28 лютого, неділя – Мр. 2,1-12
2 Посту. Ап. Онисима
Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи." А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: "І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?" Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: "Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? Що легше - сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, - мовить до розслабленого: Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому." Устав той - і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: "Ніколи ми такого не бачили!"
… І от прийшли до нього, несучи розслабленого… Як перемагаємо ми наші душевні та тілесні «паралічі»? Згадуємо в таких хвилинах Ісуса, чи шукаємо лише допомоги у людей?
… Ісус, уздрівши їхню віру … Якщо би ми тепер лежали на ліжку перед Ісусом, що би було для нас важливіше: Щоб оздоровив наше тіло, чи повернув мир душі?
… Кажу тобі: «Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому»… Ніколи не жаліймо часу, який ми пробули зі своїм Богом… Наперекір життю в поспіху, саме час відданий зустрічі з Господом надає нам новий подих для духа і тіла! Цей час є хвилиною роздуму, а часом й звільненням від напруги, зменшенням хаосу, котрий панує навколо нас і в нас. Є часом розмови з небесним другом, біля якого відчуваємось вільно та щасливо. Якщо Ісус знайде в нас віру, таких хвилин не буде бракувати в нашому житті.
27.02.2010
27 лютого, субота – Мр.1,35-44
Заупок. Рівноап. Кирила, учит. слов ’ян; преп. Авксентія
Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився. Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним, знайшли його й кажуть до нього: "Усі тебе шукають." Він же відповів їм: "Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов." І він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів. І приходить до нього прокажений, благає його та, припавши на коліна, каже йому: "Якщо хочеш, то можеш мене очистити." І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його і сказав до нього: "Хочу, будь чистий!" І вмить проказа зійшла з нього, і став він чистий. І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його й мовив йому: "Гляди ж, нікому не кажи нічого, а йди та покажися священикові, ще й принеси за твоє очищення, що повелів був Мойсей, їм на свідоцтво." Та тільки но той вийшов, а вже й заходився велемовити та ширити усюди про те чутку, - тож: Ісус не міг одверто ввійти в місто, а перебував осторонь у місцях усамітнення. І приходили до нього звідусюди.
… І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його … Ісус оздоровив прокаженого, але поставив Йому дуже дивну «умову»: Нікому не повинен говорити про своє оздоровлення! І той, щасливий, що знову став здоровим, не виконав наказу Ісуса. Через це ситуація ускладнилася і Ісус вже не зміг зайти до міста…
… Та тільки но той вийшов, а вже й заходився велемовити та ширити усюди про те чутку… Деколи і ми дивимось на себе аж на стільки, що «не бачимо» те, чого від нас хоче Бог! Робимо так, як нам подобається. Живемо так, як нам подобається. Не усвідомлюємо, що цією своєю поведінкою «ускладнюємо» Божі плани, які Бог має щодо нас. І коли переживаємо хвилини радості, та хотіли би про це оголосити на цілий світ, попробуймо зупинитися та роздумати над тим, чого насправді хоче Бог від нас у цій хвилині, та де нас хоче мати!!!
• Буду вчитися слухати Бога, щоб почути те, що він від мене тепер хоче.
Заупок. Рівноап. Кирила, учит. слов ’ян; преп. Авксентія
Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився. Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним, знайшли його й кажуть до нього: "Усі тебе шукають." Він же відповів їм: "Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов." І він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів. І приходить до нього прокажений, благає його та, припавши на коліна, каже йому: "Якщо хочеш, то можеш мене очистити." І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його і сказав до нього: "Хочу, будь чистий!" І вмить проказа зійшла з нього, і став він чистий. І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його й мовив йому: "Гляди ж, нікому не кажи нічого, а йди та покажися священикові, ще й принеси за твоє очищення, що повелів був Мойсей, їм на свідоцтво." Та тільки но той вийшов, а вже й заходився велемовити та ширити усюди про те чутку, - тож: Ісус не міг одверто ввійти в місто, а перебував осторонь у місцях усамітнення. І приходили до нього звідусюди.
… І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його … Ісус оздоровив прокаженого, але поставив Йому дуже дивну «умову»: Нікому не повинен говорити про своє оздоровлення! І той, щасливий, що знову став здоровим, не виконав наказу Ісуса. Через це ситуація ускладнилася і Ісус вже не зміг зайти до міста…
… Та тільки но той вийшов, а вже й заходився велемовити та ширити усюди про те чутку… Деколи і ми дивимось на себе аж на стільки, що «не бачимо» те, чого від нас хоче Бог! Робимо так, як нам подобається. Живемо так, як нам подобається. Не усвідомлюємо, що цією своєю поведінкою «ускладнюємо» Божі плани, які Бог має щодо нас. І коли переживаємо хвилини радості, та хотіли би про це оголосити на цілий світ, попробуймо зупинитися та роздумати над тим, чого насправді хоче Бог від нас у цій хвилині, та де нас хоче мати!!!
• Буду вчитися слухати Бога, щоб почути те, що він від мене тепер хоче.
26.02.2010
26 лютого, п’ятниця – Мт. 27,45-56
Преп. Мартиніяна
Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. А близько дев'ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі Елі, лема савах-тані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?” Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: “Він Іллю кличе.” І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: “Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.” А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий!” Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.
Вбили Ісуса, Він замовк. Ті, які Його хотіли вбити є спокійні. Але замовк лише Його голос, а Його Слово залишається навіки. Воно живе та правдиве є навіки тому, що в Ньому – життя, і це життя є світлом для людей. Світло світить, але темрява Його не приймає. На Голгофі зустрілися біль та радість. Радість тих, для яких «неприятель» був переможений.
Господи, Ти помер за нас на хресті. Ми покірно просимо Тебе, перебувай з нами постійно. Дай нам розуміння сотника, який відважно сказав: «Це насправді був Син Божий.» Покірно перед Твоїм хрестом повторюємо: Насправді, Ти є Син Божий.
Преп. Мартиніяна
Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. А близько дев'ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі Елі, лема савах-тані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?” Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: “Він Іллю кличе.” І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: “Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.” А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий!” Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.
Вбили Ісуса, Він замовк. Ті, які Його хотіли вбити є спокійні. Але замовк лише Його голос, а Його Слово залишається навіки. Воно живе та правдиве є навіки тому, що в Ньому – життя, і це життя є світлом для людей. Світло світить, але темрява Його не приймає. На Голгофі зустрілися біль та радість. Радість тих, для яких «неприятель» був переможений.
Господи, Ти помер за нас на хресті. Ми покірно просимо Тебе, перебувай з нами постійно. Дай нам розуміння сотника, який відважно сказав: «Це насправді був Син Божий.» Покірно перед Твоїм хрестом повторюємо: Насправді, Ти є Син Божий.
25.02.2010
25 лютого, четвер – Мт. 27,27 - 44
Свят. Мелетія, аєп. Антіохійського
Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: “Радуйся, царю юдейський!” І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп'яття. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати “Череп-місце”, дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп'яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там. Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: “Це Ісус – Цар Юдейський.” Тоді розіп'яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами,кажучи: “Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!” Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: “Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий.” Так теж і розбійники, що були з ним розіп'яті, ображали його.
…Зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест Його … Він не був ні учнем Ісуса, ні приятелем. Він допомагає нести хрест, який не належав Йому. Є багато таких, яких життя примушує нести хрест, і які навіть не знають, що це є хрест Христа. Несуть його завжди, коли перемагають власний егоїзм, нагодують, одягнуть або приймуть незнайомого. Бо Ісус повторює і їм: «Мені ви це зробили».
Господи, допоможи нам зрозуміти, що коли несемо хрест, це є Твій хрест і що Ти несеш наші хрести.
Свят. Мелетія, аєп. Антіохійського
Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: “Радуйся, царю юдейський!” І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп'яття. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати “Череп-місце”, дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп'яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там. Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: “Це Ісус – Цар Юдейський.” Тоді розіп'яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами,кажучи: “Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!” Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: “Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий.” Так теж і розбійники, що були з ним розіп'яті, ображали його.
…Зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест Його … Він не був ні учнем Ісуса, ні приятелем. Він допомагає нести хрест, який не належав Йому. Є багато таких, яких життя примушує нести хрест, і які навіть не знають, що це є хрест Христа. Несуть його завжди, коли перемагають власний егоїзм, нагодують, одягнуть або приймуть незнайомого. Бо Ісус повторює і їм: «Мені ви це зробили».
Господи, допоможи нам зрозуміти, що коли несемо хрест, це є Твій хрест і що Ти несеш наші хрести.
24.02.2010
24 лютого, середа – Мт. 27,11-26
Свщмч. Власія, єп. Севастійського
Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: “Ти цар юдейський?” Ісус відповів: “Ти кажеш.” Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: “Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?” А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. На свято звик був правитель відпускати народові одного в'язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в'язень, що звавсь Варавва. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: “Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?” Знав бо він добре, що вони з зависти видали його. І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: “Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.” Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: “Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?” Ті відповіли: “Варавву.” Каже до них Пилат: “А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?” Усі відповіли: “Нехай буде розіп'ятий!” Спитав він: “Що злого вчинив він?” Вони ж ще більше заходилися кричати: “Нехай буде розіп'ятий!” Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: “Я невинний крови праведника цього; ви побачите.” Увесь же народ відповів, кажучи: “Кров його на нас і на наших дітях!” Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття.
… Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття… Ісус знову та знову бере важкий хрест, несе всі гріхи світу тому, що нас дуже любить. Всі наші провини прибив раз та назавжди на дерево хреста і так їх переміг. Роздумуймо над тією великою, правдивою любов’ю Ісуса до нас. Кожен з нас несе на своїх плечах якийсь тягар. Можливо переживаємо страх, біль, втрату здоров’я, страждання або інші труднощі. Ісус їх несе разом з нами. Приходьмо до Нього Він хоче нам допомагати, підтримати.
Поклоняюся ,Тобі Ісусе, бо Ти своїм хрестом спас мене і цілий світ.
Свщмч. Власія, єп. Севастійського
Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: “Ти цар юдейський?” Ісус відповів: “Ти кажеш.” Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: “Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?” А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. На свято звик був правитель відпускати народові одного в'язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в'язень, що звавсь Варавва. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: “Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?” Знав бо він добре, що вони з зависти видали його. І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: “Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.” Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: “Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?” Ті відповіли: “Варавву.” Каже до них Пилат: “А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?” Усі відповіли: “Нехай буде розіп'ятий!” Спитав він: “Що злого вчинив він?” Вони ж ще більше заходилися кричати: “Нехай буде розіп'ятий!” Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: “Я невинний крови праведника цього; ви побачите.” Увесь же народ відповів, кажучи: “Кров його на нас і на наших дітях!” Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття.
… Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття… Ісус знову та знову бере важкий хрест, несе всі гріхи світу тому, що нас дуже любить. Всі наші провини прибив раз та назавжди на дерево хреста і так їх переміг. Роздумуймо над тією великою, правдивою любов’ю Ісуса до нас. Кожен з нас несе на своїх плечах якийсь тягар. Можливо переживаємо страх, біль, втрату здоров’я, страждання або інші труднощі. Ісус їх несе разом з нами. Приходьмо до Нього Він хоче нам допомагати, підтримати.
Поклоняюся ,Тобі Ісусе, бо Ти своїм хрестом спас мене і цілий світ.
23.02.2010
23 лютого, вівторок – Мт.26,69-75
Муч. Харалампія
Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.” Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.” Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.” Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.” Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.” Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень. І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.
Зрадити Ісуса – означає зрадити самих себе. Страх має над нами велику силу. Петро боявся. Страх є слабкість, він нищить цілісність людини. Спокуса страху нас буде постійно супроводжувати. Сила, яка може перемогти наш страх є Ісусове слово: «Не бійтеся!» Петро гірко заплакав та тим спасся від страху. Покаятися, відновити наше єднання з Ісусом, тільки це може вигнати страх з нашого життя. Страх перед смертю був переможений Ісусовою смертю.
Ісусе, дай, щоб ми пізнали Твою відвагу, щоб не мали спокуси зрадити Тебе. Без Тебе відчуваємося порожні, в страху. Дай нам Петрові сльози покаяння та силу визнавати Тебе в кожному часі та на кожному місці.
Муч. Харалампія
Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.” Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.” Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.” Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.” Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.” Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень. І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.
Зрадити Ісуса – означає зрадити самих себе. Страх має над нами велику силу. Петро боявся. Страх є слабкість, він нищить цілісність людини. Спокуса страху нас буде постійно супроводжувати. Сила, яка може перемогти наш страх є Ісусове слово: «Не бійтеся!» Петро гірко заплакав та тим спасся від страху. Покаятися, відновити наше єднання з Ісусом, тільки це може вигнати страх з нашого життя. Страх перед смертю був переможений Ісусовою смертю.
Ісусе, дай, щоб ми пізнали Твою відвагу, щоб не мали спокуси зрадити Тебе. Без Тебе відчуваємося порожні, в страху. Дай нам Петрові сльози покаяння та силу визнавати Тебе в кожному часі та на кожному місці.
22.02.2010
22 лютого, понеділок – Мт. 26,57-68
Віддання Стрітення; Муч. Никифора
Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші. Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, і не знайшли, дарма, що було з'явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.” Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?” Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.” Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.” Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! Як вам здається?” Ті відповіли; “Він – винен смерти.” Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?”
Ненависть «починає діяти» - стає вчинком. Засудження, страждання! Ісус є там сам, відданий до рук неприятеля, який вирішив знищити Його і Його послання. Ненависть, вона як темнота в нашому житті. Скільки разів нас поглинає темнота, коли ми крокуємо далеко від Світла!
Ненависть породжена несправедливістю, власними інтересами...
…Але Ісус мовчав…Ісусе, Твоє мовчання, Твоя любов є яскравою. Твоє мовчання є відповіддю на ненависть. Просимо, відкрий наші очі, вуха, серце, очисти наші думки.
Ісусе, Ти не прийшов щоб судити, але щоб дарувати спасіння.
• Просимо, Ісусе, дай свою невинність нашій боротьбі, щоб це було без насильства та ненависті. Дай свою невинність нашій любові та родинам. Дай свою невинність нашим поглядам.
Віддання Стрітення; Муч. Никифора
Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші. Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, і не знайшли, дарма, що було з'явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.” Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?” Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.” Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.” Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! Як вам здається?” Ті відповіли; “Він – винен смерти.” Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?”
Ненависть «починає діяти» - стає вчинком. Засудження, страждання! Ісус є там сам, відданий до рук неприятеля, який вирішив знищити Його і Його послання. Ненависть, вона як темнота в нашому житті. Скільки разів нас поглинає темнота, коли ми крокуємо далеко від Світла!
Ненависть породжена несправедливістю, власними інтересами...
…Але Ісус мовчав…Ісусе, Твоє мовчання, Твоя любов є яскравою. Твоє мовчання є відповіддю на ненависть. Просимо, відкрий наші очі, вуха, серце, очисти наші думки.
Ісусе, Ти не прийшов щоб судити, але щоб дарувати спасіння.
• Просимо, Ісусе, дай свою невинність нашій боротьбі, щоб це було без насильства та ненависті. Дай свою невинність нашій любові та родинам. Дай свою невинність нашим поглядам.
21.02.2010
21 лютого, неділя – Ів. 1,43-51
1 Посту. Вмуч. Теодора Стратилата; прор. Захарії
Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.» Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»
Филип говорив про Ісуса з таким натхненням, що за ним пішов і Натанаїл. Його зустріч з Христом закінчується знайомим нам закликом повним віри: «Учителю, ти - Син Божий!» Вже перша зустріч переконала його, що Ісус є Богом.
Ми з Ісусом зустрічаємося щоденно і тішимося тим, що Йому належимо. Та дуже часто наше тілесне є таким сильним, що йдемо за солодкими обіцянками, зручністю, багатством… Будьмо обережні! Лише Ісус пропонує дорогу до вічної радості.
• Не забувай, що Бог є і там, де ти і не хотів би Його бачити.
Господи Ісусе, відкриваю Тобі своє серце, віднови в Ньому щире бажання належати лише Тобі.
1 Посту. Вмуч. Теодора Стратилата; прор. Захарії
Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.» Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»
Филип говорив про Ісуса з таким натхненням, що за ним пішов і Натанаїл. Його зустріч з Христом закінчується знайомим нам закликом повним віри: «Учителю, ти - Син Божий!» Вже перша зустріч переконала його, що Ісус є Богом.
Ми з Ісусом зустрічаємося щоденно і тішимося тим, що Йому належимо. Та дуже часто наше тілесне є таким сильним, що йдемо за солодкими обіцянками, зручністю, багатством… Будьмо обережні! Лише Ісус пропонує дорогу до вічної радості.
• Не забувай, що Бог є і там, де ти і не хотів би Його бачити.
Господи Ісусе, відкриваю Тобі своє серце, віднови в Ньому щире бажання належати лише Тобі.
20.02.2010
20 лютого, субота – Мр. 2,23-3,5
Влкмч. Теодора Тирона; Свят. Партенія, єп. Лампсакійського
Однієї суботи проходив Ісус ланами, а його учні на ходу зривали колосся. А фарисеї ж: йому й кажуть: "Дивись! Чого ті роблять у суботу таке, що не дозволено?" А він їм: "Невже ви не читали, що Давид зробив, бувши в потребі, - зголоднів бо він сам і ті, що з ним були? Як він за первосвященика Авіятара увійшов у храм Божий і з'їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому, крім священиків, а й дав також тим, що з ним були?" І каже до них: "Суботу установлено для людини, а не людину для суботи, тож Син Чоловічий - Владика й над суботою." І ввійшов знову в синагогу, а був там чоловік, який мав суху руку. Отож стежили за ним, чи він оздоровить його в суботу, - щоб його обвинуватити. І мовить Ісус до чоловіка, який мав суху руку: "Стань посередині!" А потім до них і каже: "Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити?" Вони ж мовчали. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам'яніли, каже до чоловіка: "Простягни лишень руку!" І той простягнув, і рука його одужала.
Фарисеї дотримувалися закону та були безкомпромісними стосовно посту Ісусових учнів. Чому роблять у суботу те, чого не можна робити? Дивитися та судити за зовнішнім, вміємо всі. Спробуймо сьогодні дивитися на наших ближніх очима Ісуса. Знаходьмо за їх словами, вчинками, способами діяти, лише добро. Можливо приховане десь глибоко, можливо його не знайдемо зараз, але усвідомлюймо, що в кожній людині є багато доброго. Бог бачить наше бажання, а отже будьмо впевнені, що Він нам допоможе змінити осудження наших ближніх, на слова порозуміння.
Вже сьогодні вчімося дивитися на людей «очима» Божої любові!
Бог хоче, щоб ми принесли у цей світ порозуміння, пошану, любов, а не заздрість, ненависть, обмови, бо це є плоди злого духа.
• Попробую шукати добро хоча б в одній людині.
Господи Ісусе, навчи мене не засуджувати інших , але виявляти їм розуміння та любов.
Влкмч. Теодора Тирона; Свят. Партенія, єп. Лампсакійського
Однієї суботи проходив Ісус ланами, а його учні на ходу зривали колосся. А фарисеї ж: йому й кажуть: "Дивись! Чого ті роблять у суботу таке, що не дозволено?" А він їм: "Невже ви не читали, що Давид зробив, бувши в потребі, - зголоднів бо він сам і ті, що з ним були? Як він за первосвященика Авіятара увійшов у храм Божий і з'їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому, крім священиків, а й дав також тим, що з ним були?" І каже до них: "Суботу установлено для людини, а не людину для суботи, тож Син Чоловічий - Владика й над суботою." І ввійшов знову в синагогу, а був там чоловік, який мав суху руку. Отож стежили за ним, чи він оздоровить його в суботу, - щоб його обвинуватити. І мовить Ісус до чоловіка, який мав суху руку: "Стань посередині!" А потім до них і каже: "Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити?" Вони ж мовчали. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам'яніли, каже до чоловіка: "Простягни лишень руку!" І той простягнув, і рука його одужала.
Фарисеї дотримувалися закону та були безкомпромісними стосовно посту Ісусових учнів. Чому роблять у суботу те, чого не можна робити? Дивитися та судити за зовнішнім, вміємо всі. Спробуймо сьогодні дивитися на наших ближніх очима Ісуса. Знаходьмо за їх словами, вчинками, способами діяти, лише добро. Можливо приховане десь глибоко, можливо його не знайдемо зараз, але усвідомлюймо, що в кожній людині є багато доброго. Бог бачить наше бажання, а отже будьмо впевнені, що Він нам допоможе змінити осудження наших ближніх, на слова порозуміння.
Вже сьогодні вчімося дивитися на людей «очима» Божої любові!
Бог хоче, щоб ми принесли у цей світ порозуміння, пошану, любов, а не заздрість, ненависть, обмови, бо це є плоди злого духа.
• Попробую шукати добро хоча б в одній людині.
Господи Ісусе, навчи мене не засуджувати інших , але виявляти їм розуміння та любов.
19.02.2010
19 лютого, п’ятниця – Мт. 26,47-56
Свят. Вукола, єп.; свящмуч. Сілвана, єп.
Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу. Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.” І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його. Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його. Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши. слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?” Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли. Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали.
Вчора ми чули, що апостоли заснули. Той, що чуває, - зрадник. Поцілунок, який мав би говорити про любов, засвідчує зраду, ненависть. Все Ісусове страждання – означає зраджене приятельство, любов перемінену на ненависть. Але Бог у своїй безмежній повазі до людини, віддається їй до рук, дозволяє себе вбити, щоб через свою смерть дарувати нам життя.
Господи, поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник сповідаюся Тобі: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у Царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у Царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.
Свят. Вукола, єп.; свящмуч. Сілвана, єп.
Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу. Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.” І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його. Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його. Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши. слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?” Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли. Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали.
Вчора ми чули, що апостоли заснули. Той, що чуває, - зрадник. Поцілунок, який мав би говорити про любов, засвідчує зраду, ненависть. Все Ісусове страждання – означає зраджене приятельство, любов перемінену на ненависть. Але Бог у своїй безмежній повазі до людини, віддається їй до рук, дозволяє себе вбити, щоб через свою смерть дарувати нам життя.
Господи, поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник сповідаюся Тобі: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у Царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у Царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.
18.02.2010
18 лютого, четвер – Мт. 26,36-46
Муч. Агафії
Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.” І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.” І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.” Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.” Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!” І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки. Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.”
Ісусове страждання, самотність. Найближчі друзі заснули. Господи визволи нас з цього сну, коли Ісусове страждання продовжується в стражданні людей.
З темноти Гетсеманії прояснюється надія, коли Ісус каже: «Хай буде Твоя воля!». Погодження з Отцевою волею.
І ми так дозволяймо, щоб коли є темнота нам світила надія, бо коли приймаємо: не моя воля, але Твоя воля, Отче, то Ти про все знаєш, Ти є зі мною, і якщо я не бачу, якщо є темно, то хай станеться Твоя воля, Боже.
Господи, наповни всі мої темноти Твоєю любов’ю.
Муч. Агафії
Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.” І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.” І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.” Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.” Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!” І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки. Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.”
Ісусове страждання, самотність. Найближчі друзі заснули. Господи визволи нас з цього сну, коли Ісусове страждання продовжується в стражданні людей.
З темноти Гетсеманії прояснюється надія, коли Ісус каже: «Хай буде Твоя воля!». Погодження з Отцевою волею.
І ми так дозволяймо, щоб коли є темнота нам світила надія, бо коли приймаємо: не моя воля, але Твоя воля, Отче, то Ти про все знаєш, Ти є зі мною, і якщо я не бачу, якщо є темно, то хай станеться Твоя воля, Боже.
Господи, наповни всі мої темноти Твоєю любов’ю.
17.02.2010
17 лютого, середа – Мт. 26,26-35
Преп. Ісидора Пилюсіотського
Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.” Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.” І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.” Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.” Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.” Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні.
Преп. Ісидора Пилюсіотського
Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.” Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.” І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.” Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.” Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.” Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні.
16.02.2010
16 лютого, вівторок – Мт. 26,14-25
Симеона Богоприємця і Анни Пророчиці
Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати. Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?” Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.” Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями, і коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.” Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?” Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!” А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.”
…“Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить”… Попробуймо уявити цю ситуацію повністю. Сидимо з апостолами біля столу та чуємо знайомі слова Ісуса: Один з вас мене зрадить. Апостоли дивилися один на одного, та зі смутком, а також напевно і з острахом несміливо питалися Ісуса: “Чи то часом не я, Господи?”
… Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить… Щось подібного можемо пережити тоді, коли приймаємо Ісуса в Євхаристії. Напевно не маємо ні найменшого наміру зрадити Ісуса. Ми є щасливі, що Його прийняли, що ми є близько біля Нього… Але в щоденних ситуаціях багато разів «збільшуємо» черги тих, котрі зраджують тяжким, або легким гріхом, прив’язаністю до когось або до чогось, лінню, обмовлянням, не любов’ю… Але кожен, хто приймає Ісуса, дістає силу воювати проти спокус та диявола.
Дякуймо сьогодні Ісусові за Його милосердну любов та попросімо Його, щоб ніколи не були правдивими для нас Його слова: Горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого!
• Попросімо Його, щоб нам показував правильну дорогу, щоб міняв наші серця за Його серцем.
Симеона Богоприємця і Анни Пророчиці
Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати. Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?” Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.” Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями, і коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.” Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?” Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!” А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.”
…“Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить”… Попробуймо уявити цю ситуацію повністю. Сидимо з апостолами біля столу та чуємо знайомі слова Ісуса: Один з вас мене зрадить. Апостоли дивилися один на одного, та зі смутком, а також напевно і з острахом несміливо питалися Ісуса: “Чи то часом не я, Господи?”
… Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить… Щось подібного можемо пережити тоді, коли приймаємо Ісуса в Євхаристії. Напевно не маємо ні найменшого наміру зрадити Ісуса. Ми є щасливі, що Його прийняли, що ми є близько біля Нього… Але в щоденних ситуаціях багато разів «збільшуємо» черги тих, котрі зраджують тяжким, або легким гріхом, прив’язаністю до когось або до чогось, лінню, обмовлянням, не любов’ю… Але кожен, хто приймає Ісуса, дістає силу воювати проти спокус та диявола.
Дякуймо сьогодні Ісусові за Його милосердну любов та попросімо Його, щоб ніколи не були правдивими для нас Його слова: Горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого!
• Попросімо Його, щоб нам показував правильну дорогу, щоб міняв наші серця за Його серцем.
15.02.2010
15 лютого, понеділок – Мт. 26,1-13
Початок Вел. Посту. Муч. Трифона
Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.” Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити. Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.” І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство? Це можна б було дорого продати й – дати бідним!” Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.”
… Підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його Йому на голову… Не рахувала, не дивилася на ціну, не думала як її краще використати. Вона навчилася все давати з любові до Бога. І це є дорога і для нас. Знайти час, сісти до ніг Ісуса у молитві, читанні Божого слова, Службі Божій, та отримати достатньо сили, відваги і любові віддавати у своєму житті все Богу. Не мусять це бути великі речі. Досить, якщо Йому з любові запропонуємо через наших братів та сестер дрібнички: усмішку, руку допомоги, відвідаємо хворого. Це може бути те, що ми запропонуємо Богу.
Господи, хочу бути подібним до жінки, яка віддала Тобі все.
Початок Вел. Посту. Муч. Трифона
Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.” Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити. Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.” І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство? Це можна б було дорого продати й – дати бідним!” Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.”
… Підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його Йому на голову… Не рахувала, не дивилася на ціну, не думала як її краще використати. Вона навчилася все давати з любові до Бога. І це є дорога і для нас. Знайти час, сісти до ніг Ісуса у молитві, читанні Божого слова, Службі Божій, та отримати достатньо сили, відваги і любові віддавати у своєму житті все Богу. Не мусять це бути великі речі. Досить, якщо Йому з любові запропонуємо через наших братів та сестер дрібнички: усмішку, руку допомоги, відвідаємо хворого. Це може бути те, що ми запропонуємо Богу.
Господи, хочу бути подібним до жінки, яка віддала Тобі все.
14.02.2010
14 лютого, неділя – Лк. 2,22-40
Стрітення Господнє. Сиропусна неділя
І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в Господньому законі: “Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві”,- і принести жертву, як то написано в Господньому законі: “Пару горлиць або двоє голубенят.” А був в Єрусалимі чоловік на ім'я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду - Ізраїля.” Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.” Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму. І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. Хлоп'я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому.
Здається нам аж неможливим, як чудово Бог діє в нашому житті. Симеон дістає запевнення (не помре, поки не побачить…) про яке ми, люди, навіть не думаємо. Та воно здійсниться повністю.
Який великий та міцний наш Бог! Він не чинить за нашими уявленнями, ні за нашими очікуваннями. Він діє так, як це корисно та потрібно.
Якщо наші дні «наповнимо» Богом, Його присутністю та любов’ю, тоді і ми переживемо багато чудових подій!
Бог бажає, щоб ми повністю віддалися Йому зі всім, що маємо. Чекає на наше слово, що ми вже більше не спроможні нічого зробити… Потім почне діяти Він. Лише Йому повірмо, та віддаймося діянню Святого Духа, як це зробив Симеон. Він очікував потіху, та дочекався її.
• Що я очікую від Бога?
Господи, віддаюся Тобі, Твоїй волі.
Стрітення Господнє. Сиропусна неділя
І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в Господньому законі: “Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві”,- і принести жертву, як то написано в Господньому законі: “Пару горлиць або двоє голубенят.” А був в Єрусалимі чоловік на ім'я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду - Ізраїля.” Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.” Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму. І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. Хлоп'я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому.
Здається нам аж неможливим, як чудово Бог діє в нашому житті. Симеон дістає запевнення (не помре, поки не побачить…) про яке ми, люди, навіть не думаємо. Та воно здійсниться повністю.
Який великий та міцний наш Бог! Він не чинить за нашими уявленнями, ні за нашими очікуваннями. Він діє так, як це корисно та потрібно.
Якщо наші дні «наповнимо» Богом, Його присутністю та любов’ю, тоді і ми переживемо багато чудових подій!
Бог бажає, щоб ми повністю віддалися Йому зі всім, що маємо. Чекає на наше слово, що ми вже більше не спроможні нічого зробити… Потім почне діяти Він. Лише Йому повірмо, та віддаймося діянню Святого Духа, як це зробив Симеон. Він очікував потіху, та дочекався її.
• Що я очікую від Бога?
Господи, віддаюся Тобі, Твоїй волі.
13.02.2010
13 лютого, субота – Мт. 6,1-13
Безсрібн. і чудотв. Кира й Івана
“Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані. Не будьте, отже, подібні до них, бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього. Тож моліться так: Отче наш, що єси на небі! Нехай святиться Твоє ім'я. Хай прийде Твоє царство, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш щоденний дай нам нині. Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим, Не введи нас у спокусу, але визволь нас від злого.
Ісус нас сьогодні кличе до молитви, як персональної розмови з нашим Богом! Кожен з нас напевно любить посидіти з друзями. Щира розмова, щасливий сміх, милі погляди, ці хвилини ми б хотіли затримати як можна довше. Ми були б раді, якщо б вони ніколи не закінчувалися. Подібно до цього, мало би бути і з нашою молитвою. Молитва повинна б бути часом щирої розмови з Господом, котрому сідаємо «до ніг», та говоримо про все, що пережили, що нам вдалося, а що зіпсували, за що нам соромно.
Щоденна молитва допомагає нашій душі бути «чуйною» до наших неприятелів. Одночасно підтримує і зміцнює нас в труднощах та життєвих випробуваннях, які переживаємо.
• Не покиньмо молитву ні тоді, коли нам здається, що не приносить ніяких плодів, ні тоді, коли ми розсіяні. Повторюймо Богу: Боже, Ти бачиш яким я є, допоможи мені!
Безсрібн. і чудотв. Кира й Івана
“Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані. Не будьте, отже, подібні до них, бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього. Тож моліться так: Отче наш, що єси на небі! Нехай святиться Твоє ім'я. Хай прийде Твоє царство, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш щоденний дай нам нині. Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим, Не введи нас у спокусу, але визволь нас від злого.
Ісус нас сьогодні кличе до молитви, як персональної розмови з нашим Богом! Кожен з нас напевно любить посидіти з друзями. Щира розмова, щасливий сміх, милі погляди, ці хвилини ми б хотіли затримати як можна довше. Ми були б раді, якщо б вони ніколи не закінчувалися. Подібно до цього, мало би бути і з нашою молитвою. Молитва повинна б бути часом щирої розмови з Господом, котрому сідаємо «до ніг», та говоримо про все, що пережили, що нам вдалося, а що зіпсували, за що нам соромно.
Щоденна молитва допомагає нашій душі бути «чуйною» до наших неприятелів. Одночасно підтримує і зміцнює нас в труднощах та життєвих випробуваннях, які переживаємо.
• Не покиньмо молитву ні тоді, коли нам здається, що не приносить ніяких плодів, ні тоді, коли ми розсіяні. Повторюймо Богу: Боже, Ти бачиш яким я є, допоможи мені!
12.02.2010
12 лютого, п’ятниця Мт. 5,14-19
Трьох Святителів: Василія, Григорія, Йоана Зол.
Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі. Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться. Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві.
Деякі з нас напевно інколи кажуть: Як важко жити в цьому світі так, як хоче Ісус! Хочемо цього чи ні, але християни в минулому і теперішньому світі мають бути світлом, показувати правильну дорогу, яка веде до Бога.
Наше життя постійно говорить про нас. Ми мали б жити так, щоб люди при погляді на наш спосіб життя, наші розмови, вчинки, могли сказати: “Так, ідемо добре. Знаю його, він живе так, як подобається Богу!”
Так це бачив Ісус, коли нас назвав світлом світу. Живемо, щоб світити. Якщо світло згасає, то потрібно поповнити запас енергії. Ми можемо взяти її від джерела, яким є для нас Христос! І потім світити тим, яких протягом дня зустрічаємо.
• Чи маю досить «енергії», щоб світити?
Господи, прошу, дай мені силу, щоб моє світло ніколи не згасло.
Трьох Святителів: Василія, Григорія, Йоана Зол.
Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі. Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться. Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві.
Деякі з нас напевно інколи кажуть: Як важко жити в цьому світі так, як хоче Ісус! Хочемо цього чи ні, але християни в минулому і теперішньому світі мають бути світлом, показувати правильну дорогу, яка веде до Бога.
Наше життя постійно говорить про нас. Ми мали б жити так, щоб люди при погляді на наш спосіб життя, наші розмови, вчинки, могли сказати: “Так, ідемо добре. Знаю його, він живе так, як подобається Богу!”
Так це бачив Ісус, коли нас назвав світлом світу. Живемо, щоб світити. Якщо світло згасає, то потрібно поповнити запас енергії. Ми можемо взяти її від джерела, яким є для нас Христос! І потім світити тим, яких протягом дня зустрічаємо.
• Чи маю досить «енергії», щоб світити?
Господи, прошу, дай мені силу, щоб моє світло ніколи не згасло.
11.02.2010
11 лютого, четвер Лк. 23,1-34;44-56
Перенес. мощей свящмуч. Ігнатія Богоносця
Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата. І заходились його винуватити, кажучи: “Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він - Христос-Цар.” Пилат спитав його: “Ти цар юдейський?” А Ісус у відповідь сказав до нього: “Ти кажеш.” Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: “Я не знаходжу ніякої провини на цій людині.” Вони ж наполягали і кричали: “Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди.” Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин; а довідавшися, що він з-під влади Ірода; відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо. Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили. Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували. Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. Тож я його покараю і відпущу.” Треба ж було їм одного випустити з-за празника. Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!” Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в'язницю. Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!” І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.” Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп'яти. І крик їхній переміг. Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще. І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили.Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! - і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?” З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. . Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.” Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. І ось був чоловік, на ім'я Йосиф, радник, - людина добра й праведна, що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
Слово царство нам нагадує царів, які в історії залишили якісь сліди, але ніякий цар «не взяв», «не захопив» стільки людських сердець, як Ісус. Ніякий цар, господар не служив своїм людям так, як Ісус, аж до останніх сил. Ніякий володар не дав своє життя за свій люд – вірний і невірний, як це зробив Ісус.
Ісус – це Цар, який любить абсолютно і безконечно. Ісус є Господар, який не примушує, але кличе. Не є царем над нашим майном, але хоче бути царем нашого серця!
Тому вирішуймо вже сьогодні, чи хочемо служити такому відданому царю. Дозвольмо Йому, щоб володів нашими серцями!
• Кому хочу служити?
Ісусе, бажаю належати Тобі тепер і у вічності. Будь моїм Царем та Господарем!
Перенес. мощей свящмуч. Ігнатія Богоносця
Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата. І заходились його винуватити, кажучи: “Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він - Христос-Цар.” Пилат спитав його: “Ти цар юдейський?” А Ісус у відповідь сказав до нього: “Ти кажеш.” Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: “Я не знаходжу ніякої провини на цій людині.” Вони ж наполягали і кричали: “Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди.” Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин; а довідавшися, що він з-під влади Ірода; відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо. Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили. Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували. Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. Тож я його покараю і відпущу.” Треба ж було їм одного випустити з-за празника. Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!” Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в'язницю. Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!” І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.” Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп'яти. І крик їхній переміг. Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще. І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили.Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! - і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?” З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. . Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.” Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. І ось був чоловік, на ім'я Йосиф, радник, - людина добра й праведна, що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
Слово царство нам нагадує царів, які в історії залишили якісь сліди, але ніякий цар «не взяв», «не захопив» стільки людських сердець, як Ісус. Ніякий цар, господар не служив своїм людям так, як Ісус, аж до останніх сил. Ніякий володар не дав своє життя за свій люд – вірний і невірний, як це зробив Ісус.
Ісус – це Цар, який любить абсолютно і безконечно. Ісус є Господар, який не примушує, але кличе. Не є царем над нашим майном, але хоче бути царем нашого серця!
Тому вирішуймо вже сьогодні, чи хочемо служити такому відданому царю. Дозвольмо Йому, щоб володів нашими серцями!
• Кому хочу служити?
Ісусе, бажаю належати Тобі тепер і у вічності. Будь моїм Царем та Господарем!
10.02.2010
10 лютого, середа – Мт. 11,2-15
Преп. Єфрема Сирійця
Почувши у в'язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: “Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?” У відповідь на це Ісус сказав їм: “Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться.” Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: “На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м'яку? Таж ті, що носять м'яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше, як пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його. Усі бо пророки й закон пророкували до Йоана. І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти. Хто має вуха, нехай слухає.
Преп. Єфрема Сирійця
Почувши у в'язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: “Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?” У відповідь на це Ісус сказав їм: “Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться.” Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: “На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м'яку? Таж ті, що носять м'яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше, як пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його. Усі бо пророки й закон пророкували до Йоана. І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти. Хто має вуха, нехай слухає.
09.02.2010
09 лютого, вівторок – Ів. 10,9-16
Перенес. мощей свят. Йоана Золотоустого
Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько! Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. Бо він - наймит і не турбується вівцями. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!
Ісус сьогодні постає перед нами як добрий пастир, котрий здатний заради нас жертвувати все, лише щоб ми осягнули вічне життя! Кличе нас думати над Його добротою, над тим, якою великою любов’ю кожного з нас бере на свої плечі, щоб нам показати, що кожен з нас має для Нього безмежну ціну. Повірмо Його любові та милосердю. З довірою ходімо за Ним, слухаймо Його голос через Боже Слово та через тих, які нам Його заступають.
