30.04.2010

30 квітня, п’ятниця – Ів. 8,21-30
Святт. Симеона й Акакія

А й ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти.» Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб'є, коли ото каже: Куди я відійду, неспроможні ви прийти?» І далі ще казав їм: «Ви здолу, я - згори. Ви з цього світу, я - не з цього світу. Тим я і сказав вам: Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я - Сущий, помрете у ваших гріхах.» Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам. Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю.» А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив. Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю, і що той, хто послав мене, - зо мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що довподоби йому.» І коли говорив так, численні увірували в нього
.

Ісус говорить про Отця, котрого людськими очима бачити не можемо. Але Він існує. Говорить про Боже Царство, якого також не можна доторкнутися, але хочемо до Нього прийти. Не шукаймо Бога лише в милих образах, так як нам його показують художники. Подивімось навколо себе та шукаймо в кому на нас чекає Христос. Через вчинки любові точно дістанемося до неба.

Господи, допоможи мені робити вчинки любові.

29.04.2010

29 квітня, четвер – Ів. 8,12-20
Мучч. Агапії, Ірини, й Хіонії

І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.» Отож і мовили до нього фарисеї: «Свідчиш сам за себе - неправдиве твоє свідоцтво.» А Ісус їм відказує: «Хоч я і свідчу за себе сам, та свідоцтво моє правдиве, бо я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду. Ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди відходжу. Ви судите за тілом - я не суджу нікого. Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене. Та й у законі вашім написано, що свідоцтво двох людей - правдиве. Я свідчу про себе самого, - й Отець, який послав мене, про мене свідчить.» Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж знали б.» Промовив він ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто його не схопив, бо не прийшла ще година його.


Ісус і сьогодні освітлює нам дорогу до вічності своїм прикладом. Показує нам, як маємо жити, щоб подобатися Отцеві. Маємо жити так, щоб світло, яке приймаємо від Христа далі поширювали до тих, до котрих нас висилає сьогодні. Почнімо це робити поволі, не показово, бо люди в сьогоднішньому світі привикли жити в темноті гріха – диявола. Можливо нам це не вдасться зараз, можливо тільки один раз на день, але не мучмося, з нами є світло Христове, воно освітлює кожну темноту. Повірмо Йому!

Господи, світи мені світлом любові, щоб я своїм життям освітлював дорогу для інших.

28.04.2010

28 квітня, середа – Ів 7,14-30
Переполовинення. Апп. Аристарха, Пуда і Трохима

А як уже настала середина свята, увійшов Ісус у храм і почав навчати. І дивувались юдеї, примовлявши: «Як він знає Писання, не вчившися.» А Ісус озвався і мовив до них: «Моя наука не моя, а того, хто послав мене. Якщо хтось бажає його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи я промовляю сам від себе. Хто говорить сам від себе, той слави власної шукає. Хто ж того слави шукає, який послав його, той правдивий, і немає неправди в ньому. Хіба не дав вам Мойсей закону? А ніхто з вас закон не виконує! Чого бажаєте мене вбити?» Озвався народ: «Чи ти навіжений? Хто тебе вбити бажає?» А Ісус їм у відповідь: «Одне зробив я діло, і ви всі дивуєтесь. Тим то дав вам Мойсей обрізання, - воно й не від Мойсея, лише від предків, - і ви обрізуєте чоловіка в суботу. Чоловік приймає обрізання в суботу, щоб не був закон Мойсея порушений, - ви ж нарікаєте на мене, що я в суботу цілу людину здоровою вчинив! Не судіте з вигляду зовнішнього - судіте справедливим судом!» Казали отож деякі з єрусалимлян: «Чи не той це, що бажають його вбити? Ось він говорить явно, і йому нічого не кажуть. Невже старшина і справді визнала, що він Христос?Та ми про нього знаємо, звідкіля він. А Христос коли прийде, то ніхто не знатиме, звідки він.» Отож Ісус промовив голосно, навчаючи у святині: «І мене знаєте, і знаєте, звідкіля я. Однак прийшов я не від себе самого, правдивий же той, хто послав мене, - а того ви не знаєте. Я ж його знаю, бо я від нього, і він мене послав.” Тим то й хотіли вони схопити його. Та ніхто не наклав рук на нього - не настала бо ще його година.


Хоча Ісус прийшов на свято, як паломник, мусив розвіяти сумніви жителів Єрусалиму, чи є Він Месією. Говорив про єдність з Отцем, який Його послав, але це їм не сподобалося. Він ставив себе на рівень з Богом, і за це – смерть! Як би ми зреагували у тому натовпі. Чи маємо достатньо міцну віру виявити свою думку про Бога десь в середовищі друзів, співпрацівників, однокурсників?
Щоб Бога впізнати, обов’язково мусимо читати Святе Письмо, думати про правди віри. Коли ми були маленькими, ми були в пеленах, ми нічого не знали, але поступово ми виросли, навчилися робити різні речі. Але наша віра часто залишається в пеленах. Чи може ми думаємо, що знання, отримані в дитинстві є достатніми і тепер, коли ми дорослі?

• Чи зростає моя віра з роками мого життя?

Господи Ісусе, прошу Тебе допоможи мені щоденно знаходити час, щоб зміцнювати мою віру духовним читанням, молитвою, Службою Божою або якимось вчинком любові.

