11.02.2010

11 лютого, четвер Лк. 23,1-34;44-56
Перенес. мощей свящмуч. Ігнатія Богоносця

Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата. І заходились його винуватити, кажучи: “Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він - Христос-Цар.” Пилат спитав його: “Ти цар юдейський?” А Ісус у відповідь сказав до нього: “Ти кажеш.” Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: “Я не знаходжу ніякої провини на цій людині.” Вони ж наполягали і кричали: “Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди.” Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин; а довідавшися, що він з-під влади Ірода; відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо. Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили. Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували. Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. Тож я його покараю і відпущу.” Треба ж було їм одного випустити з-за празника. Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!” Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в'язницю. Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!” І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.” Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп'яти. І крик їхній переміг. Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще. І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили.Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! - і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?” З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. . Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.” Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. І ось був чоловік, на ім'я Йосиф, радник, - людина добра й праведна, що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.


Слово царство нам нагадує царів, які в історії залишили якісь сліди, але ніякий цар «не взяв», «не захопив» стільки людських сердець, як Ісус. Ніякий цар, господар не служив своїм людям так, як Ісус, аж до останніх сил. Ніякий володар не дав своє життя за свій люд – вірний і невірний, як це зробив Ісус.
Ісус – це Цар, який любить абсолютно і безконечно. Ісус є Господар, який не примушує, але кличе. Не є царем над нашим майном, але хоче бути царем нашого серця!
Тому вирішуймо вже сьогодні, чи хочемо служити такому відданому царю. Дозвольмо Йому, щоб володів нашими серцями!

Кому хочу служити?

Ісусе, бажаю належати Тобі тепер і у вічності. Будь моїм Царем та Господарем!


Немає коментарів: