30.4.Святт. Симеона й Акакія,єпп.
Ів. 5,24-30
24. Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. 25. Істинно, істинно говорю вам:Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть. 26. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. 27. І владу йому дав суд чинити, він бо – Син Чоловічий. 28. І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд. 30. Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.
29.04.2009
29.4. Мучениць Агапії, Ірини й Хіонії
Ів. 5,17-24
17. А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю». 18. За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
19. І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам:Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить. 20. Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися. 21. Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче. 22. Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь, 23. щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його. 24. Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
Якщо уважно прочитали ці слова, напевно зауважили, що часто повторюються слова – робити, робить, показати, показує – і це не випадково.
…Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить…Ісус і нас сьогодні попереджує, що найкраще доведемо свою віру та любов Богові, якщо будемо наслідувати Його вчинками. Ми постійно мали б питатися: чи подібний тепер я до Ісуса? Чи вчинив би Він тепер так, як я? Чи сказав би це такими словами? Чи пішов би там, де тепер я іду?
Боягузом є той, хто боїться чинити правильно.
Господи, дякую Тобі за приклад єдності між Тобою і Батьком. Дай нам силу, щоб ми уподібнювалися до Тебе не лише сьогодні, але ціле наше життя.
Ів. 5,17-24
17. А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю». 18. За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
19. І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам:Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить. 20. Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися. 21. Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче. 22. Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь, 23. щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його. 24. Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
Якщо уважно прочитали ці слова, напевно зауважили, що часто повторюються слова – робити, робить, показати, показує – і це не випадково.
…Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить…Ісус і нас сьогодні попереджує, що найкраще доведемо свою віру та любов Богові, якщо будемо наслідувати Його вчинками. Ми постійно мали б питатися: чи подібний тепер я до Ісуса? Чи вчинив би Він тепер так, як я? Чи сказав би це такими словами? Чи пішов би там, де тепер я іду?
Боягузом є той, хто боїться чинити правильно.
Господи, дякую Тобі за приклад єдності між Тобою і Батьком. Дай нам силу, щоб ми уподібнювалися до Тебе не лише сьогодні, але ціле наше життя.
28.04.2009
28.4. Апп. Аристарха, Пуда і Трохима
Ів.3,16-21
16. Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти. 18. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого. 19. А той суд такий: світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, – лихі бо були їхні діла. 20. Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. 21. А хто правду чинить – іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі».
Божу любов до нас, людей, повністю не розуміємо… Але кожного дня можемо спробувати її у своєму житті. І якщо ми через будь-який гріх, байдужість, не зацікавлення відходимо від Нього, Він нас добре знає і терпеливо чекає на наше навернення. Христос простягає до нас руки та люблячим поглядом піднімає нас з «пороху» наших гріхів, слабкостей, прив’язаностей, одягає нас в одежу своєї благодаті, дає нам підкріплення в Євхаристії.
Божий образ в нас часто затемнює уява про Бога-міліціонера, який дивиться на кожен наш хибний крок, щоб могти нас покарати! Це помилка! Бог нас чекає, щоб нас спасти для неба! Не даймо взяти цю істину нікому та нічому!
Небесний Батьку, наповнюй мене своєю любов’ю кожного дня!
Ів.3,16-21
16. Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти. 18. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого. 19. А той суд такий: світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, – лихі бо були їхні діла. 20. Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. 21. А хто правду чинить – іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі».
Божу любов до нас, людей, повністю не розуміємо… Але кожного дня можемо спробувати її у своєму житті. І якщо ми через будь-який гріх, байдужість, не зацікавлення відходимо від Нього, Він нас добре знає і терпеливо чекає на наше навернення. Христос простягає до нас руки та люблячим поглядом піднімає нас з «пороху» наших гріхів, слабкостей, прив’язаностей, одягає нас в одежу своєї благодаті, дає нам підкріплення в Євхаристії.
Божий образ в нас часто затемнює уява про Бога-міліціонера, який дивиться на кожен наш хибний крок, щоб могти нас покарати! Це помилка! Бог нас чекає, щоб нас спасти для неба! Не даймо взяти цю істину нікому та нічому!
Небесний Батьку, наповнюй мене своєю любов’ю кожного дня!
27.04.2009
27.4.Ісп. Мартина, Папи Римського
Ів. 2,1-11
1. Третього ж дня весілля відбувалося в Кані Галилейській, і була там мати Ісусова. 2. Отож запрошено на те весілля й Ісуса та його учнів. 3. Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до нього: «Вина в них нема». 4. Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!» 5. Але мати його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть».
