! Прошу Тебе!
13.03.2009
13 березня, п’ятниця – Мт 27,45-56
Прп. ісп. Василія
Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: «Він Іллю кличе». І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: «Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати». А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»
Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.
Важко бачити як хтось страждає! Є стільки людей, котрі опікуються хворими, стільки тих, котрі відвідують у лікарні своїх друзів або близьких. Є багато тих, котрі помирають. Лише сум, страх, безнадія, самотність. Стараймося зробити з нашого життя щось гарне, сповнити Божий план так, як його сповнив Ісус. Кожного дня сповнюємо його частково. Але в смерті маємо можливість віддатися повністю. Віддати Богові все. Вийти аж на вершину. Переступити поріг та зустрітися з Богом. Чи може бути в тому щось сумне?
Господи, дай нам Твою руку, коли будемо помирати, щоб з повною свідомістю та радістю переступили та крокували за Тобою.
Прп. ісп. Василія
Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: «Він Іллю кличе». І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: «Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати». А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»
Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.
Важко бачити як хтось страждає! Є стільки людей, котрі опікуються хворими, стільки тих, котрі відвідують у лікарні своїх друзів або близьких. Є багато тих, котрі помирають. Лише сум, страх, безнадія, самотність. Стараймося зробити з нашого життя щось гарне, сповнити Божий план так, як його сповнив Ісус. Кожного дня сповнюємо його частково. Але в смерті маємо можливість віддатися повністю. Віддати Богові все. Вийти аж на вершину. Переступити поріг та зустрітися з Богом. Чи може бути в тому щось сумне?
Господи, дай нам Твою руку, коли будемо помирати, щоб з повною свідомістю та радістю переступили та крокували за Тобою.
12.03.2009
12 березня, четвер – Мт 27,27-44
Прп. Прокопія Декаполіта
Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: «Радуйся, царю юдейський!» І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття.
Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати «Череп-місце», дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там.
Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: «Це Ісус – Цар Юдейський». Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.
Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, кажучи: «Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!» Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я –Син Божий». Так теж і розбійники, що були з ним розіп’яті, ображали його.
…і примусили його нести хрест його. Багато разів ми пересвідчились, що хрест є ще важчий тоді, коли його відштовхуємо, не хочемо – та він знову падає на наші плечі і ми не можемо втекти. Ісус його добровільно прийняв, знаючи, що так спасе світ. Те, що ми вирішуємо прийняти, є легше.
Господи Ісусе, допоможи нашій волі, щоб погодилась з хрестом, котрий нам пропонуєш. Хай думаємо більше про тих - котрим допоможемо тим, що несемо хрест - котрим це принесе радість, а менше думаймо про наше страждання.
Прп. Прокопія Декаполіта
Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: «Радуйся, царю юдейський!» І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття.
Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати «Череп-місце», дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там.
Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: «Це Ісус – Цар Юдейський». Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.
Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, кажучи: «Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!» Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я –Син Божий». Так теж і розбійники, що були з ним розіп’яті, ображали його.
…і примусили його нести хрест його. Багато разів ми пересвідчились, що хрест є ще важчий тоді, коли його відштовхуємо, не хочемо – та він знову падає на наші плечі і ми не можемо втекти. Ісус його добровільно прийняв, знаючи, що так спасе світ. Те, що ми вирішуємо прийняти, є легше.
Господи Ісусе, допоможи нашій волі, щоб погодилась з хрестом, котрий нам пропонуєш. Хай думаємо більше про тих - котрим допоможемо тим, що несемо хрест - котрим це принесе радість, а менше думаймо про наше страждання.
11.03.2009
11 березня, середа – Мт 27,11-26
Св. Порфирія
Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його:«Ти цар юдейський?» Ісус відповів:«Ти кажеш». Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: «Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?» А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.
На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. Був же тоді відомий в’язень, що звавсь Варавва. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: «Кого бажаєте, щоб я вам відпустив:Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?» Знав бо він добре, що вони з зависти видали його.
І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: «Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього».
Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. Заговорив правитель і сказав їм:«Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?» Ті відповіли: «Варавву». Каже до них Пилат: «А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі відповіли: «Нехай буде розіп’ятий!» Спитав він: «Що злого вчинив він?» Вони ж ще більше заходилися кричати: «Нехай буде розіп’ятий!» Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: «Я невинний крови праведника цього; ви побачите». Увесь же народ відповів, кажучи: «Кров його на нас і на наших дітях!» Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.
Ісус був правий. Правда і закон були на Його боці, але суд закінчився інакше. В нас би все збунтувалося. Ісус мовчить. Знав що спротив, боротьба та в загальному будь-які слова є інколи некорисними. Воля Його Батька була, щоб Він жертвував за нас життя і це засудження було початком сповнення Його волі. Божа воля має завжди за мету добро, красу. Так і ми мали б мати на думці ту кінцеву мету, завжди, коли проти нас стає щось, що викликає спротив, почуття кривди, несправедливості.
Господи Ісусе, навчи нас за нашими труднощами бачити красу, котра має зрости з них і добро, котре ти задумав.
Св. Порфирія
Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його:«Ти цар юдейський?» Ісус відповів:«Ти кажеш». Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: «Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?» А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.
На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. Був же тоді відомий в’язень, що звавсь Варавва. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: «Кого бажаєте, щоб я вам відпустив:Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?» Знав бо він добре, що вони з зависти видали його.
І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: «Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього».
Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. Заговорив правитель і сказав їм:«Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?» Ті відповіли: «Варавву». Каже до них Пилат: «А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі відповіли: «Нехай буде розіп’ятий!» Спитав він: «Що злого вчинив він?» Вони ж ще більше заходилися кричати: «Нехай буде розіп’ятий!» Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: «Я невинний крови праведника цього; ви побачите». Увесь же народ відповів, кажучи: «Кров його на нас і на наших дітях!» Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.
Ісус був правий. Правда і закон були на Його боці, але суд закінчився інакше. В нас би все збунтувалося. Ісус мовчить. Знав що спротив, боротьба та в загальному будь-які слова є інколи некорисними. Воля Його Батька була, щоб Він жертвував за нас життя і це засудження було початком сповнення Його волі. Божа воля має завжди за мету добро, красу. Так і ми мали б мати на думці ту кінцеву мету, завжди, коли проти нас стає щось, що викликає спротив, почуття кривди, несправедливості.
Господи Ісусе, навчи нас за нашими труднощами бачити красу, котра має зрости з них і добро, котре ти задумав.
10.03.2009
10 березня, вівторок – Мт 26,69-75
Св. Тарасія, архєп. Царгородського
Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: «І ти був з Ісусом Галилеєм». Але той перед усіма відрікся і заявив: «Не знаю, що таке говориш». Коли ж він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: «Цей був з Ісусом з Назарету». Він знову, клявшися, відрікся: «Не знаю я цього чоловіка». Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: «Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє». Тоді Петро почав клястися та божитися:«Не знаю я цього чоловіка». І враз заспівав півень. ІПетро згадав те слово, що Ісус сказав був: «Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене». І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.
Петро відрікся свого Господа. Гріх є завжди зреченням Христа. Наші помилки не повинні приводити нас до зневіри, але мають вести до покори. Правдивий жаль – це завжди можливість для нової зустрічі з Господом. Небо повне великих грішників, які вміли жаліти за гріхи.
Ісус завжди нас приймає та радіє нашому наверненню.
• Наскільки я жалію за своїми вчинками та гріхами? З щирим жалем прийду до Ісуса та попрошу Його прощення.
Св. Тарасія, архєп. Царгородського
Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: «І ти був з Ісусом Галилеєм». Але той перед усіма відрікся і заявив: «Не знаю, що таке говориш». Коли ж він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: «Цей був з Ісусом з Назарету». Він знову, клявшися, відрікся: «Не знаю я цього чоловіка». Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: «Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє». Тоді Петро почав клястися та божитися:«Не знаю я цього чоловіка». І враз заспівав півень. ІПетро згадав те слово, що Ісус сказав був: «Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене». І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.
Петро відрікся свого Господа. Гріх є завжди зреченням Христа. Наші помилки не повинні приводити нас до зневіри, але мають вести до покори. Правдивий жаль – це завжди можливість для нової зустрічі з Господом. Небо повне великих грішників, які вміли жаліти за гріхи.
Ісус завжди нас приймає та радіє нашому наверненню.
• Наскільки я жалію за своїми вчинками та гріхами? З щирим жалем прийду до Ісуса та попрошу Його прощення.
9.03.2009
09 березня, понеділок – Мт 11, 2-15
1-ше і 2-ге віднайдення голови Івана Хрестителя
Почувши у в’язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» У відповідь на це Ісус сказав їм: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться».
Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: «На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись?На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли?Побачити Пророка?Так, кажу вам, і більше, як Пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою.
Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його. Усі бо пророки й закон пророкували до Йоана. І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти. Хто має вуха, нехай слухає.
Іван підготував дорогу Ісусові. В повноті часу приходить Ісус на цей світ, щоб через Нього світ пізнав Небесного Отця та увірував в Нього. З великою радістю ми би мали вислухати ці Ісусові слова. Той, в кого ми увірували є правий Бог. Свідчать про Нього діла. В нікому іншому немає спасіння!!!
Якщо нас переконують теперішні «пророки, керівники гуру та різних сект», не можуть нам дати те, що нам приніс Ісус. Життя з ним не лише тут на землі,але також колись в Небесному Царстві!!! Не очікуймо великих можливостей, подій, почнімо працювати на будуванні неба вже сьогодні. Показуймо нашу віру ділами любові. Бог нам висилає в дорогу людей котрим хоче через нас служити. Відкриймо свої очі та серце повне Його любові до ближнього.
• Зроблю конкретний вчинок любові.
1-ше і 2-ге віднайдення голови Івана Хрестителя
Почувши у в’язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» У відповідь на це Ісус сказав їм: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться».
Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: «На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись?На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли?Побачити Пророка?Так, кажу вам, і більше, як Пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою.
Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його. Усі бо пророки й закон пророкували до Йоана. І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти. Хто має вуха, нехай слухає.
Іван підготував дорогу Ісусові. В повноті часу приходить Ісус на цей світ, щоб через Нього світ пізнав Небесного Отця та увірував в Нього. З великою радістю ми би мали вислухати ці Ісусові слова. Той, в кого ми увірували є правий Бог. Свідчать про Нього діла. В нікому іншому немає спасіння!!!
Якщо нас переконують теперішні «пророки, керівники гуру та різних сект», не можуть нам дати те, що нам приніс Ісус. Життя з ним не лише тут на землі,але також колись в Небесному Царстві!!! Не очікуймо великих можливостей, подій, почнімо працювати на будуванні неба вже сьогодні. Показуймо нашу віру ділами любові. Бог нам висилає в дорогу людей котрим хоче через нас служити. Відкриймо свої очі та серце повне Його любові до ближнього.
• Зроблю конкретний вчинок любові.
8.03.2009
08 березня, неділя православія – Ів 1,43-51
1-ша неділя посту, гл.5
Свщмч. Полікарпа
Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього:«Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися».
Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти –Син Божий, ти – цар Ізраїлів». Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, – то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те». І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам:Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого».
Можемо з цікавістю запитувати: що для нас можуть означати ці слова? Чи ми також будемо колись бачити відкрите небо?
Просто можемо відповісти, що небо відкривається при правленні кожної Божественної літургії, при читанні Божого слова, при щирій молитві, при кожному доброму вчинкові, зробленому з любові до Бога!
Ми, люди, уявляємо, що бачити небо, є можливо лише якимось чудом. Набагато важливіше - навчитися бачити «відкрите небо» очами віри. Це нам допоможе повірити, що Бог має в своїх міцних руках цілий світ та добре знає все, що тут і тепер переживаємо, і є найкращим «режисером». Так як дитина добре та безпечно почувається в обіймах батька, так і ми довірмось сьогодні міцним обіймам нашого Небесного Батька. Сьогодні також маємо для цього добру можливість. Використаймо її повністю!
• Як часто я сам «відкриваю» небо?
Господи, Ти мене знаєш, яким я є. Обдаруй мене вірою, котра мені та через мене також іншим допоможе пережити «відкрите небо» вже тут на землі.
1-ша неділя посту, гл.5
Свщмч. Полікарпа
Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього:«Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися».
Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти –Син Божий, ти – цар Ізраїлів». Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, – то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те». І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам:Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого».
Можемо з цікавістю запитувати: що для нас можуть означати ці слова? Чи ми також будемо колись бачити відкрите небо?
Просто можемо відповісти, що небо відкривається при правленні кожної Божественної літургії, при читанні Божого слова, при щирій молитві, при кожному доброму вчинкові, зробленому з любові до Бога!
Ми, люди, уявляємо, що бачити небо, є можливо лише якимось чудом. Набагато важливіше - навчитися бачити «відкрите небо» очами віри. Це нам допоможе повірити, що Бог має в своїх міцних руках цілий світ та добре знає все, що тут і тепер переживаємо, і є найкращим «режисером». Так як дитина добре та безпечно почувається в обіймах батька, так і ми довірмось сьогодні міцним обіймам нашого Небесного Батька. Сьогодні також маємо для цього добру можливість. Використаймо її повністю!
• Як часто я сам «відкриваю» небо?
Господи, Ти мене знаєш, яким я є. Обдаруй мене вірою, котра мені та через мене також іншим допоможе пережити «відкрите небо» вже тут на землі.
7.03.2009
07 березня, субота – Ів 15,17-16,2
Віднайдення мощів св. мчч. з Євгенії
Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!
Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали – зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали б вони. А так – ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зі мною від початку».
«Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові.
Ці слова Ісуса ми мали б частіше повторювати. Перш за все тоді, коли зустрічаємось із запереченням нашої віри, Церкви, правди віри, Заповідей.
Живемо у суспільстві, котре занадто дивиться на земне життя, світ нам пропонує багато спокус, які придушують нашу віру, спосіб нашого життя, зустрічаємось з багатьма пастками, що перевищують надію, про яку говорить Ісус в Євангелії! Не даймо «втягнутись» до темноти теперішнього світу, воюймо зі всіх сил, щоб пропозиції цього світу, які нас оточують, «не поглинули» нас повністю та щоб ми не втратили правильний напрямок, котрий веде до Бога. Не біймося, Бог сильніший, ніж все зло, котре навколо нас! В кожній хвилині нашого життя Він нам дає силу робити світ кращим, більш відкритим для Божих речей! Повірмо цьому!
• Чи моя віра є світлом у спокусі?
Господи Ісусе, моїм бажанням є залишитися вірним Тобі назавжди!
Віднайдення мощів св. мчч. з Євгенії
Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!
Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали – зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали б вони. А так – ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зі мною від початку».
«Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові.
Ці слова Ісуса ми мали б частіше повторювати. Перш за все тоді, коли зустрічаємось із запереченням нашої віри, Церкви, правди віри, Заповідей.
Живемо у суспільстві, котре занадто дивиться на земне життя, світ нам пропонує багато спокус, які придушують нашу віру, спосіб нашого життя, зустрічаємось з багатьма пастками, що перевищують надію, про яку говорить Ісус в Євангелії! Не даймо «втягнутись» до темноти теперішнього світу, воюймо зі всіх сил, щоб пропозиції цього світу, які нас оточують, «не поглинули» нас повністю та щоб ми не втратили правильний напрямок, котрий веде до Бога. Не біймося, Бог сильніший, ніж все зло, котре навколо нас! В кожній хвилині нашого життя Він нам дає силу робити світ кращим, більш відкритим для Божих речей! Повірмо цьому!
• Чи моя віра є світлом у спокусі?
Господи Ісусе, моїм бажанням є залишитися вірним Тобі назавжди!
6.03.2009
06 березня, п’ятниця – Мт 26,47-56
Прп. Тимотея
Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу. Зрадник його дав їм знак, мовивши:«Кого я поцілую, це він, беріть його». І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже:«Радуйся, мій Учителю!» – та й поцілував його. Тоді питає його Ісус: «Чого прийшов єси, друже?!» –І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його. Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши, слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Тоді Ісус сказав до нього:«Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять леґіонів ангелів? Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?»
Тоді Ісус промовив до народу: «Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли. Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків». Тоді всі учні залишили його й повтікали.
Ісус Христос старався різними способами відвести Юду від задуманої зради.
Він також радо був би простив Юді його вчинок, коли б він із розкаянням підійшов до нього, а не безнадійно, як він поступив, прийшов до первосвящеників, кинув гроші та й повісився (Мт 27,5). Скільки разів ми знаємо, що це є гріх і не відступаємо від того, щоб не чинити його. Чи ми змушені так поступати? Ні! Ми так бажаємо. І Юда теж так бажав. А Господь не хоче силою змінювати наші наміри, він подібно як Юді так і другим дає перестороги, повчає, показує приклади, але не скасовує намірів людини. Господь залишає людині її волю, коли вона відкидає доброту та любов.
• Подумаю над моїми бажаннями та над тим, що на це каже Господь.
Господи, просвіти мене та дай сили не зраджувати Тебе, а крокувати за Тобою.
Прп. Тимотея
Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу. Зрадник його дав їм знак, мовивши:«Кого я поцілую, це він, беріть його». І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже:«Радуйся, мій Учителю!» – та й поцілував його. Тоді питає його Ісус: «Чого прийшов єси, друже?!» –І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його. Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши, слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Тоді Ісус сказав до нього:«Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять леґіонів ангелів? Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?»
Тоді Ісус промовив до народу: «Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли. Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків». Тоді всі учні залишили його й повтікали.
Ісус Христос старався різними способами відвести Юду від задуманої зради.
Він також радо був би простив Юді його вчинок, коли б він із розкаянням підійшов до нього, а не безнадійно, як він поступив, прийшов до первосвящеників, кинув гроші та й повісився (Мт 27,5). Скільки разів ми знаємо, що це є гріх і не відступаємо від того, щоб не чинити його. Чи ми змушені так поступати? Ні! Ми так бажаємо. І Юда теж так бажав. А Господь не хоче силою змінювати наші наміри, він подібно як Юді так і другим дає перестороги, повчає, показує приклади, але не скасовує намірів людини. Господь залишає людині її волю, коли вона відкидає доброту та любов.
• Подумаю над моїми бажаннями та над тим, що на це каже Господь.
Господи, просвіти мене та дай сили не зраджувати Тебе, а крокувати за Тобою.
5.03.2009
05 березня, четвер – Мт 26,36-46
Прп. Льва, єп. Катанського
Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: «Посидьте тут, поки піду та помолюся там». І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: «Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зі мною». І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти». Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: «Отож і однієї години не спромоглися чувати зі мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне». Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: «Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!» І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. Потім повернувся до учнів і каже до них: «Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки. Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник».
Христос не шукав себе. Всі Його журби й турботи зверталися до людей. Він жив для других, а не для себе. Таке було Його покликання. В Оливному городі, коли жахливі страждання впали на Нього важким тягарем, Він думав ще про своїх учнів: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу.
• А я? Чи чуваю та молюся? Що конкретно зроблю сьогодні?
Прп. Льва, єп. Катанського
Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: «Посидьте тут, поки піду та помолюся там». І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: «Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зі мною». І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти». Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: «Отож і однієї години не спромоглися чувати зі мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне». Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: «Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!» І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. Потім повернувся до учнів і каже до них: «Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки. Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник».
Христос не шукав себе. Всі Його журби й турботи зверталися до людей. Він жив для других, а не для себе. Таке було Його покликання. В Оливному городі, коли жахливі страждання впали на Нього важким тягарем, Він думав ще про своїх учнів: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу.
• А я? Чи чуваю та молюся? Що конкретно зроблю сьогодні?
4.03.2009
04 березня, середа – Мт 26,26-35
Ап. Архипа
Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло». Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: «Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу вам:Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого».
І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. Тоді Ісус сказав їм: «Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо:Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї». Озвався тоді Петро й каже йому: «Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи». Ісус же мовив до нього: «Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся». Каже йому Петро: «Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!» Так само мовили всі учні.
Дотримуймося посту не лише стриманістю від страв, але й усуненням усяких тілесних пристрастей. Підкоряймо тіло, щоб не панувало над нами, і удостоїмось причастя Агнця – Сина Божого, що добровільно дав себе у жертву для спасіння світу, і будемо духовно святкувати воскресіння Спасителя з мертвих, а піднявшись на висоти, звеселятимемо Чоловіколюбця світлістю чеснот і добрих діл.
• Ісус каже: «Пийте з неї всі» - чи приймаю я цей заклик? Яким є моє серце, в яке запрошую Ісуса?
Ап. Архипа
Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло». Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: «Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу вам:Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого».
І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. Тоді Ісус сказав їм: «Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо:Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї». Озвався тоді Петро й каже йому: «Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи». Ісус же мовив до нього: «Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся». Каже йому Петро: «Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!» Так само мовили всі учні.
Дотримуймося посту не лише стриманістю від страв, але й усуненням усяких тілесних пристрастей. Підкоряймо тіло, щоб не панувало над нами, і удостоїмось причастя Агнця – Сина Божого, що добровільно дав себе у жертву для спасіння світу, і будемо духовно святкувати воскресіння Спасителя з мертвих, а піднявшись на висоти, звеселятимемо Чоловіколюбця світлістю чеснот і добрих діл.
• Ісус каже: «Пийте з неї всі» - чи приймаю я цей заклик? Яким є моє серце, в яке запрошую Ісуса?
3.03.2009
03 березня, вівторок – Мт 26,14-25
Св. Льва, Папи Римського
Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже:«Що хочете мені дати, і я вам його видам?». Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають:«Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?». Він відповів їм: «Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому:Учитель каже:Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми». Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху.
Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями, і коли вони їли, він промовив: «Істинно, кажу вам:Один з вас мене зрадить». Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: «Чи то часом не я, Господи?» Він відповів: «Хто вклав зі мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» А Юда, зрадник його, і собі озвався: «Чи то часом не я, Учителю?» Каже Ісус до нього: «Ти мовив».
Юда — цілком нормальний послідовник Христа, добрий учень, а саме йому випадає доля зрадника. З іншої сторони ми пам'ятаємо те, що Юда не був єдиним, хто зрадив Ісуса. Інші учні теж зрадили. Зрештою, зрадництво є притаманним усім людям, кожному з нас також. Але суть не втому. Звернімо нашу пильну увагу на поведінку Спасителя після цієї видимої зради. На Його безкорисну та безмежну любов. За нашими мірками справедливості, Він мав би любити лише тих, хто залишився з Ним до кінця. Проте, Господь не діє за нашими світськими та суто людськими, збудованими на чистій суб'єктивності законами. Він прощає усіх. Мало того, Він просить Отця Свого, щоб "простив їм, бо не знають що роблять" /Лк. 23, 34/.
Св. Льва, Папи Римського
Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже:«Що хочете мені дати, і я вам його видам?». Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають:«Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?». Він відповів їм: «Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому:Учитель каже:Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми». Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху.
Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями, і коли вони їли, він промовив: «Істинно, кажу вам:Один з вас мене зрадить». Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: «Чи то часом не я, Господи?» Він відповів: «Хто вклав зі мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» А Юда, зрадник його, і собі озвався: «Чи то часом не я, Учителю?» Каже Ісус до нього: «Ти мовив».
Юда — цілком нормальний послідовник Христа, добрий учень, а саме йому випадає доля зрадника. З іншої сторони ми пам'ятаємо те, що Юда не був єдиним, хто зрадив Ісуса. Інші учні теж зрадили. Зрештою, зрадництво є притаманним усім людям, кожному з нас також. Але суть не втому. Звернімо нашу пильну увагу на поведінку Спасителя після цієї видимої зради. На Його безкорисну та безмежну любов. За нашими мірками справедливості, Він мав би любити лише тих, хто залишився з Ним до кінця. Проте, Господь не діє за нашими світськими та суто людськими, збудованими на чистій суб'єктивності законами. Він прощає усіх. Мало того, Він просить Отця Свого, щоб "простив їм, бо не знають що роблять" /Лк. 23, 34/.
2.03.2009
02 березня, понеділок – Мт 26,1-13
Початок Великого Посту, Влкмч. Теодора Тирона
Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: «Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп’яття». Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити. Тільки казали:«Не в свято, щоб не було в народі заколоту».
І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. Побачивши це учні, нарікали й казали: «Навіщо таке марнотратство? Це можна б було дорого продати й – дати бідним!» Ісус зауважив це й сказав їм: «Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. Істинно кажу вам:Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин».
Нехай цей перший день посту буде для тебе, душе моя, відмовою від гріха, поверненням, а разом – і злукою з Богом, щоб ти могла обминути безодню зла і полюбити лиш ті дороги, що ведуть до вічного спокою.
Відкиньмо темні справи й візьмімо на себе панцир світла, щоб пропливши велике море посту, прибули ми на третій день до воскресіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, що спасає душі наші.
Відженімо всякі підступні хитрощі ворога. Не запалюймося розкошами пристрастей, ані не лякаймося вогню спокус, бо Христос-чоловіколюбець належно увінчає нас за терпеливість у боротьбі. Тому, припадаючи перед ним, молимося з надією і кличемо, благаючи миру і великої милости душам нашим.
Вчинімо піст приємним і угодним Господеві. Бо справжній піст – це втеча від гріха, це стриманість у мові й вгамування гніву; і відмежованість від похоті та наклепів, брехні й порушення присяги. Зречення цього всього – правдивий піст, що милий Богові.
Початок Великого Посту, Влкмч. Теодора Тирона
Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: «Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп’яття». Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити. Тільки казали:«Не в свято, щоб не було в народі заколоту».
І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. Побачивши це учні, нарікали й казали: «Навіщо таке марнотратство? Це можна б було дорого продати й – дати бідним!» Ісус зауважив це й сказав їм: «Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. Істинно кажу вам:Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин».
Нехай цей перший день посту буде для тебе, душе моя, відмовою від гріха, поверненням, а разом – і злукою з Богом, щоб ти могла обминути безодню зла і полюбити лиш ті дороги, що ведуть до вічного спокою.
Відкиньмо темні справи й візьмімо на себе панцир світла, щоб пропливши велике море посту, прибули ми на третій день до воскресіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, що спасає душі наші.
Відженімо всякі підступні хитрощі ворога. Не запалюймося розкошами пристрастей, ані не лякаймося вогню спокус, бо Христос-чоловіколюбець належно увінчає нас за терпеливість у боротьбі. Тому, припадаючи перед ним, молимося з надією і кличемо, благаючи миру і великої милости душам нашим.
Вчинімо піст приємним і угодним Господеві. Бо справжній піст – це втеча від гріха, це стриманість у мові й вгамування гніву; і відмежованість від похоті та наклепів, брехні й порушення присяги. Зречення цього всього – правдивий піст, що милий Богові.
1.03.2009
01 березня, неділя – Мт 6,14-21
Сиропусна, гл.4
Мчч. Памфила та Порфирія
Сказав Господь: Коли ви прощатимете людям їхні провини, Отець ваш небесний простить і вам. А коли ви не будете прощати людям, і Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє лице, щоб було видно людям, що вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову і вмий своє лице, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить у тайні,віддасть тобі. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть. Бо де твій скарб, там і твоє серце буде.
Завтра починається піст. Одна молитва каже:
Вступімо радісно в цю благодатну пору стриманості і просвітімось промінням святих заповідей Христа Бога нашого: світлістю любові, осяйністю молитви, ясністю чистоти і силою витривалості в доброму. Щоб зодягнені у світло дійшли ми на третій день до святого Воскресіння, що опромінює світ нетлінністю.
Сьогоднішня Євангелія може бути для нас підказкою як пережити піст: Прощати, збирати скарби для неба, все робити з чистим наміренням – лише для Господа….
• Яку добру постанову зробив собі на цей Великий Піст?
Господи, дай мені силу пережити цей Великий Піст таким чином, щоб глибше Тебе пізнати та стати правдивим свідком Твоєї любові для всіх моїх ближніх.
Сиропусна, гл.4
Мчч. Памфила та Порфирія
Сказав Господь: Коли ви прощатимете людям їхні провини, Отець ваш небесний простить і вам. А коли ви не будете прощати людям, і Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє лице, щоб було видно людям, що вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову і вмий своє лице, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить у тайні,віддасть тобі. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть. Бо де твій скарб, там і твоє серце буде.
Завтра починається піст. Одна молитва каже:
Вступімо радісно в цю благодатну пору стриманості і просвітімось промінням святих заповідей Христа Бога нашого: світлістю любові, осяйністю молитви, ясністю чистоти і силою витривалості в доброму. Щоб зодягнені у світло дійшли ми на третій день до святого Воскресіння, що опромінює світ нетлінністю.
Сьогоднішня Євангелія може бути для нас підказкою як пережити піст: Прощати, збирати скарби для неба, все робити з чистим наміренням – лише для Господа….
• Яку добру постанову зробив собі на цей Великий Піст?
Господи, дай мені силу пережити цей Великий Піст таким чином, щоб глибше Тебе пізнати та стати правдивим свідком Твоєї любові для всіх моїх ближніх.
Підписатися на:
Дописи (Atom)