26 березня, п’ятниця – Лк 23,44-56
Перенесення мощів св. Никифора
Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.” Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. І ось був чоловік, на ім'я Йосиф, радник, - людина добра й праведна, що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
Божий Син є насправді людиною та нашим братом. І Він помирає так, як всі діти Адама. В Христові, котрий помирає, об’являється Бог, який співчуває, котрий любить своє створіння, любить аж так, що добровільно страждає та помирає. Тому хрест є людським знаменням смерті, несправедливості та зла. Але є і Божим знаменням надії та очікування для кожної душі. І хоча Ісус був на хресті, не перестав бути Божим Сином.
Дякую, Тобі Боже, за Твою любов.
Немає коментарів:
Дописати коментар