27.04.2010

27 квітня, вівторок – Ів 7,1-13
Іспов. Мартина, Папи Римського

І по тому ходив Ісус Галилеєю; він не хотів більше ходити Юдеєю, бо юдеї бажали убити його. Наближалося ж юдейське свято Кучок. Отож мовили до нього брати його: «Йди таки в Юдею звідсіль: нехай і учні твої побачать діла, що їх ти робиш. Ніхто бо не чинить нічого тайно, коли сам явним бути бажає. Якщо ти таке робиш, то і яви себе світові.» Навіть і брати його, отже, не вірували в нього! Тоді Ісус відказав їм: «Ще мій час не надійшов, для вас же пора - завжди готова. Не може світ вас ненавидіти, - а мене він ненавидить, бо я свідчу проти нього, що діла його лихі. Тож ідіте ви на свято. Я на свято тепер не піду, бо не сповнився ще час мій.» Мовивши так до них, залишився у Галилеї. Та коли брати його пішли на свято, то й він так само пішов, однак не явно, а наче потай. Юдеї ж шукали його на святі, питалися: «Де він?» І говорили багато про нього люди між собою: одні твердили, що він добрий, а інші відказували: Ні, - він лише народ туманить. Однак ніхто не говорив про нього явно - зо страху перед юдеями

26.04.2010

26 квітня, понеділок – Ів. 6,56-69
Свщм. Артемона Лаодикійського

Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому. Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той хто споживає мене, житиме мною. Це й хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме.» Те говорив він, коли навчав у Капернаумі, у синагозі. Почувши це, багато з-поміж його учнів говорили: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» Ісус же, знавши в собі. що учні його обурюються з того приводу, мовив до них: «Чи вводить вас теє у спокусу? А коли побачите, як Син Чоловічий зноситиметься туди, де був спочатку, - що тоді? Оживлює дух, тіло ж не допомагає ні в чому. Дух - ті слова що їх я вимовив до вас, вони й життя. Деякі з вас, однак, не вірують.» Ісус бо знав від самого початку, хто ті, які не вірують, і хто той, що зрадить його. Тож додав: «Ось чому я сказав вам, що ніхто не спроможен прийти до мене, коли йому того не буде дано Отцем.» Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили. Тоді мовив Ісус до дванадцятьох: «Невже й ви бажаєте відступитися?» Але озвався до нього Симон Петро: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти - Божий Святий.»

Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому.
Правдивість цих слів нам підтверджує знову сам Ісус.
Коли це чули Його учні, багато з них сказало: «Жорстока ця мова!” Сьогодні кількість тих, котрі думають таким чином, збільшується дуже швидко. У цьому часі захоплення матеріальним, дуже важко вірити.
Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили. Нічого нового! Багато і сьогодні покидають Ісуса. Він нікого не тримає силою. Його слова залишаються такими самими і сьогодні, коли Його покидають цілі народи Заходу… Збережімо нашу віру живою в цьому метушливому столітті!
Тоді мовив Ісус до дванадцятьох: «Невже й ви бажаєте відступитися?» Це запитання скероване сьогодні і до нас. Мусимо добровільно вирішити, кому хочу служити та кому належати. Маємо вибір. Існують дві дороги: Одна – вузька, веде до Христа і друга, достатньо широка, – до диявола. Третьої можливості не існує.

Господи, до кого ми б пішли? Повторюймо ці слова з великим натхненням та бажанням крокувати за Христом.

25.04.2010

25 квітня, неділя – Ів. 5,1-15
Розслабленого. Іспов. Василія, єп. Парійського

По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п'ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, -хоч яка б там була його хвороба. Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» «Не маю нікого, пане, - одрікає йому недужий, - хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.» Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день - субота. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, - сказав мені, хто мене оздоровив.» Спитали його: «Хто він - той, що сказав тобі: Візьми і ходи?» Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.». Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, - Ісус


…Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода… скільки сьогодні лежать перед нашим зором, ходять навколо нас, живуть з нами, а є хворі, сліпі, криві душею! І не має нікого, хто подав би їм руку допомоги, а самі вони є слабкі, не мають достатньо сил, щоб у своєму житті щось змінити!
Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?»... Ісус нас посилає до цього світу, щоб ми були Його руками і ногами, щоб ми своїм життям «світили» та приносили правду віри в такій формі, щоб вона привернула інших, тих, з котрими ми живемо. Багато з них є хворими лише тому, що не мають нікого, хто би їх своїми молитвами «переніс» до купелі Божої любові, прощення та милосердя!!!
«Не маю нікого, пане, - одрікає йому недужий, - хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль… Господи, я так сильно потребував його помочі, та він мене навіть не побачив. Бажав почути його слова, та він пройшов байдуже мимо мене! Не мав хліба, та він відвернувся від мене… – скільки разів у вічності будуть свідчити так про нас?

24.04.2010

24 квітня, субота – Ів. 15,17-16,2
Свщмч. Антипа, єп. Пергамського
Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! Ненавидить вас світ - то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене - переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали - зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім'я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, - гріха не мали б вони. А так - ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку.» «Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові.


Ісус сказав своїм учням: “Ненавидить вас світ - то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив”... Він і нам каже ці слова. З власного досвіду знаємо, що люди нас сприймають тоді, коли своїм ставленням, вчинками не відрізняємося від інших… Якщо не приєднуємося до тих, котрі матюкаються, живуть собі вільно та шукають нагоди до гріха, котрі крадуть в інших час і гроші, тоді на нас почнуть дивитися вже «іншими очима»… Скажуть про нас, що ми є консервативні, відсталі…
...А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ... В сучасному світі свою віру в Бога покажемо найкраще своїми вчинками, словами та добрим ставленням до інших… Не дозвольмо, щоб нас обманув світ. Те, що це дорога, якою крокує більшість, ще не означає, що вона веде в правильному напрямку! До неба веде вузька дорога, і мало тих, що нею крокують. Постараймося збільшити їх кількість…

23.04.2010

23 квітня, п’ятниця – Ів. 6,48-54
Мучч. Терентія, Помплія і тих, що з ними

Я - хліб життя. Батьки ваші манну в пустині споживали, - і померли. Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я - хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це - тіло моє за життя світу.» Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі.Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня.


Прочитавши Євангеліє, можемо спитатися: Чи насправді досить тільки прийняти Євхаристію і прийдемо до неба? Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. - говорить сам Ісус. Коли добре подумаємо над словами Ісуса, то зрозуміємо, що коли приймаємо Його до свого серця, міняється і наше життя. Ісус свою постійною присутністю змінює нас, поступово ми починаємо бути більш подібними на Нього.
• Чи бажаю зустрічатися з Ісусом в Євхаристії?

22.04.2010

22 квітня, четвер – Ів. 6,40-44
Муч. Євпсихія

Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня.» І обурились юдеї на нього, що сказав був: «Я хліб, який з неба зійшов», і говорили: «Чи то ж не Ісус, син Йосифів, що його батька-матір ми знаємо? Як же він тепер твердить: Я зійшов з неба?» А Ісус їм у відповідь: «Не ремствуйте між собою. Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, - і я воскрешу його останнього дня.


Можливо з наших уст і не виходять слова нарікання, але часто Ісус «чує» від нас байдужість та ігнорування, якими відповідаємо на Його слова: «Візьміть та їжте!» Багато з нас не рухається з місця, бо не хочемо зрікатися нашого зручного та легкого життя.
Тому нам Ісус знову нагадує важливу правду, що Він – хліб життя. Ніби нам хоче сказати, що тим хлібом, яким живите шлунки, не наситите ваші душі. Ісус кличе нас, щоб ми приймали Його в Євхаристії, щоб ставали учасниками Божого життя, щоб ми могли легше перемагати спокуси, щоб через Його присутність ставали досконалішими, Богоподібними… Безмежними є ласки, отримані через Євхаристію. Земний хліб нам дає силу і зміцнює наше здоров’я, а хліб з неба робить нас більш радісними, багатими на чесноти.

• Яким є моє ставлення до Євхаристії?

Господи, я не гідний прийняти Тебе, але бажаю Тебе. Прийди!

21.04.2010

21 квітня, середа – Ів. 6,35-39
Апп. Іродіона, Агава, Руфа та ін.

Ісус же їм: «Я - хліб життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто в мене вірує - не матиме спраги ніколи. Та я сказав був вам: Ви й бачили мене, а не віруєте. Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину; бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав. Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня.

...того, хто до мене прибуде, я не відкину; бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав...
Ми, люди, на Бога дивимося занадто людськими очима. Постійно нас переслідує свідомість, що Бог лише чекає, на наші падіння, помилки, щоб нас зміг покарати. Але це не так!!! Для Нього не є важливі математичні задачі, але найважливіша є любов. Він нас сотворив з любові і не бажає нічого іншого, лиш тільки дарувати нам любов у своєму Царстві. Дорога до Отця не є легкою. Ісус нам її показав своїм життям та смертю на хресті. Коли підемо нею за Ним, очікують нас хрести, біль, страждання, але є і хвилини радості, потіхи, миру. А найголовніше те, що нас очікує вічна радість у Отця в небі!!! Це вартує наших зусиль!

20.04.2010

20 квітня, вівторок – Ів. 6,27-33
Свят. Юрія, єп. Митіленського.

Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, - яку як дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.» Вони ж мовили до нього: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?» А Ісус відповів і сказав їм: «Діло Боже - вірувати в того, кого він послав.» Тоді вони йому: «Який же знак твориш ти, щоб ми побачили й увірували в тебе? Що вчиниш? Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано: Дав їм хліб з неба їсти.» Ісус же сказав їм: «Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає.»


Наперекір тому, що багато з присутніх самі їли помножений хліб і рибу, вони вимагають від Ісуса ще «більш видимих» знаків, щоб могли Йому повірити! Зовсім недавно хотіли зробити Його своїм царем, а тепер очікують чогось більшого, цікавішого…
Які ми, люди, часто непостійні. Щоденно нам Ісус помножує хліб на Службі Божій та пропонує нам Його словами: “Візьміть і їжте з нього всі…”, а ми такі «переповнені» земним хлібом, матеріальними речами, пропозиціями різних акцій… , що тим Його найбільшим скарбом не цікавимося! Шлунки маємо повні, але душі часто порожні!
Силу можемо отримати в Євхаристії. Його присутність нас зможе зробити сильнішими, більш терпеливими, люблячими, готовими жертвуватися.

Господи, помнож в мені віру та любов до Тебе.

19.04.2010

19 квітня, понеділок – Ів. 4,46-54
Свят. Методія, учит. слов’ян; свят. Євтихія

Він же подався знов у Кану Галилейську, де ото був перетворив воду на вино. А був один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі. Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галилею, прийшов він до нього та й заходився просити, аби прибув і оздоровив його сина, той бо мав уже вмирати. Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!» А царський урядовець йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!» Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий.» Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі. А коли був уже в дорозі, слуги, що йому назустріч вийшли, сказали йому, що син його живий-здоровий. Він же спитав їх, о котрій годині йому полегшало. «Учора ввечері о сьомій годині пропасниця його полишила», - сказали вони йому. І зрозумів батько, що о тій самій годині сталося те, коли ото Ісус йому сказав: «Син твій живий.» І увірував сам, та й увесь дім його. Це ж друге чудо вчинив Ісус, повернувшися з Юдеї у Галилею.


Урядовець вірив Ісусові, він пройшов кілометри з вірою, що Його Син житиме. Ми навіть трохи «заздримо» такій його вірі. Вірив не тільки він, але й вся його родина. Це так прекрасно, - скажемо захоплено. Жаль тільки, що так мало думаємо над тим, як стати подібними до цього урядовця. Не дивимося на свої власні хвороби, ні на хвороби своїх дітей. Йдеться тут не про хвороби тіла, але про хвороби душі, які є дуже підступними. Вони виявляються найперше періодичною злістю, лінню, криком, бажанням жити тільки «власним розумом». І при цьому ми не розуміємо, що таким чином потрапляємо в руки диявола. Хочемо бути самодостатніми, обходитися без Бога. Скільки духовних трупів ходить і навколо нас!

Господи Ісусе, прийди та спаси мене і моїх близьких. Обдаруй мене такою міцною вірою, яку мав урядовець.

18.04.2010

18 квітня, неділя – Мр. 15,43-16,8
Мироносиць. Мучч. Теодула, Агатопода й ін.

Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, та й говорили між собою: "Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?" Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, - і вжахнулись. А він до них промовив: "Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам." І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися


Якщо добре вдумаємось в Боже слово, то зрозуміємо, що Ісус говорить про існування трьох осіб. Перша – Отець, друга – Він, Божий Син та наш брат і третя – Утішитель Дух Святий, який є великим даром для нас, бо дає свідоцтво про Ісуса і є любов’ю між Отцем та Сином.
Попросімо Його, щоб Боже слово ставало для нас живим джерелом, щоб ми наповнені Його дарами любили Отця і Сина і один одного взаємно. Дух нас виховує через совість, яка нам підказує, що маємо робити. З охотою та радістю віддаймося Його ласкавому керівництву!

Господи Ісусе, прославляю Тебе за те, що мені даєш свого Духа Святого. Прошу Тебе, зроби мене новим створінням для Тебе.

17.04.2010

17 квітня, субота – Ів. 6,14-27
Препп. Йосифа Піснописця й Юрія, що в Малеї

Люди ж, побачивши чудо, яке сподіяв Ісус, заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ.» І довідався Ісус, що вони мають намір прийти й узяти його, щоб зробити царем, - і віддалився сам-один на гору знов. Коли ж настав вечір, учні його зійшли на морське узбережжя і, ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернауму. Уже й посутеніло, а Ісус ще не був прийшов до них. І схвилювалося море від великого вітровію. Пропливли вони з двадцять п'ять чи тридцять стадій, аж бачать - Ісус іде морем, до човна зближається, - та й налякались. А він же до них: «Це я, не лякайтесь!» І хотіли його взяти у човен, але човен відразу пристав до землі, до якої прямували. А наступного дня народ, що стояв по той бік моря, бачив, що не було там іншого човна, тільки один, до якого Ісус не ввійшов разом з учнями своїми і яким його учні відпливли самі. Інші ж човни прибули з Тиверіяди близько до того місця, де їли хліб, коли то Господь склав був подяку. Отож, коли народ побачив, що нема там ані Ісуса, ані його учнів, то сіли в човни і прибули до Капернауму, шукаючи Ісуса. Знайшовши його по тім боці моря, мовили до нього: «Учителю, коли ж ти прибув сюди?» А Ісус їм у відповідь: «Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися. Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, - яку як дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.»

...ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернауму...
Уявляючи себе вже дома, ці рибалки спокійно відпочивали на човні… І несподівано стало темно, сильний вітер та страшна буря…. І ці досвідчені рибалки починають боятися. Вже темно, але Ісус ще до них не прийшов. Без Ісуса, без віри в Бога над нами людьми легко візьме перемогу страх та наші уявлення. Часто з нами трапляється так, що вже зранку нас захоплює вир щоденності, навколо нас «хвилі» поспіху, буря подій, лавина завдань… Човен нашого життя «перекидається», чогось боїмося. Нам хотілося б кудись втекти, щось стерти з нашого життя. Але не забуваймо тільки одного! Не забуваймо в тому хаосі життя, що біля нас стоїть Ісус і бажає сказати нам: «Не бійся! Хочу бути з тобою!» Дозвольмо Йому це!
«Це я, не лякайтесь!» - Попробуймо ці слова повторювати щоденно. Ісус від нас не вимагає великих доказів віри! Йому достатньо дрібних вчинків нашої любові до Нього. Не біймося, Він є з нами!

16.04.2010

16 квітня, п’ятниця – Ів. 5,30-6,2
Преп. Микити, ігумена Мідікійського
Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене. Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе. Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, - правдиве. Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду. Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися. Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись. Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, - ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав. І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи. І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, - ви бо не віруєте в того, кого він послав. Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, - а й вони свідчать за мене! Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним. Слави не приймаю я від людей. Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога. В ім'я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли. Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте? Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей - ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте. Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він! Не віривши ж його писанням - як моїм словам повірите?» По тому пішов Ісус на той бік Галилейського Тиверіядського моря. І йшла за ним сила народу, бачили бо чуда, які вчинив він із недужими


Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання… Ісус говорить до юдеїв. Але ці слова корисні і дуже актуальні і для нас! Хто має щире бажання пізнати Бога, той завжди знайде шлях до Нього… Хто не цікавиться Богом, тому навіть чудо не допоможе!
… І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, - ви бо не віруєте в того, кого він послав… А що ми? Яке свідоцтво про нас дасть Ісус Отцеві на кінці нашого земного життя? Те, що скаже можемо ще поміняти тим, що почнемо будувати свої особисті стосунки з Богом – Отцем, Ісусом і Святим Духом…Бог щоденно «відкриває небо» та говорить нам, але не всі чують Його голос… Живемо у дуже швидкому темпі, часто дозволяємо, щоб нас поглинав світ і не чуємо тихого голосу Бога.

