28.09.2008

28.09. Вмуч. Микити, Мр. 8, 34-9,1

Сказав Господь: Хто хоче за Мною іти, нехай відречеться себе, візьме хрест свій, і за Мною іде. Бо якщо хто хоче душу свою спасти, погубить її, а хто погубить душу свою Мене ради і Євангелія, той спасе її. Яка бо користь людині, коли й увесь світ здобуде, і занапастить душу свою? Або, що дасть чоловік взамін за душу свою? Бо якщо хто постидається Мене і Моїх слів у роді цім, перелюбодійнім і грішнім, і Син Людський постидається його, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими. І сказав їм: Істинно кажу вам, що є деякі з тут стоячих, які не зазнають смерти, аж поки не побачать Царства Божого, що прийшло у силі.

А ми як поводимось?:

- Скарги на той хрест, що нам не подобається;

- “Драматизування” маленького випадку, нерозуміння, маленької прикрості, несправедливості;

- Нездатність терпіти в мовчанці;

- Впертість, прагнення, щоб інші прийняли “мої рації” у банальних справах;

- Відмова прийняти спокійно пониження, вказівки, зауваження, які ми не заслужили;

Господи, благаю Тебе: не дивись на мої балачки (лементи). Не зважай на мої кумедні перебільшення, коли появляється якийсь хрест. Дай мені ласку усвідомити, що кожний відкинений хрест – це тягар, що спадає на Твої плечі. Переконай мене, що не можливо йти за Тобою на Голгофу, як турист, з фотоапаратом на рамені замість хреста. Без “тягарів” я лишаюся в моїй обмеженості та нікчемності.

З Тобою можна йти тільки сильно схопившись за те жорстоке знаряддя, що ніколи не виглядає гарне.

Немає коментарів: