31 травня, неділя – Ів 17,1-13
Неділя святих Отців, гл.6
Мчч. Теодора, Петра, Діонісія і Андрія
Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. а вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого –Ісуса Христа. Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. Тепер же прослав мене, Отче, у себе – славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені – від тебе; слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої. І все моє – твоє, твоє ж – моє, і в них я прославися. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.
З цієї гарної Ісусової молитви випливає для нас важливий факт: вічне життя, радість з Бога можемо відчути вже тут, на землі! У щирій молитві біля нас є Ісус, можемо з Ним розмовляти так, ніби Він поруч. У Євхаристії приходить до нас сам Ісус. Він також приходить через наших ближніх.
Спробуймо це усвідомити і пережити сьогоднішній день в Божій присутності в нас і навколо нас!
• Чи переживаю своє життя в Божій присутності?
30.05.2009
30 травня, субота – Ів 14,10-21
Ап. Андроніка
Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я.
Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас. Не полишу вас сиротами; я прийду до вас. Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе».
…Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе… Ми є люблені Богом впродовж нашого життя, а також й у вічності! Але цьому передує будування відносин з Богом. Знайдімо хвилинку, щоб в тиші подумати, куди скероване наше життя…. Чи крокую до Отця? Скільки часу даю Богові? Чи хоча раз на день розмовляю з Ним про те, що маю на серці?
Господи, відкриваю Тобі своє серце повністю.
Ап. Андроніка
Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я.
Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас. Не полишу вас сиротами; я прийду до вас. Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе».
…Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе… Ми є люблені Богом впродовж нашого життя, а також й у вічності! Але цьому передує будування відносин з Богом. Знайдімо хвилинку, щоб в тиші подумати, куди скероване наше життя…. Чи крокую до Отця? Скільки часу даю Богові? Чи хоча раз на день розмовляю з Ним про те, що маю на серці?
Господи, відкриваю Тобі своє серце повністю.
29.05.2009
29 травня, п’ятниця – Ів 14,1-11
Преп. Теодора Освященного і мчц.Віти
Хай не тривожиться серце ваше!Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. Куди ж я йду – ви знаєте путь».
«Господи, – каже до нього Тома, – не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?» Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя!Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили». А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе?Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте.
Для того, щоб ми добре зрозуміли сенс життя Ісуса тут, на землі, і могли жити за Його прикладом, потрібно якомога частіше відкривати Святе Письмо і роздумувати над ним. Наше щоденне життя мало б бути відображенням Христового життя. Досить дивитися на його реакції, слухати Його слова, бачити Його співчуття до нужденних, Його плач з плачучими, Його подив з віри сотника, Його терпеливість до хиб найближчих, Його втому після довгого дня…, але також Його стосунки з Небесним Батьком, з яким провів цілу ніч у молитві… Це для нас, напевно, буде мотивацією, щоб впродовж дня намагалися бути ласкавішими до одногрупників, до водія маршрутки, до старших людей, більш терпеливими до батьків, жертвуватися, хоча ми є втомлені.
• Знайду час підкріпити і наповнити свою душу Святим Письмом. Буду уважним до Ісусових реакцій і Його способу життя.
Господи Ісусе, дай мені пізнати Твої дороги, Твоє життя, Твою правду. Хочу своє життя уподібнювати до Твого.
Преп. Теодора Освященного і мчц.Віти
Хай не тривожиться серце ваше!Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. Куди ж я йду – ви знаєте путь».
«Господи, – каже до нього Тома, – не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?» Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя!Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили». А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе?Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте.
Для того, щоб ми добре зрозуміли сенс життя Ісуса тут, на землі, і могли жити за Його прикладом, потрібно якомога частіше відкривати Святе Письмо і роздумувати над ним. Наше щоденне життя мало б бути відображенням Христового життя. Досить дивитися на його реакції, слухати Його слова, бачити Його співчуття до нужденних, Його плач з плачучими, Його подив з віри сотника, Його терпеливість до хиб найближчих, Його втому після довгого дня…, але також Його стосунки з Небесним Батьком, з яким провів цілу ніч у молитві… Це для нас, напевно, буде мотивацією, щоб впродовж дня намагалися бути ласкавішими до одногрупників, до водія маршрутки, до старших людей, більш терпеливими до батьків, жертвуватися, хоча ми є втомлені.
• Знайду час підкріпити і наповнити свою душу Святим Письмом. Буду уважним до Ісусових реакцій і Його способу життя.
Господи Ісусе, дай мені пізнати Твої дороги, Твоє життя, Твою правду. Хочу своє життя уподібнювати до Твого.
28.05.2009
28 травня, четвер – Лк 24,36-53
Вознесіння Господнє
Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!» Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: «Чого стривожились?Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю». Сказавши це, він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: «Чи маєте ви тут що їсти?» Вони подали йому кусень печеної риби. Він узяв його й спожив перед ними.
Потім Ісус до них промовив: «Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах». Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, і до них мовив: «Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того (всього). Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти».
І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо.
Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
До великої групи людей, які не бачили і увірували можемо належати і ми. Часто у своєму житті потрапляємо у ситуації, в якій були апостоли. Деколи ми є духовно на дні, нам важко довіряти тому, що чуємо від інших та потребуємо «доторкнутися» Ісуса так міцно, щоб наша віра посилилася, а ми не перестали довіряти Богові.
Ісус нас, як і апостолів, не засудить, якщо відкриємо Йому своє серце. Він нам об’явиться через Євхаристію, молитву, безкорисливу поміч та доброту інших…
Господи Ісусе, просвіти мене сьогодні Своєю присутністю та милосердям.
Вознесіння Господнє
Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!» Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: «Чого стривожились?Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю». Сказавши це, він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: «Чи маєте ви тут що їсти?» Вони подали йому кусень печеної риби. Він узяв його й спожив перед ними.
Потім Ісус до них промовив: «Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах». Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, і до них мовив: «Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того (всього). Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти».
І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо.
Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
До великої групи людей, які не бачили і увірували можемо належати і ми. Часто у своєму житті потрапляємо у ситуації, в якій були апостоли. Деколи ми є духовно на дні, нам важко довіряти тому, що чуємо від інших та потребуємо «доторкнутися» Ісуса так міцно, щоб наша віра посилилася, а ми не перестали довіряти Богові.
Ісус нас, як і апостолів, не засудить, якщо відкриємо Йому своє серце. Він нам об’явиться через Євхаристію, молитву, безкорисливу поміч та доброту інших…
Господи Ісусе, просвіти мене сьогодні Своєю присутністю та милосердям.
27.05.2009
27 травня, середа – Ів 12,36-47
Мч. Ісидора
Поки у вас світло – віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу, щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав:«Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об’явилось?» Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав: «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв». Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього. А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги; славу бо людську дужче вони любили, ніж славу Божу.
Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене – вірує не в мене, а в того, хто послав мене. І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене. Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві. Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
Ісус кричить ці слова, щоб підкреслити їхню важливість і для нас, людей 21 століття. У Святому Письмі знайдемо найліпше скерування для свого життя. Воно мало б бути для нас правдивим світлом. Коли в нашому житті будуть проблеми, відчуватимемо невпевненість, страх, читаймо Боже Слово, що нам хоче сказати Господь. Не залишаймося в темноті зла, приймімо пропоноване світло. Просвітімо ним найпотаємніші куточки свого серця.
Господи Ісусе, дай, щоб я просвітив своє життя Твоїм світлом і не залишався в темноті незнання та зла.
Мч. Ісидора
Поки у вас світло – віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу, щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав:«Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об’явилось?» Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав: «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв». Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього. А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги; славу бо людську дужче вони любили, ніж славу Божу.
Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене – вірує не в мене, а в того, хто послав мене. І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене. Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві. Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
Ісус кричить ці слова, щоб підкреслити їхню важливість і для нас, людей 21 століття. У Святому Письмі знайдемо найліпше скерування для свого життя. Воно мало б бути для нас правдивим світлом. Коли в нашому житті будуть проблеми, відчуватимемо невпевненість, страх, читаймо Боже Слово, що нам хоче сказати Господь. Не залишаймося в темноті зла, приймімо пропоноване світло. Просвітімо ним найпотаємніші куточки свого серця.
Господи Ісусе, дай, щоб я просвітив своє життя Твоїм світлом і не залишався в темноті незнання та зла.
26.05.2009
26 травня, вівторок – Ів 12,19-36
Мчц. Глікерії
А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що годі щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним». Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки. Ті приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса». Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові. І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого. Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його: хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець. Тепер стривожилась душа моя, – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов – на цю годину! Отче, прослав своє ім’я! І голос із неба злинув: «І прославив, – і знову прославлю!» Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім». А інші: «Ангел промовляв до нього!» Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас. Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе». Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре. Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений?Хто це такий – отой Син Чоловічий?» Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде. Поки у вас світло – віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
Мчц. Глікерії
А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що годі щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним». Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки. Ті приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса». Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові. І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого. Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його: хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець. Тепер стривожилась душа моя, – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов – на цю годину! Отче, прослав своє ім’я! І голос із неба злинув: «І прославив, – і знову прославлю!» Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім». А інші: «Ангел промовляв до нього!» Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас. Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе». Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре. Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений?Хто це такий – отой Син Чоловічий?» Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде. Поки у вас світло – віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
25.05.2009
25 травня, понеділок – Ів 11,47-57
Свв. Епіфанія і Германа
Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине». Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року, пророкував, що Ісус мав умерти за народ; і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми. А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. Вони отже, шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається?Хіба не прийде він на свято?» Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.
Своєю наукою Ісус викликав різні реакції. Деякі лише дивилися на Нього та хотіли зловити на слові, інші – були натхненні та вірили в Нього, ще інші – дивувалися Його словам, але боялися вийти на дорогу за ним, проте були і такі, які Його наслідували.
Коли дивимося на світ навколо нас, нами також «керують» різні почуття! Але не будемо роздумувати над тим, скільки є таких, які і сьогодні у Ісусові та в Церкві шукають лише погане.
Не думаймо, як потоптати в собі Божу благодать, але як її помножити та поглибити. Ісус нас любить. Коли переживаємо страх, невпевненість, Він готовий будь-коли відкрити свої обійми повні любові.
Свв. Епіфанія і Германа
Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине». Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року, пророкував, що Ісус мав умерти за народ; і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми. А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. Вони отже, шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається?Хіба не прийде він на свято?» Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.
Своєю наукою Ісус викликав різні реакції. Деякі лише дивилися на Нього та хотіли зловити на слові, інші – були натхненні та вірили в Нього, ще інші – дивувалися Його словам, але боялися вийти на дорогу за ним, проте були і такі, які Його наслідували.
Коли дивимося на світ навколо нас, нами також «керують» різні почуття! Але не будемо роздумувати над тим, скільки є таких, які і сьогодні у Ісусові та в Церкві шукають лише погане.
Не думаймо, як потоптати в собі Божу благодать, але як її помножити та поглибити. Ісус нас любить. Коли переживаємо страх, невпевненість, Він готовий будь-коли відкрити свої обійми повні любові.
24.05.2009
24 травня, неділя – Ів 9,1-38
Сліпонародженого, гл.5
Рівноапостольних Кирила і Методія
Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив?Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?» «Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому! Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, – бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. І поки я у світі – я світло світу». Сказавши те, сплюнув на землю, споготовив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», – що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився – і повернувся зрячим! Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів – жебрачив?» Одні казали: То він, – інші:Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив:Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився – і прозрів». Вони його тоді питають: «Де він?» –«Не знаю», каже той. Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу». Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує». Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш – про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він». Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, – аж поки не закликали батьків отого прозрілого. Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився?А тепер як же він бачить?» Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже». Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. Тим то батьки його й казали: Дорослий він, – самого спитайте. Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай!Ми знаємо, що той чоловік – грішник». «Чи грішник він, – озвався він, – я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу». Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень!Ми –Мойсеєві учні! Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він». У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить, – ось того він вислухує! Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліповродженому. Був би він не від Бога – нічого не спроможен би був зробити!» Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть.
Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» Ісус же йому: «Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою». Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» – і поклонився йому.
Багатьом з нас не бракує тілесного зору, але мусимо визнати, що це сприймаємо як нормальне явище. З духовним зором є гірше. Ісус проходить біля нас, Бог пропонує себе через Святе Письмо та Євхаристію, через ближніх, але ми Його не бачимо, нам вистачає самих себе. Своєю неуважністю, самодостатністю доводимо Йому, що ми Його аж настільки не потребуємо!!!
Відкриймо свій духовний зір і побачимо Божу близькість, Його діяння в нас, в нашому середовищі. Не залишаймося духовно сліпими! Віддаймо дяку Богові за маленькі дари, якими Він нас щоденно наповнює, за ситуації, в яких нам пропонує помічну руку.
Господи, не хочу бути духовно сліпим, хочу бачити Твоє піклування про мене на кожному кроці.
Сліпонародженого, гл.5
Рівноапостольних Кирила і Методія
Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив?Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?» «Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому! Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, – бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. І поки я у світі – я світло світу». Сказавши те, сплюнув на землю, споготовив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», – що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився – і повернувся зрячим! Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів – жебрачив?» Одні казали: То він, – інші:Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив:Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився – і прозрів». Вони його тоді питають: «Де він?» –«Не знаю», каже той. Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу». Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує». Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш – про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він». Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, – аж поки не закликали батьків отого прозрілого. Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився?А тепер як же він бачить?» Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже». Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. Тим то батьки його й казали: Дорослий він, – самого спитайте. Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай!Ми знаємо, що той чоловік – грішник». «Чи грішник він, – озвався він, – я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу». Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень!Ми –Мойсеєві учні! Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він». У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить, – ось того він вислухує! Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліповродженому. Був би він не від Бога – нічого не спроможен би був зробити!» Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть.
Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» Ісус же йому: «Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою». Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» – і поклонився йому.
Багатьом з нас не бракує тілесного зору, але мусимо визнати, що це сприймаємо як нормальне явище. З духовним зором є гірше. Ісус проходить біля нас, Бог пропонує себе через Святе Письмо та Євхаристію, через ближніх, але ми Його не бачимо, нам вистачає самих себе. Своєю неуважністю, самодостатністю доводимо Йому, що ми Його аж настільки не потребуємо!!!
Відкриймо свій духовний зір і побачимо Божу близькість, Його діяння в нас, в нашому середовищі. Не залишаймося духовно сліпими! Віддаймо дяку Богові за маленькі дари, якими Він нас щоденно наповнює, за ситуації, в яких нам пропонує помічну руку.
Господи, не хочу бути духовно сліпим, хочу бачити Твоє піклування про мене на кожному кроці.
23.05.2009
23 травня, субота – Ів 10,27-38
Ап. Симона Зелота
Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують, і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. Отець мій, який мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! Я і Отець – одно».
Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати його. Тоді мовив до них Ісус: «Багато добрих діл появив я вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?» А юдеї відповіли йому: «За добре діло ми тебе не каменуємо, але – за богохульство! За те, що людиною бувши, Бога з себе робиш!» Озвався до них Ісус: «Хіба не написано в законі вашім:Я сказав: ви – боги? Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, – а Писання годі усунути!– то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви:Ти богохульство вирікаєш, – бо я сказав, що я –Син Божий? Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого! Коли ж роблю, то, мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у мені, і я в Отці».
Ісус зробив багато добрих діл, але Його сучасники не вірили ні Його словам, ні Його вчинкам. Все свідчило про Його єдність з Небесним Батьком.
Подумаймо над тим, що свідчить про нашу єдність з Небесним Батьком. Чи охоче слухаємо голос Ісуса, щоб своє середовище освітити любов’ю, тьму гріха наповнити добрими ділами і так будувати єдність, котра людей не розділяє, а з’єднує. Визнаємо, що часто говоримо неласкаві слова та кидаємо заздрісні погляди на тих, котрі своїм життям уподібнюються до Христа. Так чинили і юдеї Ісусові в храмі. Не наслідуймо їхню ненависть, але поширюймо Христовий мир та Його любов сьогодні і всюди, куди підемо.
Господи, з Твоєю поміччю хочу вже тут, на землі, будувати Царство єдності, миру та любові.
Ап. Симона Зелота
Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують, і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. Отець мій, який мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! Я і Отець – одно».
Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати його. Тоді мовив до них Ісус: «Багато добрих діл появив я вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?» А юдеї відповіли йому: «За добре діло ми тебе не каменуємо, але – за богохульство! За те, що людиною бувши, Бога з себе робиш!» Озвався до них Ісус: «Хіба не написано в законі вашім:Я сказав: ви – боги? Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, – а Писання годі усунути!– то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви:Ти богохульство вирікаєш, – бо я сказав, що я –Син Божий? Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого! Коли ж роблю, то, мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у мені, і я в Отці».
Ісус зробив багато добрих діл, але Його сучасники не вірили ні Його словам, ні Його вчинкам. Все свідчило про Його єдність з Небесним Батьком.
Подумаймо над тим, що свідчить про нашу єдність з Небесним Батьком. Чи охоче слухаємо голос Ісуса, щоб своє середовище освітити любов’ю, тьму гріха наповнити добрими ділами і так будувати єдність, котра людей не розділяє, а з’єднує. Визнаємо, що часто говоримо неласкаві слова та кидаємо заздрісні погляди на тих, котрі своїм життям уподібнюються до Христа. Так чинили і юдеї Ісусові в храмі. Не наслідуймо їхню ненависть, але поширюймо Христовий мир та Його любов сьогодні і всюди, куди підемо.
Господи, з Твоєю поміччю хочу вже тут, на землі, будувати Царство єдності, миру та любові.
22.05.2009
22 травня, п’ятниця – Ів 10,17-28
Перенесення мощей Миколая Чудотворця
За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь». Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів. Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з’їхав. Навіщо його слухаєте?» Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?»
Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була. Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком. Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні?Коли Христос ти, то відверто скажи нам!» Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім’я Отця мого, – вони свідчать за мене. Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець. Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують, і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.
Діалог, який нам пропонує сьогоднішнє Євангеліє, показує юдеїв, які дивилися на Ісуса тільки тілесними очима і не хотіли бачити в ньому Месію та Ісуса, який після багатьох чуд та оздоровлень очікував на «відповідь» віри, а не на сумнівні питання!
Питання типу: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!», були неправильні… Юдеї не шукали правду, але спосіб, як засудити Ісуса!
Якщо подумаємо над тим, що нам сьогодні хоче сказати Ісус, можемо дійти до висновку, що якщо бажаємо щиро шукати Бога та Його правду, відкриємо своє серце Божому Духові, то Він нас заведе аж до Бога, де переживемо правдивий дотик Божої любові! Той, хто щиро шукає Бога, Він йому дає пізнатися. Це є дійсність, яку пережило багато святих, але також багато з нас в щоденному житті переживає дійсність Божої присутності, Божого милосердя та Божої любові!
• Чим цікавляться мої думки та моє серце? Чи вірю Богові насправді?
Духу Святий, веди мене й сьогодні дорогою правди!
Перенесення мощей Миколая Чудотворця
За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь». Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів. Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з’їхав. Навіщо його слухаєте?» Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?»
Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була. Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком. Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні?Коли Христос ти, то відверто скажи нам!» Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім’я Отця мого, – вони свідчать за мене. Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець. Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують, і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.
Діалог, який нам пропонує сьогоднішнє Євангеліє, показує юдеїв, які дивилися на Ісуса тільки тілесними очима і не хотіли бачити в ньому Месію та Ісуса, який після багатьох чуд та оздоровлень очікував на «відповідь» віри, а не на сумнівні питання!
Питання типу: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!», були неправильні… Юдеї не шукали правду, але спосіб, як засудити Ісуса!
Якщо подумаємо над тим, що нам сьогодні хоче сказати Ісус, можемо дійти до висновку, що якщо бажаємо щиро шукати Бога та Його правду, відкриємо своє серце Божому Духові, то Він нас заведе аж до Бога, де переживемо правдивий дотик Божої любові! Той, хто щиро шукає Бога, Він йому дає пізнатися. Це є дійсність, яку пережило багато святих, але також багато з нас в щоденному житті переживає дійсність Божої присутності, Божого милосердя та Божої любові!
• Чим цікавляться мої думки та моє серце? Чи вірю Богові насправді?
Духу Святий, веди мене й сьогодні дорогою правди!
21.05.2009
21 травня, четвер – Ів 9,39-10,9
Ап. Івана Богослова
І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали». Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» А Ісус їм: «Були б ви сліпі – не мали б ви гріха. Але що кажете:Ми бачимо, – то і гріх ваш зостається».
«Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, – злодюга той, розбійник! Хто ж увіходить дверима, той вівцям – вівчар. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх. А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. Не підуть за чужим вони – втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих». Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм.
Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я – двері для овець. Усі, скільки їх передо мною прийшло, – злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько!
Виховання твориться з дрібничок, але добре виховання не є дрібничкою.
Ісус говорить про пастиря та овець, бо тодішні слухачі розуміли це добре. Злодієм є той, хто накладає на людей закони та накази, а сам за ними не живе.
Ісус сьогодні пропонує нам себе. Можемо перейти через двері, якими є Він сам. Для того, щоб ми пережили безмежну Божу любов, мусимо належати до Божої «огорожі». Покажімо вже сьогодні нашим життям, що нам важлива Його прихильність та любов, що свою віру сприймаємо серйозно та хочемо довести її вчинками.
Господи Ісусе, дуже бажаю пережити Твою любов. Керуй моїм життям так, щоб я належав до Твоєї «огорожі» вже сьогодні.
Ап. Івана Богослова
І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали». Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» А Ісус їм: «Були б ви сліпі – не мали б ви гріха. Але що кажете:Ми бачимо, – то і гріх ваш зостається».
«Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, – злодюга той, розбійник! Хто ж увіходить дверима, той вівцям – вівчар. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх. А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. Не підуть за чужим вони – втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих». Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм.
Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я – двері для овець. Усі, скільки їх передо мною прийшло, – злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько!
Виховання твориться з дрібничок, але добре виховання не є дрібничкою.
Ісус говорить про пастиря та овець, бо тодішні слухачі розуміли це добре. Злодієм є той, хто накладає на людей закони та накази, а сам за ними не живе.
Ісус сьогодні пропонує нам себе. Можемо перейти через двері, якими є Він сам. Для того, щоб ми пережили безмежну Божу любов, мусимо належати до Божої «огорожі». Покажімо вже сьогодні нашим життям, що нам важлива Його прихильність та любов, що свою віру сприймаємо серйозно та хочемо довести її вчинками.
Господи Ісусе, дуже бажаю пережити Твою любов. Керуй моїм життям так, щоб я належав до Твоєї «огорожі» вже сьогодні.
20.05.2009
20 травня, середа – Ів 6,5-14
Поява Чесного Хреста у Єрусалимі
Підвівши ж очі й побачивши, що сила людей іде до нього, каже до Филипа: «Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?» Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити. Озвався ж до нього Филип: «Хліба й за двісті динаріїв не вистачило б, аби кожному з них хоч трохи припало». Але говорить до нього один з учнів, Андрій, брат Симона Петра: «Є тут один хлопчина; він має п’ять ячмінних хлібів ще й дві риби. Та що це на таку многоту!» І мовив Ісус: «Веліте людям сісти». Було ж багато трави на тому місці. Отож посідали чоловіки – числом тисяч із п’ять. І взяв Ісус хліби й, воздавши хвалу, розподілив серед тих, що сиділи; так само й риби: скільки хотіли. Коли ж вони наситилися, то мовив до своїх учнів: «Зберіть кусні, що позоставалися, щоб нічого не пропало». Отож зібрали – і наповнили дванадцять кошів куснями ячмінного хліба, які залишилися були в тих, що їли. Люди ж, побачивши чудо, яке сподіяв Ісус, заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ».
Це справді пророк, звучало з уст тих, що наситилися. Ісус їх притягував, бо наситив їхнє тіло, такий цар їм підходив. Не довелося ані пальцем порухати…!
Нічого нам це не нагадує?! Багато з нас, натхненні вірою, йдуть за Ісусом, коли їм це вигідно, коли з того щось можна використати, якщо поспівають, попіднімають руки до неба…
Коли прийде щоденне життя, наше натхнення пройде, так що не зауважимо простягнутої руки приятеля, який потребує помочі, розуміння, поради. Не хочемо бачити маминих спрацьованих рук, батькових старань, щоб нам нічого не бракувало!!! Не пристосовуймо Ісуса до наших уявлень. Для нас Він є добрий лише доти, доки все є гаразд, доки нас насичує, а коли приходять труднощі, можливо, відходимо серед перших…
• Буду ситити душу Божим Словом.
Господи, дай мені зрозуміти, що Ти хочеш постійно царювати в моєму серці, а не тільки деколи, коли мені це вигідно.
Поява Чесного Хреста у Єрусалимі
Підвівши ж очі й побачивши, що сила людей іде до нього, каже до Филипа: «Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?» Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити. Озвався ж до нього Филип: «Хліба й за двісті динаріїв не вистачило б, аби кожному з них хоч трохи припало». Але говорить до нього один з учнів, Андрій, брат Симона Петра: «Є тут один хлопчина; він має п’ять ячмінних хлібів ще й дві риби. Та що це на таку многоту!» І мовив Ісус: «Веліте людям сісти». Було ж багато трави на тому місці. Отож посідали чоловіки – числом тисяч із п’ять. І взяв Ісус хліби й, воздавши хвалу, розподілив серед тих, що сиділи; так само й риби: скільки хотіли. Коли ж вони наситилися, то мовив до своїх учнів: «Зберіть кусні, що позоставалися, щоб нічого не пропало». Отож зібрали – і наповнили дванадцять кошів куснями ячмінного хліба, які залишилися були в тих, що їли. Люди ж, побачивши чудо, яке сподіяв Ісус, заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ».
Це справді пророк, звучало з уст тих, що наситилися. Ісус їх притягував, бо наситив їхнє тіло, такий цар їм підходив. Не довелося ані пальцем порухати…!
Нічого нам це не нагадує?! Багато з нас, натхненні вірою, йдуть за Ісусом, коли їм це вигідно, коли з того щось можна використати, якщо поспівають, попіднімають руки до неба…
Коли прийде щоденне життя, наше натхнення пройде, так що не зауважимо простягнутої руки приятеля, який потребує помочі, розуміння, поради. Не хочемо бачити маминих спрацьованих рук, батькових старань, щоб нам нічого не бракувало!!! Не пристосовуймо Ісуса до наших уявлень. Для нас Він є добрий лише доти, доки все є гаразд, доки нас насичує, а коли приходять труднощі, можливо, відходимо серед перших…
• Буду ситити душу Божим Словом.
Господи, дай мені зрозуміти, що Ти хочеш постійно царювати в моєму серці, а не тільки деколи, коли мені це вигідно.
19.05.2009
19 травня, вівторок – Ів 8,51-59
Йова Многостраждального
Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти». А юдеї йому: «Аж тепер ми збагнули, що ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки. Невже більший ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого ти з себе робиш?» Ісус відрік: «Якщо я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець же мій, про якого кажете:Він Бог наш, – той мене прославляє. Та ви його не спізнали, я ж знаю його. І коли сказав би я, що не знаю його, був би і я такий, як ви, неправдомовець. Та я його знаю і бережу його слово. Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій – і звидів, і втішився». Юдеї ж йому: «Ще й п’ятдесят років нема тобі, а ти Авраама бачив?» І сказав їм Ісус:«Істинно, істинно кажу вам:Перше, ніж був Авраам, Я є». І вхопили каміння, щоб кинути на нього, – та Ісус перейшов посеред них і полишив храм.
Це були сильні слова для Ісусових сучасників. Хто знає, як би ми поводились на їхньому місці. Скільки разів і нам Ісус говорить про Отця, але ми не хочемо Його розуміти.
Тому зробімо це хоча тепер, прочитавши суперечку Ісуса з юдеями. Подумаю, яке місце я даю у своєму житті, в думках, словах і вчинках своєму Богові? Чи вірю Йому і тоді, коли Його слова «не співпадають» повністю з моїми планами? Чи реагую так, наче двигаю каміння слів та нарікаю на все та всіх, котрі мені Його нагадують?
Господи, близькість до Тебе хочу виявити сьогодні участю у Службі Божій.
Йова Многостраждального
Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти». А юдеї йому: «Аж тепер ми збагнули, що ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки. Невже більший ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого ти з себе робиш?» Ісус відрік: «Якщо я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець же мій, про якого кажете:Він Бог наш, – той мене прославляє. Та ви його не спізнали, я ж знаю його. І коли сказав би я, що не знаю його, був би і я такий, як ви, неправдомовець. Та я його знаю і бережу його слово. Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій – і звидів, і втішився». Юдеї ж йому: «Ще й п’ятдесят років нема тобі, а ти Авраама бачив?» І сказав їм Ісус:«Істинно, істинно кажу вам:Перше, ніж був Авраам, Я є». І вхопили каміння, щоб кинути на нього, – та Ісус перейшов посеред них і полишив храм.
Це були сильні слова для Ісусових сучасників. Хто знає, як би ми поводились на їхньому місці. Скільки разів і нам Ісус говорить про Отця, але ми не хочемо Його розуміти.
Тому зробімо це хоча тепер, прочитавши суперечку Ісуса з юдеями. Подумаю, яке місце я даю у своєму житті, в думках, словах і вчинках своєму Богові? Чи вірю Йому і тоді, коли Його слова «не співпадають» повністю з моїми планами? Чи реагую так, наче двигаю каміння слів та нарікаю на все та всіх, котрі мені Його нагадують?
Господи, близькість до Тебе хочу виявити сьогодні участю у Службі Божій.
18.05.2009
18 травня, понеділок – Ів 8,42-51
Мчц. Ірини
А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене. Чого ж не розумієте, що я кажу? Бо слова мого ви слухати неспроможні. Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зі свого говорить, бо він брехун і батько лжі. Мені ж, що правду вам каже, ви не вірите. Хто з вас може довести гріх мені?То чого, коли я правду кажу, ви мені не вірите? Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога».
Озвались юдеї, і сказали йому: «Чи неправильно ми кажемо, що самарянин єси ще й навіжений?» Відповів Ісус: «Не навіжений я, а шаную Отця мого; ви ж – зневажаєте мене. Слави для себе я не шукаю. Є – хто шукає і судить. Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти».
…Не навіжений я, а шаную Отця мого… Тайна Святої Трійці для нас, людей, є незрозумілою. Але любов Небесного Батька, Його милосердя та доброту можемо пережити і ми, якщо будемо у своєму житті шанувати Небесного Батька, як нам це показує Ісус…
Хто з нас піде цією Ісусовою дорогою покори, жертви та прослави Бога своїми думками, словами та вчинками, може бути впевнений, що йде правильною дорогою – дорогою до неба, в напрямку до вічної радості.
Господи Ісусе, бажаю подобатися Тобі та жити так, щоб моєю життєвою метою була прослава та пошана Небесного Батька.