6. Було ж там шестеро кам’яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. 7. Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою». Вони й виповнили їх по вінця. 8. А він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного». Тож понесли. 9. Коли ж покуштував староста воду, що на вино обернулась, – а не знав же, звідки воно взялося: слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, – то закликав староста молодого 10. і до нього мовив: «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, – як уп’ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору».
11. Ось такий чудес початок учинив Ісус у Кані Галилейській, і велич тим свою об’явив, – тож і учні його увірували в нього.
Діва Марія звертає увагу Свого Сина на те, що вино вже випите. Що Вона цим хотіла сказати? Невже Вона говорить Своєму Синові: зроби що-небудь, щоб вони ще могли пити і пити? Марія бачила, що їхнім серцям бракувало радості, щастя, того почуття, яке дозволяло їм забути всі неприємності, все що гнітить; їх серця ще повні бажання погрітися промінням любові нареченого і нареченої.
Звертання "жінко" ще раз зустрічаємо в Євангелії від Івана (див.19,26) і його значення розкривається при зівставленні зі словами із Старого Заповіту: "...покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп'ястися йому в п'яту… І дав Адам ім'я жінці своїй: Єва, бо вона була мати всіх живих"(Бут.3,15.20). Марія є справжньою Євою, "матір'ю всіх живих".
В Кані Галилейській Діва Марія показала нам свою любов, чуйність серця і материнську турботу про нас, про наші духовні і матеріальні потреби, навіть у повсякденних дрібницях. І сьогодні ми можемо – кожен з нас – вірою відкрити двері Христові і зробити те, що Він нам скаже, даючи Богові можливість чудом все преобразити: нудьгу, печаль, незадоволення в радість.
Господи, дай мені віру в те, що воду моїх зусиль ти перетвориш у вино радості зустрічі з Тобою. Царице Церкви молися за нас!"
Ів. 2,1-11
1. Третього ж дня весілля відбувалося в Кані Галилейській, і була там мати Ісусова. 2. Отож запрошено на те весілля й Ісуса та його учнів. 3. Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до нього: «Вина в них нема». 4. Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!» 5. Але мати його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть».
6. Було ж там шестеро кам’яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. 7. Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою». Вони й виповнили їх по вінця. 8. А він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного». Тож понесли. 9. Коли ж покуштував староста воду, що на вино обернулась, – а не знав же, звідки воно взялося: слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, – то закликав староста молодого 10. і до нього мовив: «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, – як уп’ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору».
11. Ось такий чудес початок учинив Ісус у Кані Галилейській, і велич тим свою об’явив, – тож і учні його увірували в нього.
Діва Марія звертає увагу Свого Сина на те, що вино вже випите. Що Вона цим хотіла сказати? Невже Вона говорить Своєму Синові: зроби що-небудь, щоб вони ще могли пити і пити? Марія бачила, що їхнім серцям бракувало радості, щастя, того почуття, яке дозволяло їм забути всі неприємності, все що гнітить; їх серця ще повні бажання погрітися промінням любові нареченого і нареченої.
Звертання "жінко" ще раз зустрічаємо в Євангелії від Івана (див.19,26) і його значення розкривається при зівставленні зі словами із Старого Заповіту: "...покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп'ястися йому в п'яту… І дав Адам ім'я жінці своїй: Єва, бо вона була мати всіх живих"(Бут.3,15.20). Марія є справжньою Євою, "матір'ю всіх живих".
В Кані Галилейській Діва Марія показала нам свою любов, чуйність серця і материнську турботу про нас, про наші духовні і матеріальні потреби, навіть у повсякденних дрібницях. І сьогодні ми можемо – кожен з нас – вірою відкрити двері Христові і зробити те, що Він нам скаже, даючи Богові можливість чудом все преобразити: нудьгу, печаль, незадоволення в радість.
Господи, дай мені віру в те, що воду моїх зусиль ти перетвориш у вино радості зустрічі з Тобою. Царице Церкви молися за нас!"
26.04.2009
26.4. Томина неділя
Свщмч. Артемона
Ів.20,19-31
19. А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» 20. Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. 21. І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як мене послав Отець, так я посилаю вас». 22. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! 23. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються».
24. Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. 25. Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили». Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» 26. По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені!– стає посередині та й каже: «Мир вам!» 27. А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» 28. І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!» 29. І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»
30. Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів. 31. А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в його ім’я.
…Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів… Тома жив постійно з Ісусом, тому йому було важко повірити в Ісуса, якщо не мав Його перед очима… Виправданням йому може послужити те, що ще не прийняв Святого Духа! Спробуймо сьогодні подумати над нашою подібністю з Томою… Ми вже прийняли Святого Духа після Хрещення в Миропомазанні! Ми також тішимося, коли все йде за усталеними правилами, добре, якщо можемо зрозуміти речі та події власним розумом, можемо всього хоча б на хвилинку доторкнутись, якщо речі навколо нас мають сенс! Не забуваймо про Тому, він після прийняття Святого Духа був відважним свідком Христа. Пам’ятаймо, що і в нашому житті Бог бажає робити великі речі, але мусимо з охотою віддатися Його волі! Просімо Духа Святого, щоб нам допоміг щоденно розпалювати вогонь нашої любові до Ісуса… Ісус є постійно з нами, доторкаймось до Нього молитвою!
25.04.2009
25.4. Ісп. Василія
Ів. 3,22-33
22. Після того вирушив Ісус із своїми учнями у край Юдейський і перебував там із ними, і христив. 23. А й Йоан христив – в Еноні біля Салиму, бо там води було багато, тож приходили туди і христилися. 24. Ще бо Йоана не посаджено у в’язницю.
25. Отож знялася суперечка між Йоановими учнями та одним юдеєм – про очищення. 26. Прийшли вони до Йоана та й кажуть йому: «Учителю, отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про нього свідчив ти, – он він христить, та й усі до нього йдуть». 27. Йоан же у відповідь промовив: «Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба. 28. Самі ж свідчите мені, що я казав: Не Христос я, лише послано мене поперед нього. 29. У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося! 30. Йому треба рости, мені ж – маліти.
31. Хто з висоти приходить, той – над усіма. Хто з землі, той земний, той і говорить по-земному. А хто з неба приходить – над усіма той. 32. Що бачив і що чув, про те він свідчить, та свідоцтва його ніхто не бере до уваги. 33. Хто прийняв його свідоцтво, той ствердив, що Бог правдивий.
…«Учителю, отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про нього свідчив ти, – он він христить… Типова реакція людей. Часто приписуємо собі право сортувати людей за своїми критеріями. Забуваємо, що ті, Божі, критерії можуть дуже відрізнятися від тих, наших….
… Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба… Бог може діяти, та часто діє і через таких людей, які нам здаються «негідними та слабкими». Заздрити комусь у чиненні добра, успіху в службі, у виявленнях любові, може лише той, котрий собі присвоює всі заслуги та забуває, що є тут єдиний «автор» - Бог!!! Тому спробуймо навчитися від Івана покори, яка буде тішитися та радіти також і тоді, коли комусь з наших ближніх вдалося зробити щось добре та корисне!!! Хай тоді нас потішає те, що по світі поширюються любов, добро, а не заздрість, ненависть, які є від Злого!!!
Чи вмію й іншим бажати успіху, чинення добра?
Ів. 3,22-33
22. Після того вирушив Ісус із своїми учнями у край Юдейський і перебував там із ними, і христив. 23. А й Йоан христив – в Еноні біля Салиму, бо там води було багато, тож приходили туди і христилися. 24. Ще бо Йоана не посаджено у в’язницю.
25. Отож знялася суперечка між Йоановими учнями та одним юдеєм – про очищення. 26. Прийшли вони до Йоана та й кажуть йому: «Учителю, отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про нього свідчив ти, – он він христить, та й усі до нього йдуть». 27. Йоан же у відповідь промовив: «Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба. 28. Самі ж свідчите мені, що я казав: Не Христос я, лише послано мене поперед нього. 29. У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося! 30. Йому треба рости, мені ж – маліти.
31. Хто з висоти приходить, той – над усіма. Хто з землі, той земний, той і говорить по-земному. А хто з неба приходить – над усіма той. 32. Що бачив і що чув, про те він свідчить, та свідоцтва його ніхто не бере до уваги. 33. Хто прийняв його свідоцтво, той ствердив, що Бог правдивий.
…«Учителю, отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про нього свідчив ти, – он він христить… Типова реакція людей. Часто приписуємо собі право сортувати людей за своїми критеріями. Забуваємо, що ті, Божі, критерії можуть дуже відрізнятися від тих, наших….
… Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба… Бог може діяти, та часто діє і через таких людей, які нам здаються «негідними та слабкими». Заздрити комусь у чиненні добра, успіху в службі, у виявленнях любові, може лише той, котрий собі присвоює всі заслуги та забуває, що є тут єдиний «автор» - Бог!!! Тому спробуймо навчитися від Івана покори, яка буде тішитися та радіти також і тоді, коли комусь з наших ближніх вдалося зробити щось добре та корисне!!! Хай тоді нас потішає те, що по світі поширюються любов, добро, а не заздрість, ненависть, які є від Злого!!!
Чи вмію й іншим бажати успіху, чинення добра?
