24 червня, четвер – Мт 12,46-13,3
Апп. Вартоломея і Варнави
Коли він промовляв ще до народу, то його мати та брати стояли надворі, бажаючи з ним говорити. Каже один до нього: «Он твоя мати і твої брати стоять надворі, бажаючи говорити з тобою». Тоді він відповів тому, що говорив до нього: «Хто моя мати і хто брати мої?» Вказавши ж рукою на своїх учнів, мовив: «Ось моя мати і брати мої ! Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати».
Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря. І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а увесь народ стояв на березі. Він говорив до них численними притчами...
Сьогоднішнє Євангеліє нас однаково здивує і заспокоїть. Здивувати нас може тоді, якщо його читаємо чисто з людського погляду, який нам каже шукати в ставленні Ісуса до родичів щось погане.
«Хто моя мати і хто брати мої?» Можливо, нам сумно від Ісусової реакції, бо ми очікували, що Ісус вибіжить та привітає маму Марію та родичів. Не зробив цього не тому, що їх не любив. Він хотів показати учням і своїм послідовникам всіх часів, що і ті – найміцніші кровні зв’язки, не мають бути міцніші, ніж зв’язки з Ним. Ніби і нам цими словами хоче сказати: Якщо мені даєте перше місце у своєму житті, якщо мене ставите на перше місце перед всіма пропозиціями, стаєте моєму серцю найближчими родичами. Його учні заради Нього покинули все: родичів, роботу, приятелів, свої доми, зручності, щоб могли «працювати» для Христа і для Божого Царства. Що ми мали би покинути, щоб ми могли належати цілком Богові і давати Йому першість перед усім?
• Кому або чому належить моє серце?
Господи, дай мені силу та відвагу наслідувати Тебе вже сьогодні.
Немає коментарів:
Дописати коментар