Мчц. Ірини
А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене. Чого ж не розумієте, що я кажу? Бо слова мого ви слухати неспроможні. Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зі свого говорить, бо він брехун і батько лжі. Мені ж, що правду вам каже, ви не вірите. Хто з вас може довести гріх мені?То чого, коли я правду кажу, ви мені не вірите? Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога».
Озвались юдеї, і сказали йому: «Чи неправильно ми кажемо, що самарянин єси ще й навіжений?» Відповів Ісус: «Не навіжений я, а шаную Отця мого; ви ж – зневажаєте мене. Слави для себе я не шукаю. Є – хто шукає і судить. Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти».
…Не навіжений я, а шаную Отця мого… Тайна Святої Трійці для нас, людей, є незрозумілою. Але любов Небесного Батька, Його милосердя та доброту можемо пережити і ми, якщо будемо у своєму житті шанувати Небесного Батька, як нам це показує Ісус…
Хто з нас піде цією Ісусовою дорогою покори, жертви та прослави Бога своїми думками, словами та вчинками, може бути впевнений, що йде правильною дорогою – дорогою до неба, в напрямку до вічної радості.
Господи Ісусе, бажаю подобатися Тобі та жити так, щоб моєю життєвою метою була прослава та пошана Небесного Батька.
17.05.2009
17 травня, неділя – Ів 4,5-42
Самарянки, гл.4
Мчц. Пелагії
Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину.
Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися». Учні ж його пішли були до міста харчів купити. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і – хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, – то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої». Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода, бо що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне». Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати». «Піди ж, – мовить до неї, – позви чоловіка свого та й повертайся сюди». Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка». «Добре єси мовила: – відрік їй, –Не маю чоловіка! П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси». А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, – пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба». Ісус до неї: «Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться:у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися». Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам». А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою».
Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, – або:Чому розмовляєш із нею».
Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи бува, не Христос він?» І вийшли з міста й подалися до нього.
А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю». Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам». Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» «Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. Чи ви ж не кажете:Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, – щоб сіяч із женцем укупі раділи. Правильна й приказка до цього:Один сіє, а жне хтось інакший. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили».
Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. Та й багато більше увірували з-за його слова. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель».
Від криниці Якова звучить Ісусове зауваження також для нас: правдива пошана до Бога не є у вибраному народі, в придумуванні, що ми є чимось більшим, ніж інші християни, ні в прикрашених Церквах та вибраних молитвах. Вона є в дусі та правді, в чистоті серця та в покірній залежності від Бога, в щирій любові до Нього і ближніх.
Якщо будемо Його щиро шукати, Він нам міццю своєї благодаті дасть пізнатися. Якщо б ми лише знали той великий Божий дар, котрий маємо щоденно на відстані витягнутої руки!!!
Господи, дай мені живу воду пізнання того, що мені є потрібне для спасіння та що в моїй пошані до Тебе ще є недобре.
Самарянки, гл.4
Мчц. Пелагії
Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину.
Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися». Учні ж його пішли були до міста харчів купити. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і – хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, – то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої». Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода, бо що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне». Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати». «Піди ж, – мовить до неї, – позви чоловіка свого та й повертайся сюди». Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка». «Добре єси мовила: – відрік їй, –Не маю чоловіка! П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси». А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, – пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба». Ісус до неї: «Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться:у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися». Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам». А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою».
Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, – або:Чому розмовляєш із нею».
Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи бува, не Христос він?» І вийшли з міста й подалися до нього.
А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю». Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам». Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» «Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. Чи ви ж не кажете:Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, – щоб сіяч із женцем укупі раділи. Правильна й приказка до цього:Один сіє, а жне хтось інакший. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили».
Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. Та й багато більше увірували з-за його слова. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель».
Від криниці Якова звучить Ісусове зауваження також для нас: правдива пошана до Бога не є у вибраному народі, в придумуванні, що ми є чимось більшим, ніж інші християни, ні в прикрашених Церквах та вибраних молитвах. Вона є в дусі та правді, в чистоті серця та в покірній залежності від Бога, в щирій любові до Нього і ближніх.
Якщо будемо Його щиро шукати, Він нам міццю своєї благодаті дасть пізнатися. Якщо б ми лише знали той великий Божий дар, котрий маємо щоденно на відстані витягнутої руки!!!
Господи, дай мені живу воду пізнання того, що мені є потрібне для спасіння та що в моїй пошані до Тебе ще є недобре.
16.05.2009
16 травня, субота – Ів 8,31-42
Преп. Теодосія Печерського
І казав Ісус до тих юдеїв, які увірували в нього: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас». Ті йому й відказали: «Потомки ми Авраамові й не були ми ніколи невольниками ні в кого. Чого ж говориш:Визволитеся, мовляв?» Ісус же їм: «Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить – гріха невольник! Невольник не перебуває в домі повсякчас – повсякчас перебуває син. Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні. Знаю, що Авраамові ви потомки. Бажаєте, однак, мене вбити, слово бо моє не має місця у вашому серці. Переказую я те, що бачив в Отця мого, а ви те робите, що чули у вашого батька». Ті йому мовили у відповідь: «Авраам наш батько». Каже ж їм Ісус: «Були б ви дітьми Авраамовими – чинили б ви діла Авраамові. Та ось тепер бажаєте вбити мене, чоловіка, який вам правду сказав, ту, що її від Бога вчув. Не робив так Авраам. Ви чините діла вашого батька». «Ми не з розпусти вродились, – кажуть йому ті; один лише Отець у нас:Бог». А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене.
Юдеї не відчували, що вони є рабами, тому не хотіли зрозуміти Його слова. Ісус говорив про рабство гріха і це їм не підходило.
Сьогодні вже немає рабів. Принаймні на папері. Але як щодо нашого рабства гріха? Дуже добре нашому «панові»- рабовласникові дияволу поводиться. Як багато тих, які йому служать. Нас би це приводило до песимізму, якщо б тут не було зрозуміле скерування, яке нам вказує Ісус. Свою поміч нам пропонує в Божому Слові, в Євхаристії, в молитві, в Тайнах. Хто до них не виявить цікавості, не пізнає, як покинути це рабство гріха.
Господи, хочу бути вільною дитиною Божою, поможи мені в цьому зусиллі.
Преп. Теодосія Печерського
І казав Ісус до тих юдеїв, які увірували в нього: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас». Ті йому й відказали: «Потомки ми Авраамові й не були ми ніколи невольниками ні в кого. Чого ж говориш:Визволитеся, мовляв?» Ісус же їм: «Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить – гріха невольник! Невольник не перебуває в домі повсякчас – повсякчас перебуває син. Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні. Знаю, що Авраамові ви потомки. Бажаєте, однак, мене вбити, слово бо моє не має місця у вашому серці. Переказую я те, що бачив в Отця мого, а ви те робите, що чули у вашого батька». Ті йому мовили у відповідь: «Авраам наш батько». Каже ж їм Ісус: «Були б ви дітьми Авраамовими – чинили б ви діла Авраамові. Та ось тепер бажаєте вбити мене, чоловіка, який вам правду сказав, ту, що її від Бога вчув. Не робив так Авраам. Ви чините діла вашого батька». «Ми не з розпусти вродились, – кажуть йому ті; один лише Отець у нас:Бог». А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене.
Юдеї не відчували, що вони є рабами, тому не хотіли зрозуміти Його слова. Ісус говорив про рабство гріха і це їм не підходило.
Сьогодні вже немає рабів. Принаймні на папері. Але як щодо нашого рабства гріха? Дуже добре нашому «панові»- рабовласникові дияволу поводиться. Як багато тих, які йому служать. Нас би це приводило до песимізму, якщо б тут не було зрозуміле скерування, яке нам вказує Ісус. Свою поміч нам пропонує в Божому Слові, в Євхаристії, в молитві, в Тайнах. Хто до них не виявить цікавості, не пізнає, як покинути це рабство гріха.
Господи, хочу бути вільною дитиною Божою, поможи мені в цьому зусиллі.
15.05.2009
15 травня, п’ятниця – Ів 8,21-30
Св. Атанасія Великого
А й ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти». Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб’є, коли ото каже:Куди я відійду, неспроможні ви прийти?» І далі ще казав їм: «Ви здолу, я – згори. Ви з цього світу, я – не з цього світу. Тим я і сказав вам:Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я – Сущий, помрете у ваших гріхах». Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам. Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю». А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив. Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю, і що той, хто послав мене, – зі мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що довподоби йому». І коли говорив так, численні увірували в нього.
Життя не є театром
Ісус говорить про Отця, якого не можемо побачити людськими очима, але який дійсно існує. Говорить про Боже Царство, якого також не можемо доторкнутися, але до якого хочемо потрапити. Воно також існує. Не шукаймо Бога тільки в «солодких образах», як його нам зображає художник. Озирнімось навколо себе, і там шукаймо тих, в кому Христос чекає на нашу поміч. Через «діла любові» напевно дістанемось до Неба. Якщо повіримо Ісусові, то починаймо вже працювати та будьмо витривалими в добрій постанові аж до кінця життя.
• Буду сьогодні уважним, щоб побачити людей, в яких Ісус чекає на мене.
Ісусе, якщо буду наслідувати Тебе в ділах, точно колись дійду до Батька в Небі.
Св. Атанасія Великого
А й ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти». Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб’є, коли ото каже:Куди я відійду, неспроможні ви прийти?» І далі ще казав їм: «Ви здолу, я – згори. Ви з цього світу, я – не з цього світу. Тим я і сказав вам:Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я – Сущий, помрете у ваших гріхах». Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам. Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю». А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив. Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю, і що той, хто послав мене, – зі мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що довподоби йому». І коли говорив так, численні увірували в нього.
Життя не є театром
Ісус говорить про Отця, якого не можемо побачити людськими очима, але який дійсно існує. Говорить про Боже Царство, якого також не можемо доторкнутися, але до якого хочемо потрапити. Воно також існує. Не шукаймо Бога тільки в «солодких образах», як його нам зображає художник. Озирнімось навколо себе, і там шукаймо тих, в кому Христос чекає на нашу поміч. Через «діла любові» напевно дістанемось до Неба. Якщо повіримо Ісусові, то починаймо вже працювати та будьмо витривалими в добрій постанові аж до кінця життя.
• Буду сьогодні уважним, щоб побачити людей, в яких Ісус чекає на мене.
Ісусе, якщо буду наслідувати Тебе в ділах, точно колись дійду до Батька в Небі.
14.05.2009
14 травня, четвер – Ів 8,12-20
Прор. Єремії
І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя». Отож і мовили до нього фарисеї: «Свідчиш сам за себе – неправдиве твоє свідоцтво». А Ісус їм відказує: «Хоч я і свідчу за себе сам, та свідоцтво моє правдиве, бо я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду. Ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди відходжу. Ви судите за тілом – я не суджу нікого. Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене. Та й у законі вашім написано, що свідоцтво двох людей – правдиве. Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить». Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж знали б». Промовив він ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто його не схопив, бо не прийшла ще година його.
Ісус нам також сьогодні світить своїм прикладом на дорогу до вічності. Показує нам, як маємо жити, щоб подобатися Отцеві. Маємо жити так, щоб прийняте світло від Христа далі поширювали тим, до яких ми послані.
Почнімо це робити помалу, не напоказ, бо люди в теперішньому світі звикли жити в темноті гріха. Відкриваймо гріх та причину гріха – диявола і в тих Його найменших проявах. Можливо, нам це не вдасться зараз, можливо лише раз за день, але не засмучуймося, бо з нами є світло Христове, воно просвітить кожну темноту. Повірмо в це!
Господи, світи мені і далі, щоб я жив так, щоб освітив дорогу тим, котрих зустрічаю.
Прор. Єремії
І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя». Отож і мовили до нього фарисеї: «Свідчиш сам за себе – неправдиве твоє свідоцтво». А Ісус їм відказує: «Хоч я і свідчу за себе сам, та свідоцтво моє правдиве, бо я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду. Ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди відходжу. Ви судите за тілом – я не суджу нікого. Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене. Та й у законі вашім написано, що свідоцтво двох людей – правдиве. Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить». Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж знали б». Промовив він ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто його не схопив, бо не прийшла ще година його.
Ісус нам також сьогодні світить своїм прикладом на дорогу до вічності. Показує нам, як маємо жити, щоб подобатися Отцеві. Маємо жити так, щоб прийняте світло від Христа далі поширювали тим, до яких ми послані.
Почнімо це робити помалу, не напоказ, бо люди в теперішньому світі звикли жити в темноті гріха. Відкриваймо гріх та причину гріха – диявола і в тих Його найменших проявах. Можливо, нам це не вдасться зараз, можливо лише раз за день, але не засмучуймося, бо з нами є світло Христове, воно просвітить кожну темноту. Повірмо в це!
Господи, світи мені і далі, щоб я жив так, щоб освітив дорогу тим, котрих зустрічаю.
13.05.2009
13 травня, середа – Ів 7,14-30
Ап. Якова, брата св. Івана Богослова
А як уже настала середина свята, увійшов Ісус у храм і почав навчати. І дивувались юдеї, примовлявши: «Як він знає Писання, не вчившися». А Ісус озвався і мовив до них: «Моя наука не моя, а того, хто послав мене. Якщо хтось бажає його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи я промовляю сам від себе. Хто говорить сам від себе, той слави власної шукає. Хто ж того слави шукає, який послав його, той правдивий, і немає неправди в ньому. Хіба не дав вам Мойсей закону? А ніхто з вас закон не виконує! Чого бажаєте мене вбити?» Озвався народ: «Чи ти навіжений? Хто тебе вбити бажає?» А Ісус їм у відповідь: «Одне зробив я діло, і ви всі дивуєтесь. Тим то дав вам Мойсей обрізання, – воно й не від Мойсея, лише від предків, – і ви обрізуєте чоловіка в суботу. Чоловік приймає обрізання в суботу, щоб не був закон Мойсея порушений, – ви ж нарікаєте на мене, що я в суботу цілу людину здоровою вчинив! Не судіте з вигляду зовнішнього – судіте справедливим судом!»
Казали отож деякі з єрусалимлян: «Чи не той це, що бажають його вбити? Ось він говорить явно, і йому нічого не кажуть. Невже старшина і справді визнала, що він Христос? Та ми про нього знаємо, звідкіля він. А Христос коли прийде, то ніхто не знатиме, звідки він». Отож Ісус промовив голосно, навчаючи у святині: «І мене знаєте, і знаєте звідкіля я. Однак прийшов я не від себе самого, правдивий же той, хто послав мене, – а того ви не знаєте. Я ж його знаю, бо я від нього, і він мене послав». Тим то й хотіли вони схопити його. Та ніхто не наклав рук на нього – не настала бо ще його година.
Юдеї уявляли Месію зовсім по-іншому, ніж їм це показував Ісус. Не подобалася їм Його розмова про єдність з Отцем. Це було занадто. Їхній погляд був чисто політичним, не поглядом віри.
Ми, люди в теперішньому світі, також з радістю пристосовували б Бога та віру до наших уявлень, потреб, бажань. Що для нас є важким, те зі Святого Письма відразу б забрали. Наші уявлення деколи є на кілометри віддалені від того, що від нас хоче Бог.
Щоб ми не мали недобрих уявлень, треба читати Святе Письмо, думати, та основне - молитися про правдивий образ Бога в своїх серцях.
Господи, підтримуй мою віру, щоб я Тебе з радістю пізнавав через Святе Письмо, через совість та через події сьогоднішнього дня.
Ап. Якова, брата св. Івана Богослова
А як уже настала середина свята, увійшов Ісус у храм і почав навчати. І дивувались юдеї, примовлявши: «Як він знає Писання, не вчившися». А Ісус озвався і мовив до них: «Моя наука не моя, а того, хто послав мене. Якщо хтось бажає його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи я промовляю сам від себе. Хто говорить сам від себе, той слави власної шукає. Хто ж того слави шукає, який послав його, той правдивий, і немає неправди в ньому. Хіба не дав вам Мойсей закону? А ніхто з вас закон не виконує! Чого бажаєте мене вбити?» Озвався народ: «Чи ти навіжений? Хто тебе вбити бажає?» А Ісус їм у відповідь: «Одне зробив я діло, і ви всі дивуєтесь. Тим то дав вам Мойсей обрізання, – воно й не від Мойсея, лише від предків, – і ви обрізуєте чоловіка в суботу. Чоловік приймає обрізання в суботу, щоб не був закон Мойсея порушений, – ви ж нарікаєте на мене, що я в суботу цілу людину здоровою вчинив! Не судіте з вигляду зовнішнього – судіте справедливим судом!»
Казали отож деякі з єрусалимлян: «Чи не той це, що бажають його вбити? Ось він говорить явно, і йому нічого не кажуть. Невже старшина і справді визнала, що він Христос? Та ми про нього знаємо, звідкіля він. А Христос коли прийде, то ніхто не знатиме, звідки він». Отож Ісус промовив голосно, навчаючи у святині: «І мене знаєте, і знаєте звідкіля я. Однак прийшов я не від себе самого, правдивий же той, хто послав мене, – а того ви не знаєте. Я ж його знаю, бо я від нього, і він мене послав». Тим то й хотіли вони схопити його. Та ніхто не наклав рук на нього – не настала бо ще його година.
Юдеї уявляли Месію зовсім по-іншому, ніж їм це показував Ісус. Не подобалася їм Його розмова про єдність з Отцем. Це було занадто. Їхній погляд був чисто політичним, не поглядом віри.
Ми, люди в теперішньому світі, також з радістю пристосовували б Бога та віру до наших уявлень, потреб, бажань. Що для нас є важким, те зі Святого Письма відразу б забрали. Наші уявлення деколи є на кілометри віддалені від того, що від нас хоче Бог.
Щоб ми не мали недобрих уявлень, треба читати Святе Письмо, думати, та основне - молитися про правдивий образ Бога в своїх серцях.
Господи, підтримуй мою віру, щоб я Тебе з радістю пізнавав через Святе Письмо, через совість та через події сьогоднішнього дня.
12.05.2009
12 травня, вівторок – Ів 7,1-13
Дев’ятьох мчч. у Кизиці і преп. Мемнона
І по тому ходив Ісус Галилеєю; він не хотів більше ходити Юдеєю, бо юдеї бажали убити його. Наближалося ж юдейське свято Кучок. Отож мовили до нього брати його: «Йди таки в Юдею звідсіль: нехай і учні твої побачать діла, що їх ти робиш. Ніхто бо не чинить нічого тайно, коли сам явним бути бажає. Якщо ти таке робиш, то і яви себе світові». Навіть і брати його, отже, не вірували в нього! Тоді Ісус відказав їм: «Ще мій час не надійшов, для вас же пора – завжди готова. Не може світ вас ненавидіти, – а мене він ненавидить, бо я свідчу проти нього, що діла його лихі. Тож ідіте ви на свято. Я на те свято тепер не піду, бо не сповнився ще час мій». Мовивши так до них, залишився у Галилеї.
Та коли брати його пішли на свято, то й він так само пішов, однак не явно, а наче потай. Юдеї ж шукаючи його на святі, питалися:«Де він?» І говорили багато про нього люди між собою: одні твердили, що він добрий, а інші відказували: Ні, – він лише народ туманить. Однак ніхто не говорив про нього явно – зі страху перед юдеями.
Дев’ятьох мчч. у Кизиці і преп. Мемнона
І по тому ходив Ісус Галилеєю; він не хотів більше ходити Юдеєю, бо юдеї бажали убити його. Наближалося ж юдейське свято Кучок. Отож мовили до нього брати його: «Йди таки в Юдею звідсіль: нехай і учні твої побачать діла, що їх ти робиш. Ніхто бо не чинить нічого тайно, коли сам явним бути бажає. Якщо ти таке робиш, то і яви себе світові». Навіть і брати його, отже, не вірували в нього! Тоді Ісус відказав їм: «Ще мій час не надійшов, для вас же пора – завжди готова. Не може світ вас ненавидіти, – а мене він ненавидить, бо я свідчу проти нього, що діла його лихі. Тож ідіте ви на свято. Я на те свято тепер не піду, бо не сповнився ще час мій». Мовивши так до них, залишився у Галилеї.
Та коли брати його пішли на свято, то й він так само пішов, однак не явно, а наче потай. Юдеї ж шукаючи його на святі, питалися:«Де він?» І говорили багато про нього люди між собою: одні твердили, що він добрий, а інші відказували: Ні, – він лише народ туманить. Однак ніхто не говорив про нього явно – зі страху перед юдеями.
11.05.2009
11 травня, понеділок – Ів 6,56-69
Апп. Ясона і Сосіпатра
Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому. Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той, хто споживає мене, житиме мною. Це й хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме».
