05 березня, четвер – Мт 26,36-46
Прп. Льва, єп. Катанського
Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: «Посидьте тут, поки піду та помолюся там». І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: «Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зі мною». І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти». Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: «Отож і однієї години не спромоглися чувати зі мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне». Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: «Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!» І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. Потім повернувся до учнів і каже до них: «Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки. Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник».
Христос не шукав себе. Всі Його журби й турботи зверталися до людей. Він жив для других, а не для себе. Таке було Його покликання. В Оливному городі, коли жахливі страждання впали на Нього важким тягарем, Він думав ще про своїх учнів: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу.
• А я? Чи чуваю та молюся? Що конкретно зроблю сьогодні?
Немає коментарів:
Дописати коментар