• Попробуймо в тихій молитві, розважанні бути більш чутливими до Божого голосу.

15.04.2010

15 квітня, четвер – Ів. 5,24-30
Преп. Тита, чудотворця
Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. І владу йому дав суд чинити, він бо - Син Чоловічий. І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд. Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.

14.04.2010

14 квітня, середа – Ів. 5,17-24
Преп. Марії Єгипетської
А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.» За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його - не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові. І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить. Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися. Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче. Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь, щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його. Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.

… Бо що той робить, те так само й Син робить
… Якщо намагаємось у своєму житті бути подібними до Ісуса, бути Синами та дочками Небесного Батька, то напевно це старання проявиться в наших думках, словах та вчинках.
Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя… Прийдуть дні, можливо і сьогоднішній не є винятком, коли нам важко вірити Богові, коли нас переслідує одна спокуса за іншою, коли нам здається, що жити згідно Божої волі неможливо! Постараймося в цей день, який проживаємо згадати все, що Бог для нас зробив і робить. Попробуймо змобілізувати останні сили та щиро Йому скажімо, що переживаємо. Зробімо якусь жертву, і тоді Бог напевно «оживить» останні рештки нашої віри і ми зміцніємо духом… Просімо Ісуса про зміцнення нашої віри щоденно.

• Чи питаю хоча б деколи, що робив би Ісус на моєму місці?

Господи Ісусе, хочу часто нагадувати собі, що Ти для мене зробив все, щоб я зміг Тобі безмежно довіряти.

13.04.2010

13 квітня, вівторок – Ів. 3,16-21
Свят. Іпатія, єп. Гангренського

Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого. А той суд такий: світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, - лихі бо були їхні діла.Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. А хто правду чинить - іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі.»


В загальному люди, а ще більше молодь мало думають про Божу любов до них. Дуже багато речей сприймаємо, як щось очевидне , ніби інакше не могло бути. Ми так звикли з дитинства. Думаємо, що на все маємо право. Міняємо цінності, і не робимо різниці між любов’ю та справедливістю. Здається нам, що в певній хвилині ми маємо на все право! Це відбувається тому, що забуваємо про значення потреб. Є речі дійсно необхідні для нашого життя. Такі потреби є справедливими. Ще є багато речей, які отримуємо з любові, а з часом починаємо їх вимагати, ніби вони є необхідністю. І нарешті, є речі, без яких можемо жити, хоч вони і здаються нам дуже важливими. Але не забувайм, що все те, що маємо, є від Бога.

Небесний Батьку, дякую Тобі, що Ти мені дав найбільший дар, свого Сина Ісуса, який є доказом Твоєї любові до мене.

12.04.2010

12 квітня, понеділок – Ів. 2,1-11
Преп. Івана Ліств.

Третього ж дня весілля відбувалося в Кані Галилейській, і була там мати Ісусова. Отож запрошено на те весілля й Ісуса та його учнів. Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до нього: «Вина в них нема.» Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, - а й тобі? Таж не прийшла година моя!» Але мати його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, - робіть.» Було ж там шестеро кам'яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою.» Вони й виповнили їх по вінця. А він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного.» Тож понесли. Коли ж покуштував староста воду, що на вино обернулась, - а не знав же, звідки воно взялося: слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, - то закликав староста молодого і до нього мовив:; «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, - як уп'ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору.» Ось такий чудес початок учинив Ісус у Кані Галилейській, і велич тим свою об'явив, - тож і учні його увірували в нього


… Мати Ісусова й каже до нього: «Вина в них нема.»… Дуже часто подружжя, богопосвячене життя, священство, починаються так, як і в Євангеліє: дуже гарно, весело, радісно. Вино має смак і ми готові на жертву. З роками Його смак міняється, втрачається сила любові до покликання, наступає небажання жертвувати своє «я», приходять знеохочення і «вино перемінюється на воду»… Що в таких випадках робити?
… Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою.»… Ісус своєю силою перемінює води щоденності сірих буднів у всіх наших відносинах і в відносинах до Нього, на смачне «вино» благодаті, приносячи любов, порозуміння та бажання жертвуватися.

• Як я поступаю в хвилини, коли мої відносини втрачають «смак»? Чи роблю все, що мені каже Ісус?

Господи Ісусе, хочу шукати в житті Твою волю та під її впливом міняти всі щоденні відносини на хвилини миру та радості.

11.04.2010

11 квітня, неділя – Ів. 20,19-31
Томина. Свщмч. Марка й Кирила

А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, - увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як мене послав Отець, так я посилаю вас.» Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються.» Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, - не повірю!» По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, - а двері були замкнені! - стає посередині та й каже: «Мир вам!» А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, - а віруючий!» І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!» І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів.. А ції -списано, щоб увірували ви, що Ісус - Христос, Син Божий, а увірувавши, - щоб мали життя в його ім'я.


Ми часто засуджуємо Тому за його слова: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, - не повірю!» Але чому не думаємо про те, що Тома єдиний з апостолів не побоявся вийти у світ, після розп’яття Ісуса. І в своїх сумнівах він приходить до Ісуса, в Нього шукає допомоги Ми також часто знаходимося в ситуації Томи. Цілі генерації християн помирали за віру в Бога, але все одно є так багато невіруючих навколо нас, так багато шукаючих та нерішучих. Ісус нам хоче дати відчути свою присутність, свою любов та благодать. Він хоче, щоб ми відкрили Йому своє серце. Якщо Йому повністю відкриємося, відчуємо безмежну радість, мир, котрий нам може дати тільки Бог! І тоді нам не буде важко разом з Томою взивати з повним натхненням: «Господь мій і Бог мій!»

10.04.2010

10 квітня, субота – Ів. 3,22-33
Преп. Іларіона Нового; преп. Стефана, чудотворця

Після того вирушив Ісус із своїми учнями у край Юдейський і перебував там із ними, і христив. А й Йоан христив - в Еноні біля Салиму, бо там води було багато, тож приходили туди і христилися. Ще бо Йоана не посаджено у в'язницю. Отож знялася суперечка між Йоановими учнями та одним юдеєм - про очищення. Прийшли вони до Йоана та й кажуть йому: «Учителю, отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про нього свідчив ти, - он він христить, та й усі до нього йдуть.» Йоан же у відповідь промовив: «Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба. Самі ж свідчите мені, що я казав: Не Христос я, лише послано мене поперед нього. У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося! Йому треба рости, мені ж маліти. Хто з висоти приходить, той - над усіма. Хто з землі, той земний, той і говорить по-земному. А хто з неба приходить - над усіма той. Що бачив і що чув, про те він свідчить, та свідоцтва його ніхто не бере до уваги. Хто прийняв його свідоцтво, той ствердив, що Бог правдивий.

09.04.2010

09 квітня, п’ятниця – Ів. 2,12-22
Муч. Матрони Солунської
По тому ж подався він у Капернаум, він сам і його мати й брати та учні його, і перебули там декілька днів. Незабаром була юдейська Пасха, тож Ісус вирушив до Єрусалиму і зустрів у храмі тих, що продавали волів, овець і голубів, а й міняйли сиділи теж. І зробивши бич із мотуззя, повиганяв усіх із храму, геть із вівцями й волами, гроші міняйлів порозсипав і столи поперекидав. Продавцям же голубів сказав: «Заберіть оте звідси, не робіть дому Отця мого торговим домом!» Пригадали тоді його учні, що написано було: «Ревність дому твого поїдатиме мене». А юдеї озвались і мовили до нього: «Яким знаком доведеш, що таке чиниш?» Ісус відрік їм у відповідь: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю.» Юдеї ж відказали: «Будовано храм цей сорок і шість років, а ти його поставиш за три дні?» Та він говорив про храм свого тіла, тож коли воскрес із мертвих, то й пригадали його учні, що він оте говорив їм, і увірували Писанню та слову, яке Ісус був вирік.


Цим своїм ставленням нам Ісус сьогодні показує, що Божий храм не використовується так, як слід Мав бути місцем молитви, а став базаром.
Наше життя також часто є базаром, повним біганини за матеріальними речами, шуму. Все це сприймають не тільки наші вуха, але й наші серця. А найгірше в цьому є те, що це все часто «йде з нами» і до Церкви, де зупиняємось на тиху молитву або Службу Божу. Мусимо визнати, що деколи забуваємо про те, що ми самі є Храмом Святого Духа. Не зневажаймо його гріхом, поганими звичками. Не надаваймо переваги матеріальному над духовним. Що зробив би Ісус, якщо би персонально прийшов до наших Храмів? Скільки є там базарів, скільки магазинів в думках, які вирішують різні справи по роботі, проблеми. І тоді ми втрачаємо те, що є найважливіше, - Ісуса, який приходить та жертвує себе за нас. Дозвольмо Йому, щоб «зайняв» наше серце та зробив з Нього свій храм. Намагаймося, щоб не торгувати в наших Церквах, але переживати глибоку тайну зустрічі з нашим Богом.

Господи, поможи мені не приносити до Храму те, що туди не належить.

08.04.2010

08 квітня, четвер – Лк. 10,16-21
Віддання Благовіщення. Собор арх. Гавриїла

Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.” Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: “Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени.” Він же сказав їм: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу - й ніщо вам не пошкодить. Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі.” Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.

Того часу Ісус був зрадів Святим Духом...
Апостоли повернулися радісні, говорили Ісусові про свої досвіди, відкривали перед Ним свої серця, бо Йому безмежно довіряли. В цій приємній атмосфері Ісус з любов’ю звертає увагу на того, хто єдиний гідний прослави за все, що отримали. Це тепер каже і нам. Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі… Кожен наш новий день мав би бути наповнений щирою подякою Небесному Батькові. Не біймося любити Його, не будьмо скупі на хвалу та подяку.
...Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам… Деякі науковці могли би образитися при тих словах. Але це лише тоді, коли не мають достатньо покори у своєму серці, і в думках та словах дають Богу мало місця. Малі, покірні, віддають Богові ціле своє серце.

• Сьогодні подякую Богу за всі ті прості, звичайні речі, які Він мені дає.

Будь прославлений Боже, за все, що мені даєш кожну хвилину мого життя.

07.04.2010

07 квітня, середа – Лк. 1,24-38
Благовіщення Пречистої Діви Марії
Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п'ять місяців, кажучи: “Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.” Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця. А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа? Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. Ось твоя родичка Єлисавета - вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога.” Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї

Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф
... Бог і сьогодні висилає ангелів у всі куточки світу. Залежить тільки від нас, чи приймемо їх послання з такою покорою, як Марія, або чи ми є настільки зайняті самі собою, обов’язками, школою, родиною, друзями, зручністю, що їх присутність та Боже благовіщення майже не зауважимо.
Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання… Кожному з нас Бог об’являє свою волю та очікує, що ми зробимо. Деколи кажемо, що ми негідні, наші знання про Бога настільки малі, що не маємо можливості говорити іншим про Бога. Не покладаймося лише на наші сили.
... Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога... Коли будемо жити в Ісусовій присутності, не повинні нічого боятися. Він є тут, щоб нам допомагати, керувати, щоб ми були світлом для світу. Так як і Марія, і ми можемо принести світові Христа своєю службою, любов’ю, порозумінням.

• Як можу пережити сьогоднішній день під впливом цього слова?

Господи, дякую Тобі, що Ти до мене говориш.

06.04.2010

06 квітня, вівторок – Лк. 24,12-35
Св. Вівторок. Передсв. Благовіщення .

Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов'язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося. Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім'я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними, але очі їм заступило, щоб його не пізнали. Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку. Озвавсь тоді один з них на ім'я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?” І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім - ділом та словом перед Богом і всім народом, - та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп'яли. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось! Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з'явились і сказали, що він живий. Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.” А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них: І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: “Христос справді воскрес і з'явився Симонові.” І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.


Коли задумаємось над цим Євангеліє, можемо дивуватися, яким дивним є те, що учні не впізнали Ісуса, коли їм відкривав Письмо, вказував їм на ті уривки, які говорили про Нього. А ще подумаймо над тим, чи і ми не пережили чогось подібного, коли читалося Боже слово і ми відчули, що ці слова є адресовані нам, мають відношення до нашого теперішнього життя. Скільки разів говорив і нам Ісус прямо через слова Письма або через когось близького, чи через священика! Чи відкрилися наші очі і наше серце настільки, щоб ми повірили, що нам Ісус саме у цій хвилині об’являє? Прийняли ми Його та повірили Йому, коли прийшов через якусь людину до нас?
А тоді, коли ламає хліб під час Служби Божої та бажає його дати і нам, де ми є тоді? Приймаємо Його чи залишаємось на місці? А може ще гірше сидимо вдома перед телевізором, комп’ютером, з друзями? Ісус бажає роздатися і нам! Ісус хоче відкрити і нам «очі» нашого серця. Даймо Йому шанс вже сьогодні.

• Чи моє серце достатньо відкрите для Ісуса?

Господи, відкинь з мого життя все, що мені заважає бачити Тебе.

05.04.2010

05 квітня, понеділок – ІВ. 1,18-28
Світлий Понеділок
Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив. Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму єреїв та левітів, спитати його: «Хто ти?» А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я - не Христос.» То вони спитали його: «Що ж - Ілля ти?» - «Ні», мовив він. «Пророк ти?» - «Ні», відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий - щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я - голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, - як ото пророк Ісая сказав.» Були ж посланці з фарисеїв. Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли єси ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв'язати й ремінця сандалі.» Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан христив.

А він зізнався, не заперечив; зізнався: “Я - не Христос”...
Хто знає, як би ми зреагували, якщо б наша відповідь піднімала нашу оцінку в очах ближніх, друзів, співпрацівників. Часто маємо тенденцію «додати собі» лише для того, щоб сподобатися іншим, більше означати для інших, просто бути кимось.
Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте… Було би сумно, якщо б ці слова «падали» і на нашу адресу. Подумаймо, чи пізнання Ісуса, віра в Бога є найважливішою річчю нашого життя? Чи не поширюємо черги тих, котрі сумніваються вже при найменших труднощах? Поводимось так, ніби присутність Бога зникла з нашого життя і ми завалені багатьма завданнями, обов’язками часто в душі питаємось: Бачиш це Боже? Чи можеш дивитися на те, як я мучуся, воюю з проблемами, болем, хворобою? Зупинімося. Послухаймо в тиші, як Бог говорить: Я є тут тепер для Тебе. Доторкнись мене, хочу Тобі помагати. Чому так легко приймаєш пропозиції світу, а мене ігноруєш?

• Чи моя віра в Бога є живою?

Господи, бажаю належати до тих, які Тебе пізнають та люблять.

04.04.2010

Воскресіння Христове
Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. У ньому було життя, і життя було - світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. Був чоловік, посланий Богом, ім'я йому - Йоан. Прийшов він свідком - свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. Не був він світло - був лише, щоб свідчити світло. Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник -і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які а ім'я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого. Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене.» Від його повноти прийняли всі ми - благодать за благодать. Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.

Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог
... У ньому було життя, і життя було - світло людей. Чи думали ми колись над тим, що приходить через наші слова? Скільки із сказаного нами стане і вчинком, а не тільки словом, не тільки риторичною фразою? Коли ми це усвідомимо, поміняймо своє ставлення до слів. Подумаймо, як зможемо наші слова змінити на вчинки любові, порозуміння, допомоги, прощення. Боже Слово не втратило сили і сьогодні. Бог бажає нам допомагати . Звернімося до Нього.
Правдиве світло, котре освітлює кожну людину, прийшло у світ. Багатьом нам здається, що темнота зла та диявола у світі настільки сильна, що вже не можна нічого зробити. Така думка є неправильною. Почнімо сьогодні кожен з себе міняти темноту зла, неохоти, образ, брехні на добро, чесність, чистоту життя та думок, порозуміння. Вибудуймо перепону з любові на дорозі лавини злоби. Розширюймо правдиве світло.

Як я сьогодні допоможу поширювати добро?

Господи, освіти моє серце милосердною любов’ю.