• Є для мене Ісус Добрим Пастирем? Іду за ним щоденно з охотою, чи тільки тому, що мушу, або тому, що всі йдуть?
Ісусе, Ти за мене поклав своє життя, я його сьогодні кладу в Твої руки та хочу за Тобою крокувати всюди, куди мене поведеш.
Перенес. мощей свят. Йоана Золотоустого
Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько! Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. Бо він - наймит і не турбується вівцями. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!
Ісус сьогодні постає перед нами як добрий пастир, котрий здатний заради нас жертвувати все, лише щоб ми осягнули вічне життя! Кличе нас думати над Його добротою, над тим, якою великою любов’ю кожного з нас бере на свої плечі, щоб нам показати, що кожен з нас має для Нього безмежну ціну. Повірмо Його любові та милосердю. З довірою ходімо за Ним, слухаймо Його голос через Боже Слово та через тих, які нам Його заступають.
• Є для мене Ісус Добрим Пастирем? Іду за ним щоденно з охотою, чи тільки тому, що мушу, або тому, що всі йдуть?
Ісусе, Ти за мене поклав своє життя, я його сьогодні кладу в Твої руки та хочу за Тобою крокувати всюди, куди мене поведеш.
08.02.2010
08 лютого, понеділок – Лк. 19,29-40;22,7-39
Преп. Ксенофонта і дружини його Марії
І от, як він наблизився до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, кажучи: “Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши в нього, ви знайдете прив'язане ослятко, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв'яжіть його і приведіть. Коли ж вас хтось спитає: Навіщо відв'язуєте? - ви скажете: Господь його потребує.” Пішовши посланці, знайшли, як він сказав їм. Коли вони відв'язували осля, господарі його спитали їх: “Навіщо відв'язуєте осля?” Ті відповіли: “Господь його потребує”. А привівши його до Ісуса й накинувши на осля свою одежу, посадили Ісуса. І як він їхав, простеляли свою одежу по дорозі. А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, кажучи: “Благословен цар, що йде в ім'я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!” Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони твоїм учням.” Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння.” Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.” І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.” І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.” І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить. Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля. О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.” “Господи”, - сказав Петро до нього, - “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” “Нічого”, - відповіли. Він же до них промовив: “А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, - бо те, що стосується до мене, кінця доходить.” Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!” Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.
…Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною …Ісус є любов. Його ім’я є любов. Був лише любов’ю. Проповідував любов. Роздавав любов і на тих, які відповідали Йому ненавистю. Любов породжує довір’я. Ісус довіряв своїм учням, бо їх любив. Але всупереч цьому, один з них втратився. Любов до грошей в ньому зайняла перше місце, котре належало любові до Учителя. Назвав Його Учителем, коли Його поцілував, але поцілунок був лише маскою, котра прикривала його захланність. Покинула його любов, егоїзм заповнив його душу.
Зрада – це і наша спокуса. Часто саме тоді, коли говоримо, що Ісуса любимо, Його зраджуємо.
Це я Господи, хто Тебе тепер зраджує? Можемо подумати, чим найчастіше зраджуємо ми Ісуса. Ці наші більші чи менші зради не так видно як зраду Юди, але їх часте повторювання приводить до втрати Божої близькості. Не даймося обманути дияволу, який нам часто говорить, що Бог є далеко. Відкриймо повністю свої серця Богу.
Преп. Ксенофонта і дружини його Марії
І от, як він наблизився до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, кажучи: “Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши в нього, ви знайдете прив'язане ослятко, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв'яжіть його і приведіть. Коли ж вас хтось спитає: Навіщо відв'язуєте? - ви скажете: Господь його потребує.” Пішовши посланці, знайшли, як він сказав їм. Коли вони відв'язували осля, господарі його спитали їх: “Навіщо відв'язуєте осля?” Ті відповіли: “Господь його потребує”. А привівши його до Ісуса й накинувши на осля свою одежу, посадили Ісуса. І як він їхав, простеляли свою одежу по дорозі. А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, кажучи: “Благословен цар, що йде в ім'я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!” Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони твоїм учням.” Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння.” Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.” І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.” І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.” І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить. Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля. О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.” “Господи”, - сказав Петро до нього, - “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” “Нічого”, - відповіли. Він же до них промовив: “А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, - бо те, що стосується до мене, кінця доходить.” Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!” Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.
…Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною …Ісус є любов. Його ім’я є любов. Був лише любов’ю. Проповідував любов. Роздавав любов і на тих, які відповідали Йому ненавистю. Любов породжує довір’я. Ісус довіряв своїм учням, бо їх любив. Але всупереч цьому, один з них втратився. Любов до грошей в ньому зайняла перше місце, котре належало любові до Учителя. Назвав Його Учителем, коли Його поцілував, але поцілунок був лише маскою, котра прикривала його захланність. Покинула його любов, егоїзм заповнив його душу.
Зрада – це і наша спокуса. Часто саме тоді, коли говоримо, що Ісуса любимо, Його зраджуємо.
Це я Господи, хто Тебе тепер зраджує? Можемо подумати, чим найчастіше зраджуємо ми Ісуса. Ці наші більші чи менші зради не так видно як зраду Юди, але їх часте повторювання приводить до втрати Божої близькості. Не даймося обманути дияволу, який нам часто говорить, що Бог є далеко. Відкриймо повністю свої серця Богу.
07.02.2010
07 лютого, неділя – ІВ.10,9-16
М’ясопусна. Свят. Григорія Богослова, аєп. Царгород.
Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько! Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. Бо він - наймит і не турбується вівцями. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!
Ісус є ворота до овець. Лише ті, які пройдуть тими воротами, прийдуть до неба. Злодій приходить тільки для того, щоб красти, вбивати та нищити. Диявол приходить, щоб вкрасти в нас Боже життя, благодать, мир. Дуже часто приходить так тихо, що ми навіть цього не зауважуємо. Не робить нічого насильно, він впливає на нас через журнали, телебачення, комп’ютер, кличе нас через друзів, зацікавить нашими обов’язками так, що потім в переповненому дні не знайдемо часу подумати про Бога.
Ходімо вже від сьогодні воювати проти Нього рішучим: НІ! Всім його пасткам.
• Чи моє рішення йти за Ісусом достатньо тверде?
Господи, будь біля мене в випробуваннях життя.
М’ясопусна. Свят. Григорія Богослова, аєп. Царгород.
Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько! Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. Бо він - наймит і не турбується вівцями. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!
Ісус є ворота до овець. Лише ті, які пройдуть тими воротами, прийдуть до неба. Злодій приходить тільки для того, щоб красти, вбивати та нищити. Диявол приходить, щоб вкрасти в нас Боже життя, благодать, мир. Дуже часто приходить так тихо, що ми навіть цього не зауважуємо. Не робить нічого насильно, він впливає на нас через журнали, телебачення, комп’ютер, кличе нас через друзів, зацікавить нашими обов’язками так, що потім в переповненому дні не знайдемо часу подумати про Бога.
Ходімо вже від сьогодні воювати проти Нього рішучим: НІ! Всім його пасткам.
• Чи моє рішення йти за Ісусом достатньо тверде?
Господи, будь біля мене в випробуваннях життя.
06.02.2010
06 лютого, субота – Лк. 21,8-9;25-27;33-36
Преп. Ксенії Римлянки
Він же відповів: “Глядіть, щоб вас не звели: багато бо прийде в моє ім'я і буде казати: Це я, - і: Час наблизився. Не йдіть слідами за ними. Коли почуєте про війни та розрухи, не страхайтеся, бо треба, щоб це сталося спершу, але кінець не зараз.” . І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили. Тоді побачать Сина Чоловічого, що йтиме у хмарі з силою і славою великою. . Небо й земля проминуть, слова ж мої не пройдуть. Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька, немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на поверхні всієї землі. Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Чоловічим Сином.”
Маємо бажання закричати: Чому це все? Хіба не досить труднощів та проблем нам приносить кожен новий день? А тепер ще й це?
Це є Ісусові застережливі слова. Бог нас дуже добре знає. Знає як легко на нас вплинуть приємності, добрі та гарні речі, можливість пережити щось цікавого… Багато з нас робить менших чи більших «божків» з їжі, праці, телебачення, комп’ютера, машини та грошей, котрі «витискають» Бога з першого місця в нашому серці.
Бог, котрий нас безконечно любить, каже, щоб не ставили на перше місце щось, що не є важливим для нашого вічного життя. Подумаймо сьогодні над тим, чи ми готові за всяких обставин та в будь-який момент залишити все, що маємо. Чи можемо бути впевненими, що наш відхід з цього життя є таким безконечно далеким?
Бог нас хоче скерувати до того, щоб наші серця не обтяжувалися чимось, що нас не зробить щасливими та досконалими для неба.
• Що візьму із собою у вічність?
Господи, дякую Тобі, що Ти мені даєш можливість та час змінюватися.
Преп. Ксенії Римлянки
Він же відповів: “Глядіть, щоб вас не звели: багато бо прийде в моє ім'я і буде казати: Це я, - і: Час наблизився. Не йдіть слідами за ними. Коли почуєте про війни та розрухи, не страхайтеся, бо треба, щоб це сталося спершу, але кінець не зараз.” . І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили. Тоді побачать Сина Чоловічого, що йтиме у хмарі з силою і славою великою. . Небо й земля проминуть, слова ж мої не пройдуть. Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька, немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на поверхні всієї землі. Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Чоловічим Сином.”
Маємо бажання закричати: Чому це все? Хіба не досить труднощів та проблем нам приносить кожен новий день? А тепер ще й це?
Це є Ісусові застережливі слова. Бог нас дуже добре знає. Знає як легко на нас вплинуть приємності, добрі та гарні речі, можливість пережити щось цікавого… Багато з нас робить менших чи більших «божків» з їжі, праці, телебачення, комп’ютера, машини та грошей, котрі «витискають» Бога з першого місця в нашому серці.
Бог, котрий нас безконечно любить, каже, щоб не ставили на перше місце щось, що не є важливим для нашого вічного життя. Подумаймо сьогодні над тим, чи ми готові за всяких обставин та в будь-який момент залишити все, що маємо. Чи можемо бути впевненими, що наш відхід з цього життя є таким безконечно далеким?
Бог нас хоче скерувати до того, щоб наші серця не обтяжувалися чимось, що нас не зробить щасливими та досконалими для неба.
• Що візьму із собою у вічність?
Господи, дякую Тобі, що Ти мені даєш можливість та час змінюватися.
05.02.2010
05 лютого, п’ятниця – Мр. 15,22;25;33-41
Свщм. Климента, єп.; муч. Агатангела
І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце. Була ж: третя година, коли вони розіп'яли його. . А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години. О дев'ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: "Елої, Елої, лама савахтані?" - що означає у перекладі: "Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?" Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: "Он, Іллю кличе!" Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: "Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!" А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: "Чоловік цей справді був Син Божий." Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.
Свщм. Климента, єп.; муч. Агатангела
І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце. Була ж: третя година, коли вони розіп'яли його. . А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години. О дев'ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: "Елої, Елої, лама савахтані?" - що означає у перекладі: "Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?" Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: "Он, Іллю кличе!" Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: "Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!" А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: "Чоловік цей справді був Син Божий." Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.
04.02.2010
04 лютого, четвер – Мр. 15,1-15
Ап. Тимотея; препмуч. Анастасія Перського
З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками - увесь синедріон. Зв'язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові. Пилат спитав його: "Ти - цар юдейський?" Він же у відповідь мовить йому: "Ти кажеш." А первосвященики багато обвинувачували його. І знову спитав його Пилат, кажучи: "Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять." Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат. На свято Пасхи відпускав він їм одного в'язня, того, якого вони просили. А був один, що звавсь Варавва, ув'язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди. Пилат же відповів їм, кажучи: "Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського?" Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі. Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. Пилат знову заговорив і мовив до них: "Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?" А ті знову закричали: "Розіпни його!" Пилат же сказав до них: "Що за зло вчинив він?" А вони ще гірше кричали: "Розіпни його!" Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп'яли.
Коли Ісус входив до Єрусалиму люди кричали Йому славу. Тепер кричать: На смерть. Ісус є царем. До Єрусалиму вступив як цар. Тепер є царем без міста. Такий наш Бог, котрого виключаємо з - поміж себе та котрий, втілений у створіння, приймає кожне виключення та неприйняття.
Людина, яка володарює –Пилат – не знає іншої правди, крім своєї могутності. Жорстока мудрість тих володарів, які кидають натовпам жертовних баранків.
Господи Ісусе, відкрий наші серця, щоб Твоє світло засвітило у світі Варавів та Пилатів. Щоб ми пізнавали та приймали Тебе завжди за Царя нашого життя.
Ап. Тимотея; препмуч. Анастасія Перського
З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками - увесь синедріон. Зв'язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові. Пилат спитав його: "Ти - цар юдейський?" Він же у відповідь мовить йому: "Ти кажеш." А первосвященики багато обвинувачували його. І знову спитав його Пилат, кажучи: "Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять." Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат. На свято Пасхи відпускав він їм одного в'язня, того, якого вони просили. А був один, що звавсь Варавва, ув'язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди. Пилат же відповів їм, кажучи: "Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського?" Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі. Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. Пилат знову заговорив і мовив до них: "Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?" А ті знову закричали: "Розіпни його!" Пилат же сказав до них: "Що за зло вчинив він?" А вони ще гірше кричали: "Розіпни його!" Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп'яли.
Коли Ісус входив до Єрусалиму люди кричали Йому славу. Тепер кричать: На смерть. Ісус є царем. До Єрусалиму вступив як цар. Тепер є царем без міста. Такий наш Бог, котрого виключаємо з - поміж себе та котрий, втілений у створіння, приймає кожне виключення та неприйняття.
Людина, яка володарює –Пилат – не знає іншої правди, крім своєї могутності. Жорстока мудрість тих володарів, які кидають натовпам жертовних баранків.
Господи Ісусе, відкрий наші серця, щоб Твоє світло засвітило у світі Варавів та Пилатів. Щоб ми пізнавали та приймали Тебе завжди за Царя нашого життя.
03.02.2010
03 лютого, середа – Мр. 14,43-15,1
Іспов. Максима; муч. Неофіта
І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями - від первосвящеників, книжників і старших. Його зрадник дав їм знак, кажучи: "Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно." І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю - і поцілував його. А вони наклали на нього руки й схопили його. Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: "Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це - щоб збулося Писання." Тоді всі, лишивши його, повтікали. Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, тож він, покинувши покривало, втік від них нагий. І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники. Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі. Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили. Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно: "Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний." Та й це їхнє свідчення не було однозгідне. Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: "Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?" Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: "Чи ти єси Христос, Син Благословенного?" "Я є, - відповів Ісус, - і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних." Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: "Навіщо нам іще свідків? Ви чули богохульство! Як вам здається?" І всі вони присудили, що смерти він гідний. Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: "Пророкуй!" А й слуги били його по обличчі. Коли Петро був унизу на подвір'ї, приходить одна з служниць первосвященика і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: "А й ти був з Ісусом Назарянином." Та він відрікся, кажучи: "Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш." Та й вийшов геть на переддвір'я, - а півень і заспівав! Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: "Цей з їхніх." Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: "Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин." Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете. І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: "Перше ніж півень заспіває двічі, - тричі мене відречешся." Та й заридав гірко. З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками - увесь синедріон. Зв'язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові.
Подумаймо над стражданнями Ісуса: зрадили Його, засудили, бичували, коронували терням, сам ніс собі хрест і в великих стражданнях помер за нас… За тебе, за мене!!! Приходьмо до Небесного Батька з великою вдячністю за те, що дав власного Сина, щоб ми могли жити вічно!
Господи Ісусе, відкриваю Тобі своє серце, щоб зміг прийняти Твоє благословення з хреста.
Іспов. Максима; муч. Неофіта
І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями - від первосвящеників, книжників і старших. Його зрадник дав їм знак, кажучи: "Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно." І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю - і поцілував його. А вони наклали на нього руки й схопили його. Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: "Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це - щоб збулося Писання." Тоді всі, лишивши його, повтікали. Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, тож він, покинувши покривало, втік від них нагий. І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники. Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі. Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили. Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно: "Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний." Та й це їхнє свідчення не було однозгідне. Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: "Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?" Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: "Чи ти єси Христос, Син Благословенного?" "Я є, - відповів Ісус, - і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних." Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: "Навіщо нам іще свідків? Ви чули богохульство! Як вам здається?" І всі вони присудили, що смерти він гідний. Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: "Пророкуй!" А й слуги били його по обличчі. Коли Петро був унизу на подвір'ї, приходить одна з служниць первосвященика і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: "А й ти був з Ісусом Назарянином." Та він відрікся, кажучи: "Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш." Та й вийшов геть на переддвір'я, - а півень і заспівав! Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: "Цей з їхніх." Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: "Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин." Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете. І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: "Перше ніж півень заспіває двічі, - тричі мене відречешся." Та й заридав гірко. З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками - увесь синедріон. Зв'язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові.
Подумаймо над стражданнями Ісуса: зрадили Його, засудили, бичували, коронували терням, сам ніс собі хрест і в великих стражданнях помер за нас… За тебе, за мене!!! Приходьмо до Небесного Батька з великою вдячністю за те, що дав власного Сина, щоб ми могли жити вічно!
Господи Ісусе, відкриваю Тобі своє серце, щоб зміг прийняти Твоє благословення з хреста.
02.02.2010
02 лютого, вівторок – Лк. 6,17-23
Пред. Євтимія Великого
Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: “Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні.
Чи шукаємо Ісуса з таким бажанням, такою наполегливістю з якою це робили люди з натовпу? Бажаємо, щоб нас доторкнувся своїм словом, своєю благодаттю? Віримо Йому і сьогодні, коли люди так легко піддаються зручностям та споживацтву?
Кожному з нас чогось бракує. Одному здоров’я, іншому миру, деяким праці, щасливої родини, … або порозуміння та любові.
Ходімо сьогодні за Ісусом! Доторкнімось Його якимось конкретним проханням. Не біймося! Він присутній біля нас. Чекає, що ми до Нього звернемося! Хоче для нас тільки добра. Повірмо Йому!!!
Господи, Ісусе, в моєму житті не було би так багато проблем, якщо б я повністю вірив Тобі, та щиро сказав, що мене засмучує, з чим я воюю. Наповни мене довірою в Твою силу і в те, що Ти мене ніколи не покинеш, і, що Ти мене любиш.
Пред. Євтимія Великого
Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: “Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні.
Чи шукаємо Ісуса з таким бажанням, такою наполегливістю з якою це робили люди з натовпу? Бажаємо, щоб нас доторкнувся своїм словом, своєю благодаттю? Віримо Йому і сьогодні, коли люди так легко піддаються зручностям та споживацтву?
Кожному з нас чогось бракує. Одному здоров’я, іншому миру, деяким праці, щасливої родини, … або порозуміння та любові.
Ходімо сьогодні за Ісусом! Доторкнімось Його якимось конкретним проханням. Не біймося! Він присутній біля нас. Чекає, що ми до Нього звернемося! Хоче для нас тільки добра. Повірмо Йому!!!
Господи, Ісусе, в моєму житті не було би так багато проблем, якщо б я повністю вірив Тобі, та щиро сказав, що мене засмучує, з чим я воюю. Наповни мене довірою в Твою силу і в те, що Ти мене ніколи не покинеш, і, що Ти мене любиш.
01.02.2010
01 лютого, понеділок – Мр. 11,1-11
Преп.Макарія Єгипетського
Коли вони зблизились до Єрусалиму, до Витфагії і Витанії, біля Оливної гори, посилає двох своїх учнів, кажучи їм: "Ідіть у село, що перед вами, і скоро ввійдете у нього, знайдете прив'язане осля, на яке ніхто з людей ще не сідав. Відв'яжіть і приведіть його. А коли вам хто небудь скаже: Що то ви робите? - відкажіть: Господь його потребує, - тож негайно відішле його назад сюди. Пішли ті і знайшли осля, прив'язане коло дверей, знадвору, на роздоріжжі, - і відв'язали. Деякі ж із тих, що там стояли, сказали їм: "Що робите, що ото осля відв'язуєте?" Ті їм відповіли, як сказав Ісус, тож їх відпущено. І приводять осля до Ісуса, кладуть на нього свою одежу, і всів він на нього. А многота стелила свою одіж на дорозі, інші ж - віття, нарізане в полі. Ті, що йшли попереду, і ті, що слідували ззаду, викликували: "Осанна! Благословен, хто приходить в ім'я Господнє! Благословенне грядуче царство батька нашого Давида. Осанна на висоті!" І ввійшов у Єрусалим, у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію.
Осля … є домашньою твариною, яку часто зустрічаємо в Ізраїлі. Цю тварину використовували для їзди не тільки пересічні мешканці, але навіть поважні особи. Коня навпаки використовували, як засіб пересування під час військових дій. Саме на коні царі в’їжджали в завойоване місто. Вибираючи ослика, Ісус протиставляє себе цареві - завойовникові.
…І оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов… Євангелист Марко звертає нашу увагу на погляд Ісуса на місто не для того, щоб його виділити, але щоб підкреслити, що Ісус оглядає його поглядом господаря. Та саме тоді, коли Ісус досягає вершини слави у людському розумінні, Він одразу відходить, не використовуючи свій успіх. Христос показує нам, що Царство Боже встановлюється не через людський тріумф, а зовсім в інший спосіб.
• Яким був би погляд Ісуса на моє життя? Чи воно достатньо впорядковане.
Ісусе, зміни моє бажання змінити світ на бажання любити цей світ з покорою.
Преп.Макарія Єгипетського
Коли вони зблизились до Єрусалиму, до Витфагії і Витанії, біля Оливної гори, посилає двох своїх учнів, кажучи їм: "Ідіть у село, що перед вами, і скоро ввійдете у нього, знайдете прив'язане осля, на яке ніхто з людей ще не сідав. Відв'яжіть і приведіть його. А коли вам хто небудь скаже: Що то ви робите? - відкажіть: Господь його потребує, - тож негайно відішле його назад сюди. Пішли ті і знайшли осля, прив'язане коло дверей, знадвору, на роздоріжжі, - і відв'язали. Деякі ж із тих, що там стояли, сказали їм: "Що робите, що ото осля відв'язуєте?" Ті їм відповіли, як сказав Ісус, тож їх відпущено. І приводять осля до Ісуса, кладуть на нього свою одежу, і всів він на нього. А многота стелила свою одіж на дорозі, інші ж - віття, нарізане в полі. Ті, що йшли попереду, і ті, що слідували ззаду, викликували: "Осанна! Благословен, хто приходить в ім'я Господнє! Благословенне грядуче царство батька нашого Давида. Осанна на висоті!" І ввійшов у Єрусалим, у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію.
Осля … є домашньою твариною, яку часто зустрічаємо в Ізраїлі. Цю тварину використовували для їзди не тільки пересічні мешканці, але навіть поважні особи. Коня навпаки використовували, як засіб пересування під час військових дій. Саме на коні царі в’їжджали в завойоване місто. Вибираючи ослика, Ісус протиставляє себе цареві - завойовникові.
…І оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов… Євангелист Марко звертає нашу увагу на погляд Ісуса на місто не для того, щоб його виділити, але щоб підкреслити, що Ісус оглядає його поглядом господаря. Та саме тоді, коли Ісус досягає вершини слави у людському розумінні, Він одразу відходить, не використовуючи свій успіх. Христос показує нам, що Царство Боже встановлюється не через людський тріумф, а зовсім в інший спосіб.
• Яким був би погляд Ісуса на моє життя? Чи воно достатньо впорядковане.
Ісусе, зміни моє бажання змінити світ на бажання любити цей світ з покорою.
Підписатися на:
Дописи (Atom)