Те говорив він, коли навчав у Капернаумі, у синагозі. Почувши це, багато з-поміж його учнів говорили: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» Ісус же, знавши в собі, що учні його обурюються з того приводу, мовив до них: «Чи вводить вас теє у спокусу? А коли побачите, як Син Чоловічий зноситиметься туди, де був спочатку, – що тоді? Оживлює дух, тіло ж не допомагає ні в чому. Дух – ті слова, що їх я вимовив до вас, вони й життя. Деякі з вас, однак, не вірують». Ісус бо знав від самого початку, хто ті, які не вірують, і хто той, що зрадить його. Тож додав: «Ось чому я сказав вам, що ніхто не спроможен прийти до мене, коли йому того не буде дано Отцем».
Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили. Тож мовив Ісус до дванадцятьох: «Невже й ви бажаєте відступитися?» Але озвався до нього Симон Петро: «Господи, а до кого ж іти нам?Це ж у тебе – слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти – Божий Святий».
Своє питання Ісус не поставив лише апостолам, але і нам: «Невже й ви бажаєте відступитися?» І скільки відходять! Міняють віру за солодкі обіцянки керівників сект, гуру… , які обіцяють легке і зручне життя. Ісус нікого не тримав силою, ні тоді, ні тепер не тримає нас без нашого добровільного рішення. Своїх слів не зменшує ані сьогодні, і якщо помножуються голоси проти Нього та проти Церкви: «Так не можна жити в 21 столітті! Дуже важко жити, як Христос! Євангелію треба пристосовувати до теперішнього часу!» І подібне.
Чи усвідомлюємо це, чи ні, це є відречення Христа! Ісус хоче ціле наше серце та ціле наше життя. Мусимо вирішити. Будемо належати до тих, які покинули Ісуса, чи до тих, які залишилися? «Золотої», середньої дороги не існує.
Господи, хочу належати до тих, що біля Тебе витримають аж до кінця. Підтримай мене, прошу, щоб ураган життя не звів мене з правильної дороги.
Апп. Ясона і Сосіпатра
Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому. Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той, хто споживає мене, житиме мною. Це й хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме».
Те говорив він, коли навчав у Капернаумі, у синагозі. Почувши це, багато з-поміж його учнів говорили: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» Ісус же, знавши в собі, що учні його обурюються з того приводу, мовив до них: «Чи вводить вас теє у спокусу? А коли побачите, як Син Чоловічий зноситиметься туди, де був спочатку, – що тоді? Оживлює дух, тіло ж не допомагає ні в чому. Дух – ті слова, що їх я вимовив до вас, вони й життя. Деякі з вас, однак, не вірують». Ісус бо знав від самого початку, хто ті, які не вірують, і хто той, що зрадить його. Тож додав: «Ось чому я сказав вам, що ніхто не спроможен прийти до мене, коли йому того не буде дано Отцем».
Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили. Тож мовив Ісус до дванадцятьох: «Невже й ви бажаєте відступитися?» Але озвався до нього Симон Петро: «Господи, а до кого ж іти нам?Це ж у тебе – слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти – Божий Святий».
Своє питання Ісус не поставив лише апостолам, але і нам: «Невже й ви бажаєте відступитися?» І скільки відходять! Міняють віру за солодкі обіцянки керівників сект, гуру… , які обіцяють легке і зручне життя. Ісус нікого не тримав силою, ні тоді, ні тепер не тримає нас без нашого добровільного рішення. Своїх слів не зменшує ані сьогодні, і якщо помножуються голоси проти Нього та проти Церкви: «Так не можна жити в 21 столітті! Дуже важко жити, як Христос! Євангелію треба пристосовувати до теперішнього часу!» І подібне.
Чи усвідомлюємо це, чи ні, це є відречення Христа! Ісус хоче ціле наше серце та ціле наше життя. Мусимо вирішити. Будемо належати до тих, які покинули Ісуса, чи до тих, які залишилися? «Золотої», середньої дороги не існує.
Господи, хочу належати до тих, що біля Тебе витримають аж до кінця. Підтримай мене, прошу, щоб ураган життя не звів мене з правильної дороги.
10.05.2009
10 травня, неділя – Ів 5,1-15
Розслабленого, гл.3
Свщмч. Симеона
По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, – хоч яка б там була його хвороба.
Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає».
Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день – субота. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив». Спитали його: «Хто він – той, що сказав тобі: Візьми і ходи?» Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось». Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, – Ісус.
Яким важким було для того хворого лежати тридцять вісім років без можливості оздоровлення, без будь-якої уваги! Хотів оздоровитися, але сам не зміг так швидко входити у воду…Скільки людей перейшло біля нього і його не помітило? Аж Ісус його побачив і змилувався над ним. Його: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» є простим виявом уваги до хворої, самотньої та страждаючої людини!
Ісус сьогодні і нас вчить, як маємо поводитися з нашими ближніми. Обдаровуймо людей ласкою, увагою, підтримкою, допомогою, усмішкою…
• Скільки людей буде колись говорити про мене Богові, що я був до них неуважний, неприступний?
Господи Ісусе, поможи мені бути світлом, яке зігріває всіх навколо та приводить до Тебе.
Розслабленого, гл.3
Свщмч. Симеона
По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, – хоч яка б там була його хвороба.
Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає».
Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день – субота. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив». Спитали його: «Хто він – той, що сказав тобі: Візьми і ходи?» Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось». Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, – Ісус.
Яким важким було для того хворого лежати тридцять вісім років без можливості оздоровлення, без будь-якої уваги! Хотів оздоровитися, але сам не зміг так швидко входити у воду…Скільки людей перейшло біля нього і його не помітило? Аж Ісус його побачив і змилувався над ним. Його: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» є простим виявом уваги до хворої, самотньої та страждаючої людини!
Ісус сьогодні і нас вчить, як маємо поводитися з нашими ближніми. Обдаровуймо людей ласкою, увагою, підтримкою, допомогою, усмішкою…
• Скільки людей буде колись говорити про мене Богові, що я був до них неуважний, неприступний?
Господи Ісусе, поможи мені бути світлом, яке зігріває всіх навколо та приводить до Тебе.
09.05.2009
09 травня, субота – Ів 15,17-16,2
Свщмч. Василія
Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали – зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали б вони. А так – ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зі мною від початку».
Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові.
Ісус нас вибрав і висилає нас до світу. Якщо сприймаємо свою віру серйозно та живемо нею в щоденних ситуаціях, мусимо бути готові до того, що люди навколо нас не будуть цим захоплені. Захочуть нас стягнути до «сірої маси», будуть нас спокушати до обмов, крадіжок, сварок, алкоголю, як до чогось звичайного. Якщо не будемо погоджуватися з гріхом, будуть нас ненавидіти, сміятися з нас, мати нас за несучасних та відсталих…
Господи Ісусе, дай, щоб я любив Тебе понад усе, а відтак, щоб через мене Ти став знайомим світові в моєму середовищі.
Свщмч. Василія
Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали – зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали б вони. А так – ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зі мною від початку».
Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові.
Ісус нас вибрав і висилає нас до світу. Якщо сприймаємо свою віру серйозно та живемо нею в щоденних ситуаціях, мусимо бути готові до того, що люди навколо нас не будуть цим захоплені. Захочуть нас стягнути до «сірої маси», будуть нас спокушати до обмов, крадіжок, сварок, алкоголю, як до чогось звичайного. Якщо не будемо погоджуватися з гріхом, будуть нас ненавидіти, сміятися з нас, мати нас за несучасних та відсталих…
Господи Ісусе, дай, щоб я любив Тебе понад усе, а відтак, щоб через мене Ти став знайомим світові в моєму середовищі.
08.05.2009
08 травня, п’ятниця – Ів 6,48-54
Ап. і Євангеліста Марка
Я – хліб життя. Батьки ваші манну в пустині споживали, – і померли. Це ж – хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу».
Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня.
Запорукою вічної радості в небі є Ісус. Щоб ми туди одного разу потрапили, мусимо вибрати Його дорогу та наслідувати Його. Дорога до Отця не є легкою, веде моментами радості, свята, але є на ній також смуток, біль, терпіння. На деяких частинах дороги нам треба нести хрест, а деколи треба, щоб померло наше «я» та наші уявлення.
Очікують нас перешкоди, спокуси. Потребуємо підтримки, яку нам назавжди може дати лише Ісус: Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня.
Господи, дай мені сьогодні і постійно їсти хліб життя, щоб я жив з Тобою навіки.
Ап. і Євангеліста Марка
Я – хліб життя. Батьки ваші манну в пустині споживали, – і померли. Це ж – хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу».
Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня.
Запорукою вічної радості в небі є Ісус. Щоб ми туди одного разу потрапили, мусимо вибрати Його дорогу та наслідувати Його. Дорога до Отця не є легкою, веде моментами радості, свята, але є на ній також смуток, біль, терпіння. На деяких частинах дороги нам треба нести хрест, а деколи треба, щоб померло наше «я» та наші уявлення.
Очікують нас перешкоди, спокуси. Потребуємо підтримки, яку нам назавжди може дати лише Ісус: Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня.
Господи, дай мені сьогодні і постійно їсти хліб життя, щоб я жив з Тобою навіки.
07.05.2009
07 травня, четвер – Ів 6,40-44
Мч. Сави Стратилата
Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня».
І обурились юдеї на нього, що сказав був: «Я хліб, який з неба зійшов», і говорили: «Чи то ж не Ісус, син Йосифів, що його батька-матір ми знаємо?Як же він тепер твердить: Я зійшов з неба?» А Ісус їм у відповідь: «Не ремствуйте між собою. Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, – і я воскрешу його останнього дня.
…Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня… Які потішаючи слова! Бог бажає мати нас біля себе в небі! Якщо б світ навколо нас пропонував би нам свою гарантію, якщо б нас переконував, що Бог нічого не знає про наші проблеми та важкості, з якими ми дослівно «боремося» в житті, не вірмо, бо це є «робота» головного неприятеля Бога і нашого - диявола. І якщо погляд на цей світ не завжди є оптимістичний, і якщо маємо враження, що зло перевищує добро, Христове світло надії освітлює і найбільші темноти наших болів, труднощів та проблем!
Ніколи не втрачаймо віру та впевненість, що Бог про нас знає та Він є безконечно більший, ніж всі проблеми світу та ніколи нас не покине! Бог є досконалий, Бог є безмежно люблячий та свої обіцянки, які дав нам через Ісуса, сповнить до кінця. Покинути та залишити нас може людина, дитина, приятель… Бог нас ніколи не покине!!!
Можливо, нам важко під хрестом, хворобою, складними відносинами. Але Бог не дозволить, щоб це було понад наші сили!
Господи, бажаю довіряти Тобі в кожній хвилині мого життя!
Мч. Сави Стратилата
Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня».
І обурились юдеї на нього, що сказав був: «Я хліб, який з неба зійшов», і говорили: «Чи то ж не Ісус, син Йосифів, що його батька-матір ми знаємо?Як же він тепер твердить: Я зійшов з неба?» А Ісус їм у відповідь: «Не ремствуйте між собою. Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, – і я воскрешу його останнього дня.
…Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня… Які потішаючи слова! Бог бажає мати нас біля себе в небі! Якщо б світ навколо нас пропонував би нам свою гарантію, якщо б нас переконував, що Бог нічого не знає про наші проблеми та важкості, з якими ми дослівно «боремося» в житті, не вірмо, бо це є «робота» головного неприятеля Бога і нашого - диявола. І якщо погляд на цей світ не завжди є оптимістичний, і якщо маємо враження, що зло перевищує добро, Христове світло надії освітлює і найбільші темноти наших болів, труднощів та проблем!
Ніколи не втрачаймо віру та впевненість, що Бог про нас знає та Він є безконечно більший, ніж всі проблеми світу та ніколи нас не покине! Бог є досконалий, Бог є безмежно люблячий та свої обіцянки, які дав нам через Ісуса, сповнить до кінця. Покинути та залишити нас може людина, дитина, приятель… Бог нас ніколи не покине!!!
Можливо, нам важко під хрестом, хворобою, складними відносинами. Але Бог не дозволить, щоб це було понад наші сили!
Господи, бажаю довіряти Тобі в кожній хвилині мого життя!
06.05.2009
06 травня, середа – Ів 6, 35-39
Велич. Юрія Переможця
Ісус же їм: «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи. Та я сказав був вам:Ви й бачили мене, а не віруєте. Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину; бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав. Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише – воскресив його останнього дня.
Ісус повчає своїх слухачів, про яку поживу мають дбати, якщо бажають прийти до неба. У людській природі закладене піклування про матеріальні речі. Деколи цьому підпорядковуємо всі свої зусилля, час і здоров’я.
Бракує нам усвідомлення, що з кожним днем ми наближаємось до того остатнього дня нашого життя. Чим швидше зрозуміємо, що нам треба приймати Хліб Життя якомога частіше, тим краще для нас. Якщо вміємо так добре піклуватися про тіло: щоденно мити, використовувати різну косметику, вживати багато здорової їжі та вітамінів, дотримуватися дієти, чому не можемо належно подбати також про душу і її потреби?
…Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише – воскресив його останнього дня… Своє послання від Отця Ісус сповнював досконало на кожному кроці. Він вчив людей, як мають жити, щоб отримати вічне життя в небі, яке буде тривати вічно.
Ми, віруючі, маємо бути Його послідовниками, жити так, як би на нашому місці жив Ісус!!! Люди в нашому середовищі з нашої поведінки мають відчути, кому ми віримо. Чи належимо Богові, чи злому.
Господи, тримай мене міцно, щоб ніщо мене не зманило з Твоєї дороги.
Велич. Юрія Переможця
Ісус же їм: «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи. Та я сказав був вам:Ви й бачили мене, а не віруєте. Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину; бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав. Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише – воскресив його останнього дня.
Ісус повчає своїх слухачів, про яку поживу мають дбати, якщо бажають прийти до неба. У людській природі закладене піклування про матеріальні речі. Деколи цьому підпорядковуємо всі свої зусилля, час і здоров’я.
Бракує нам усвідомлення, що з кожним днем ми наближаємось до того остатнього дня нашого життя. Чим швидше зрозуміємо, що нам треба приймати Хліб Життя якомога частіше, тим краще для нас. Якщо вміємо так добре піклуватися про тіло: щоденно мити, використовувати різну косметику, вживати багато здорової їжі та вітамінів, дотримуватися дієти, чому не можемо належно подбати також про душу і її потреби?
…Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише – воскресив його останнього дня… Своє послання від Отця Ісус сповнював досконало на кожному кроці. Він вчив людей, як мають жити, щоб отримати вічне життя в небі, яке буде тривати вічно.
Ми, віруючі, маємо бути Його послідовниками, жити так, як би на нашому місці жив Ісус!!! Люди в нашому середовищі з нашої поведінки мають відчути, кому ми віримо. Чи належимо Богові, чи злому.
Господи, тримай мене міцно, щоб ніщо мене не зманило з Твоєї дороги.
05.05.2009
05 травня, вівторок – Ів 6,27-33
Препп. Теодора Сікіота і Віталія
Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку ж дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував». Вони ж мовили до нього: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?» А Ісус відповів і сказав їм: «Діло Боже – вірувати в того, кого він послав». Тоді вони йому: «Який же знак твориш ти, щоб ми побачили й увірували в тебе?Що вчиниш? Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано:Дав їм хліб з неба їсти». Ісус же сказав їм: «Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає».
Сьогодні також линуть до неба подібні питання: Ісусе, який знак з неба покажеш в теперішньому часі? Наші предки їли манну, ми не є гіршими, невже ми не отримаємо можливості пережити щось надзвичайне?!
Також і для нас, людей третього тисячоліття, є дійсні слова з Євангелія: Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає». Цей хліб нам Ісус пропонує на кожній Службі Божій. А ми? А нам не хочеться щоденно ним насичуватися! Ми є переповнені обов’язками, завданнями, зустрічами, термінами і на голос дзвона, яким Ісус кличе нас до Церкви, де перемінюється заради нас і пропонує нам хліб вічного життя, зазвичай не реагуємо. У нас «виробився імунітет» на Божий заклик… Чуда діються, але ми не маємо зацікавлення!
• Намагатимусь зустрітися з Ісусом в Євхаристії.
Господи Ісусе, давай мені завжди цей хліб!
Препп. Теодора Сікіота і Віталія
Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку ж дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував». Вони ж мовили до нього: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?» А Ісус відповів і сказав їм: «Діло Боже – вірувати в того, кого він послав». Тоді вони йому: «Який же знак твориш ти, щоб ми побачили й увірували в тебе?Що вчиниш? Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано:Дав їм хліб з неба їсти». Ісус же сказав їм: «Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає».
Сьогодні також линуть до неба подібні питання: Ісусе, який знак з неба покажеш в теперішньому часі? Наші предки їли манну, ми не є гіршими, невже ми не отримаємо можливості пережити щось надзвичайне?!
Також і для нас, людей третього тисячоліття, є дійсні слова з Євангелія: Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає». Цей хліб нам Ісус пропонує на кожній Службі Божій. А ми? А нам не хочеться щоденно ним насичуватися! Ми є переповнені обов’язками, завданнями, зустрічами, термінами і на голос дзвона, яким Ісус кличе нас до Церкви, де перемінюється заради нас і пропонує нам хліб вічного життя, зазвичай не реагуємо. У нас «виробився імунітет» на Божий заклик… Чуда діються, але ми не маємо зацікавлення!
• Намагатимусь зустрітися з Ісусом в Євхаристії.
Господи Ісусе, давай мені завжди цей хліб!
04.05.2009
04 травня, понеділок – Ів 4,47-54
Свящмч. Януарія і ін.
Він же подався знов у Кану Галилейську, де ото був перетворив воду на вино. А був один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі. Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галилею, прийшов він до нього та й заходився просити, аби прибув і оздоровив його сина, той бо мав уже вмирати. Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!» А царський урядовець йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!» Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий». Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі. А коли був уже в дорозі, слуги, що йому назустріч вийшли, сказали йому, що син його живий-здоровий. Він же спитав їх, о котрій годині йому полегшало. «Учора ввечорі о сьомій годині пропасниця його полишила», – сказали вони йому. І зрозумів батько, що о тій самій годині сталося те, коли ото Ісус йому сказав: «Син твій живий». І увірував сам, та й увесь дім його. Це ж друге чудо вчинив Ісус, повернувшися з Юдеї у Галилею.
Можливо, і ми були б раді пережити таке видиме чудо. Вистачило б одного речення: «Ходи, Твій син живе!». І урядовець відходить переконаний, що його син оздоровлений… Чуємо, що віра є Божим даром, про який потрібно постійно просити! Але мусимо усвідомити, що нашу віру «перевірять» наші свобідні рішення чинити в злагоді з нашою вірою! В Євангелії не згадується, як урядовець прийшов до віри, та це й неважливо. Основним є те, що він довірив свій важкий тягар хвороби свого сина Ісусові та ні на мить не засумнівався, що Він йому допоможе! Сьогодні з такою вірою звернімось до свого Господа. Він хоче в нашому житті також робити великі чуда! Подумаймо, чи й ми шукаємо Ісуса у важких життєвих ситуаціях та проблемах? Чи вміємо покласти свої «тягарі» на Ісусові міцні плечі з вірою, що лише Він нам може допомогти? Не даймо нікому відібрати свою віру, підкріплюймо її молитвою та жертвами.
Господи, давай, щоб я вірив Тобі та ні на хвилину не засумнівався, так, як мене вчить цього урядовець!
Свящмч. Януарія і ін.
Він же подався знов у Кану Галилейську, де ото був перетворив воду на вино. А був один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі. Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галилею, прийшов він до нього та й заходився просити, аби прибув і оздоровив його сина, той бо мав уже вмирати. Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!» А царський урядовець йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!» Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий». Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі. А коли був уже в дорозі, слуги, що йому назустріч вийшли, сказали йому, що син його живий-здоровий. Він же спитав їх, о котрій годині йому полегшало. «Учора ввечорі о сьомій годині пропасниця його полишила», – сказали вони йому. І зрозумів батько, що о тій самій годині сталося те, коли ото Ісус йому сказав: «Син твій живий». І увірував сам, та й увесь дім його. Це ж друге чудо вчинив Ісус, повернувшися з Юдеї у Галилею.
Можливо, і ми були б раді пережити таке видиме чудо. Вистачило б одного речення: «Ходи, Твій син живе!». І урядовець відходить переконаний, що його син оздоровлений… Чуємо, що віра є Божим даром, про який потрібно постійно просити! Але мусимо усвідомити, що нашу віру «перевірять» наші свобідні рішення чинити в злагоді з нашою вірою! В Євангелії не згадується, як урядовець прийшов до віри, та це й неважливо. Основним є те, що він довірив свій важкий тягар хвороби свого сина Ісусові та ні на мить не засумнівався, що Він йому допоможе! Сьогодні з такою вірою звернімось до свого Господа. Він хоче в нашому житті також робити великі чуда! Подумаймо, чи й ми шукаємо Ісуса у важких життєвих ситуаціях та проблемах? Чи вміємо покласти свої «тягарі» на Ісусові міцні плечі з вірою, що лише Він нам може допомогти? Не даймо нікому відібрати свою віру, підкріплюймо її молитвою та жертвами.
Господи, давай, щоб я вірив Тобі та ні на хвилину не засумнівався, так, як мене вчить цього урядовець!
03.05.2009
03 травня, неділя – Мр 15,43-16,8
Мироносиць, гл.2
Преп. Теодора Трихіна
Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, та й говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись. А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам». І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.
Подумаймо над тим, скільки разів ми вже «похоронили» Христа своєю лінню, егоїзмом, гордістю, страхом, нелюбов’ю. Вже 2000 років святкуємо Христове воскресіння. Але чи воскрес Ісус також в нас: у наших думках, словах, вчинках? Знову та знову почуємо про можливість отримання вічного життя в небі, де Ісус ішов підготувати нам місце. З відкритого гробу також для нас звучить: «Чекає вас вічне життя в небі з Небесним Батьком. Назавжди». Чи рахуюся у цьому занадто активному житті з цією постійною цінністю? Чи хочу воювати за вічне життя, чи вибираю зручну дорогу, яку маю вже роками сходжену і можна сказати, що вона мені підходить? Досить відповісти та вибрати. Поки ще є час.
• Яку прив’язаність або хибу почну нищити вже сьогодні?
Господи Ісусе, дай мені силу почати «похорон» моїх хиб та гріхів, бо лише так встану до вічного життя з Тобою в небі.
Мироносиць, гл.2
Преп. Теодора Трихіна
Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, та й говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись. А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам». І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.
Подумаймо над тим, скільки разів ми вже «похоронили» Христа своєю лінню, егоїзмом, гордістю, страхом, нелюбов’ю. Вже 2000 років святкуємо Христове воскресіння. Але чи воскрес Ісус також в нас: у наших думках, словах, вчинках? Знову та знову почуємо про можливість отримання вічного життя в небі, де Ісус ішов підготувати нам місце. З відкритого гробу також для нас звучить: «Чекає вас вічне життя в небі з Небесним Батьком. Назавжди». Чи рахуюся у цьому занадто активному житті з цією постійною цінністю? Чи хочу воювати за вічне життя, чи вибираю зручну дорогу, яку маю вже роками сходжену і можна сказати, що вона мені підходить? Досить відповісти та вибрати. Поки ще є час.
• Яку прив’язаність або хибу почну нищити вже сьогодні?
Господи Ісусе, дай мені силу почати «похорон» моїх хиб та гріхів, бо лише так встану до вічного життя з Тобою в небі.
02.05.2009
02 травня, субота – Ів 6,14-27
Преп. Івана Печерника
Люди ж, побачивши чудо, яке сподіяв Ісус, заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ». І довідався Ісус, що вони мають намір прийти й узяти його, щоб зробити царем, – і віддалився сам-один на гору знов.
Коли ж настав вечір, учні його зійшли на морське узбережжя і, ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернауму. Уже й посутеніло, а Ісус ще не був прийшов до них. І схвилювалося море від великого вітровію. Пропливли вони з двадцять п’ять чи тридцять стадій, аж бачать – Ісус іде морем, до човна зближається, – та й налякались. А він же до них: «Це я, не лякайтесь!» І хотіли його взяти у човен, але човен відразу пристав до землі, до якої прямували.
А наступоного дня народ, що стояв по той бік моря, бачив, що не було там іншого човна, тільки один, до якого Ісус не ввійшов разом з учнями своїми і яким його учні відпливли самі. Інші ж човни прибули з Тиверіяди близько до того місця, де їли хліб, коли то Господь склав був подяку. Отож, коли народ побачив, що нема там ані Ісуса, ані його учнів, то сіли в човни і прибули до Капернауму, шукаючи Ісуса. Знайшовши його по тім боці моря, мовили до нього: «Учителю, коли ж ти прибув сюди?» А Ісус їм у відповідь: «Істинно, істинно говорю вам:Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися. Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку ж дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував».
Натовп людей, котрий Ісус наситив, шукав Його… Можливо, докір Ісуса для нас звучить не дуже приємно і може нам здаватися несправедливим до тих, які Його шукали на другий день. До Ісуса могла їх притягувати можливість нового чуда або хотіли бачити новий знак. Сподіваємось, що їх найбільше до Ісуса притягувала Його справжня любов до присутніх людей! Бажали знову пережити в Його близькості гарну хвилину неегоїстичної, опікуючої любові! Ісус їм показує, що Йому важливий їхній духовний зріст, але Йому не байдужі також їхні тілесні потреби.
Який докір ішов би з уст Ісуса в нашу адресу? Насправді, що ми шукаємо, коли йдемо на Службу Божу, коли молимось або читаємо Боже Слово? Який голод переважає в нас: голод пізнання Бога чи лише підтримання традиції родини?
Господи Ісусе, відкриваю своє серце повністю для Тебе!
Преп. Івана Печерника
Люди ж, побачивши чудо, яке сподіяв Ісус, заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ». І довідався Ісус, що вони мають намір прийти й узяти його, щоб зробити царем, – і віддалився сам-один на гору знов.
Коли ж настав вечір, учні його зійшли на морське узбережжя і, ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернауму. Уже й посутеніло, а Ісус ще не був прийшов до них. І схвилювалося море від великого вітровію. Пропливли вони з двадцять п’ять чи тридцять стадій, аж бачать – Ісус іде морем, до човна зближається, – та й налякались. А він же до них: «Це я, не лякайтесь!» І хотіли його взяти у човен, але човен відразу пристав до землі, до якої прямували.
А наступоного дня народ, що стояв по той бік моря, бачив, що не було там іншого човна, тільки один, до якого Ісус не ввійшов разом з учнями своїми і яким його учні відпливли самі. Інші ж човни прибули з Тиверіяди близько до того місця, де їли хліб, коли то Господь склав був подяку. Отож, коли народ побачив, що нема там ані Ісуса, ані його учнів, то сіли в човни і прибули до Капернауму, шукаючи Ісуса. Знайшовши його по тім боці моря, мовили до нього: «Учителю, коли ж ти прибув сюди?» А Ісус їм у відповідь: «Істинно, істинно говорю вам:Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися. Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку ж дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував».
Натовп людей, котрий Ісус наситив, шукав Його… Можливо, докір Ісуса для нас звучить не дуже приємно і може нам здаватися несправедливим до тих, які Його шукали на другий день. До Ісуса могла їх притягувати можливість нового чуда або хотіли бачити новий знак. Сподіваємось, що їх найбільше до Ісуса притягувала Його справжня любов до присутніх людей! Бажали знову пережити в Його близькості гарну хвилину неегоїстичної, опікуючої любові! Ісус їм показує, що Йому важливий їхній духовний зріст, але Йому не байдужі також їхні тілесні потреби.
Який докір ішов би з уст Ісуса в нашу адресу? Насправді, що ми шукаємо, коли йдемо на Службу Божу, коли молимось або читаємо Боже Слово? Який голод переважає в нас: голод пізнання Бога чи лише підтримання традиції родини?
Господи Ісусе, відкриваю своє серце повністю для Тебе!
01.05.2009
01 травня, п’ятниця – Ів 5,30-6,2
Преп. Івана
Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене. Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе. Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, – правдиве. Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду. Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися. Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись. Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, – ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав. І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи. І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, – ви бо не віруєте в того, кого він послав. Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за мене! Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним. Слави не приймаю я від людей. Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога. В ім’я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у власному імені, ви б такого прийняли. Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте? Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас:Мойсей – ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте. Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він! Не віривши ж його писанням – як моїм словам повірите?»
По тому пішов Ісус на той бік Галилейського-Тиверіядського моря. І йшла за ним сила народу, бачили бо чуда, які вчинив він із недужими.
Сьогодні маємо велику можливість задуматися над своєю вірою. Можемо відкрито сказати, що ми з Ісусом не зустрілися особисто, не мали можливості торкатися Його одежі, чути тон Його голосу, але, наперекір цьому, сміливо констатуємо словом та доводимо нашим життям, що ми в Нього віримо.
Чому? Бо ми щоденно можемо відчути Його близькість… Він приходить до нас кожної Служби Божої дуже особисто в Слові та в Євхаристії, Його помічну руку можемо відчувати у своєму щоденному житті… Бог бажає показати нам свою любов та милосердя, але, поклавши руку на серце, розуміємо, що деколи ми живемо дуже поспішаючи, щоб відчути Його тиху присутність, усвідомити Його діяння в щоденних ситуаціях дня.
Господи, відкрий мій духовний зір, щоб я Тебе відчував!
Преп. Івана
Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене. Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе. Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, – правдиве. Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду. Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися. Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись. Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, – ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав. І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи. І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, – ви бо не віруєте в того, кого він послав. Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за мене! Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним. Слави не приймаю я від людей. Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога. В ім’я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у власному імені, ви б такого прийняли. Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте? Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас:Мойсей – ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте. Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він! Не віривши ж його писанням – як моїм словам повірите?»
По тому пішов Ісус на той бік Галилейського-Тиверіядського моря. І йшла за ним сила народу, бачили бо чуда, які вчинив він із недужими.
Сьогодні маємо велику можливість задуматися над своєю вірою. Можемо відкрито сказати, що ми з Ісусом не зустрілися особисто, не мали можливості торкатися Його одежі, чути тон Його голосу, але, наперекір цьому, сміливо констатуємо словом та доводимо нашим життям, що ми в Нього віримо.
Чому? Бо ми щоденно можемо відчути Його близькість… Він приходить до нас кожної Служби Божої дуже особисто в Слові та в Євхаристії, Його помічну руку можемо відчувати у своєму щоденному житті… Бог бажає показати нам свою любов та милосердя, але, поклавши руку на серце, розуміємо, що деколи ми живемо дуже поспішаючи, щоб відчути Його тиху присутність, усвідомити Його діяння в щоденних ситуаціях дня.
Господи, відкрий мій духовний зір, щоб я Тебе відчував!
Підписатися на:
Дописи (Atom)