03.04.2010

03 квітня, субота – Мт. 28,1-20
Велика Субота

Після ж вечора суботи, як зайнялося на світання першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія навідатися до гробу. І ось великий зчинився землетрус, – ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому. Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг, біла. Зо страху перед ним сторожа затремтіла й стала, наче змертвіла. Тоді ангел заговорив до жінок, кажучи: “Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розіп'ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї, – там ви його побачите. Я вам сказав.” І вони в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити йото учнів. Аж: ось Ісус зустрів їх і каже: “Радуйтеся!” Ті підійшли й кинулися йому в ноги і вклонилися. Тоді Ісус сказав їм: “Не бійтесь! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать.” Коли ті йшли, деякі з сторожі прийшли до міста й оповіли первосвященикам про все, що сталося. Вони, зібравшись із старшими та скликавши раду, дали воякам досить грошей і звеліли: “Скажіть, що його учні прийшли вночі й викрали його, коли ми спали. А як почує це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати.” Вони ж, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслася про це чутка поміж юдеями – аж по цей день. А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив. Побачивши його, вони вклонилися йому; а деякі сумнівалися. Ісус же приступив і промовив до них: “Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку.”

Христос насправді воскрес з мертвих і це є причина для великої радості та подяки. Його Воскресіння є для нас закликом бути в сьогоднішньому світі світлом. Приносити всім світло порозуміння, любові, радості, жертви, вірності, допомоги. Хай Христова присутність підтримує в нас бажання крокувати щоденним життям з відвагою та надією, що Він з нами залишиться аж до кінця світу.

Ісусе, дякую Тобі, що Ти нам показав дорогу до вічності.

02.04.2010

Велика П’ятниця (Плащаниця)
МОЛИТВА
Господи Ісусе Христе, Ти прийняв заради нас долю «пшеничного зерна», що падає у землю і вмирає, щоби принести рясний плід (Йн 12, 24). Ти запрошуєш нас іти з Тобою хресною дорогою, словами: "Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно" (Йн 12,25). Однак ми занадто прив'язані до свого життя. Ми не хочемо покинути його, хочемо повністю залишити для себе. Ми хочемо мати життя як власність, а не жертвувати його. Але Ти застерігаєш нас і вказуєш нам, що ми можемо зберегти наше життя лише віддаючи його. Закликаючи наслідувати Тебе, Ти прагнеш вести нас шляхом «пшеничного зерна», шляхом, що прямує до плідної вічності.
Хресне Дерево – це особиста жертва нас самих. Вона є дуже важкою для нас. Одначе Ти на своїй хресній дорозі ніс також і мій хрест. Це не подія з давнього минулого, а реальність, адже Твоя любов завжди сучасна. Ти несеш мій хрест зараз, зі мною і для мене.
Ти прагнеш, аби я зараз, як колись Симон з Киринеї, ніс разом з Тобою Твій хрест і, наслідуючи Тебе, жертвував себе за відкуплення світу.
Допоможи нам супроводжувати Тебе не тільки шляхетними думками, але пройти Твій шлях серцем і конкретними вчинками повсякдення. Допоможи нам вийти на шлях хреста всією своєю душею і не зійти з нього ніколи. Звільни нас від страху бути висміяними, захорони нас від побоювання, що наше життя вислизне з наших рук, якщо не будемо хапати все, що воно нам дає. Допоможи нам розпізнати спокуси, якими нас приваблює життя, зрозуміти ілюзії які спустошують та розчаровують нас. Допоможи нам усвідомити радість від жертвенності замість спокуси володіти життям. Допоможи, щоби ми, йдучи з Тобою шляхом пшеничного зерна, відкрили у "втрачанні життя" дорогу любові. Дорогу, яка істинно дає життя, життя в усій його повноті (Йн 10,10).

01.04.2010

01 квітня, четвер – Мт. 26,21-39
Великий Четвер (Страсті).
Мучч .Хризанта і Дарії

І коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.”. Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?” Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!” А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.” Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.” Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів.. Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.” І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.” Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.” Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.” Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні. Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.” І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.”. І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.


В цей день Ісус установив Євхаристію: “Беріть, їжте: це моє тіло.” Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. О, яке солодке і миле слово для вуха грішника, яким Ти, Господи Боже мій, запрошуєш нужденного бідака до Причастя Твого Найсвятішого Тіла! Але, Господи, хто я такий, щоб смів приступити до Тебе? Ось високі небеса не можуть обняти Тебе, а Ти кажеш: “Приходьте до Мене всі!” Що означає така премилостива ласкавість і ці приятельські запросини? Багато людей бігає по всіх усюдах, щоб поклонитися мощам святих і з зачудуванням слухають оповідь про їхні діла, оглядають величні будівлі їхніх храмів і цілують святі їхні кості, обвиті шовком і золотом. А ось тут, переді мною на престолі, перебуваєш Ти, Боже мій Найсвятіший, Творче людей і Господи ангелів!. При таких оглядинах не раз буває тільки людська цікавість та невидана ще новина, тому вони приносять невеличкий овоч перемін на краще, а найбільше тоді, коли відбувається легкодумна біганина без правдивого сокрушення серця. А тут, у Таїнстві Святого Причастя, перебуваєш увесь, мій Боже і людино Ісусе Христе; скільки то разів тут достойно і побожно приймається Тебе, збирається рясний овоч вічного спасіння. Але сюди не приваблює ніяке легкодумство, ні цікавість, ані змисловість, тільки сильна віра, побожна надія і щира любов. У цьому Таїнстві дається духовна благодать, а втрачена сила душі обновляється, і краса її, знівечена гріхом, повертається знову. Бо Він наше освячення і спасіння, Він утіха для мандрівників на дорозі життя.