24.04.2009
24.4. Свщмч. Антипа
Ів. 2,12-22
12. По тому ж подався він у Капернаум, він сам і його мати й брати та учні його, і перебули там декілька днів.
13. Незабаром була юдейська Пасха, тож Ісус вирушив до Єрусалиму 14. і зустрів у храмі тих, що продавали волів, овець і голубів, а й міняйли сиділи теж. 15. І зробивши бич із мотуззя, повиганяв усіх із храму, геть із вівцями й волами, гроші міняйлів порозсипав і столи поперекидав. 16. Продавцям же голубів сказав: «Заберіть оте звідси, не робіть дому Отця мого торговим домом!» 17. Пригадали тоді його учні, що написано було: «Ревність дому твого поїдатиме мене».
18. А юдеї озвались і мовили до нього: «Яким знаком доведеш, що таке чиниш? 19. Ісус відрік їм у відповідь: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю». 20. Юдеї ж відказали: «Будовано храм цей сорок і шість років, а ти його поставиш за три дні?» 21. Та він говорив про храм свого тіла, 22. тож коли воскрес із мертвих, то й пригадали його учні, що він оте говорив їм, і увірували Писанню та слову, яке Ісус був вирік.
Кожен на собі відчуває, як наше життя дослівно «біжить»… Переживаємо багато подій та часто зауважуємо, що день мав би бути вдвічі довшим, щоб встигнути все сплановане. Часто з такими думками приходимо до церкви і навіть тут не можемо зробити радикальний «відтин». Можливо він навіть не є потрібний. Перш за все, вимагається все, що маємо на серці, покласти Ісусові на вівтар разом з Його жертвою!
Якщо не будемо з цим щось робити, то під час Служби можемо знайти себе десь зовсім в іншому місці… можливо купуємо, готуємо їсти, пишемо завдання, робимо проект… Задаймо собі питання: що б Ісус «порозсипав і поперекидав» всередині нас, коли ми в церкві?
Але не мусимо падати духом, бо кожного дня Господь нам дає нову силу, нові можливості та нову благодать почати знову та краще переживати Його присутність…
Перед Службою підготую коротке прохання:
Господи Ісусе, стільки всього приношу в своїй душі, кладу Тобі це на вівтар, щоб повністю пережити зустріч з Тобою!
Ів. 2,12-22
12. По тому ж подався він у Капернаум, він сам і його мати й брати та учні його, і перебули там декілька днів.
13. Незабаром була юдейська Пасха, тож Ісус вирушив до Єрусалиму 14. і зустрів у храмі тих, що продавали волів, овець і голубів, а й міняйли сиділи теж. 15. І зробивши бич із мотуззя, повиганяв усіх із храму, геть із вівцями й волами, гроші міняйлів порозсипав і столи поперекидав. 16. Продавцям же голубів сказав: «Заберіть оте звідси, не робіть дому Отця мого торговим домом!» 17. Пригадали тоді його учні, що написано було: «Ревність дому твого поїдатиме мене».
18. А юдеї озвались і мовили до нього: «Яким знаком доведеш, що таке чиниш? 19. Ісус відрік їм у відповідь: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю». 20. Юдеї ж відказали: «Будовано храм цей сорок і шість років, а ти його поставиш за три дні?» 21. Та він говорив про храм свого тіла, 22. тож коли воскрес із мертвих, то й пригадали його учні, що він оте говорив їм, і увірували Писанню та слову, яке Ісус був вирік.
Кожен на собі відчуває, як наше життя дослівно «біжить»… Переживаємо багато подій та часто зауважуємо, що день мав би бути вдвічі довшим, щоб встигнути все сплановане. Часто з такими думками приходимо до церкви і навіть тут не можемо зробити радикальний «відтин». Можливо він навіть не є потрібний. Перш за все, вимагається все, що маємо на серці, покласти Ісусові на вівтар разом з Його жертвою!
Якщо не будемо з цим щось робити, то під час Служби можемо знайти себе десь зовсім в іншому місці… можливо купуємо, готуємо їсти, пишемо завдання, робимо проект… Задаймо собі питання: що б Ісус «порозсипав і поперекидав» всередині нас, коли ми в церкві?
Але не мусимо падати духом, бо кожного дня Господь нам дає нову силу, нові можливості та нову благодать почати знову та краще переживати Його присутність…
Перед Службою підготую коротке прохання:
Господи Ісусе, стільки всього приношу в своїй душі, кладу Тобі це на вівтар, щоб повністю пережити зустріч з Тобою!
23.04.2009
23.4. Мчч.Терентія, Помпілія і тих, що з ним
Ів.3,1-15
1. З фарисеїв один чоловік був, Никодим на ймення, зверхник серед юдеїв. 2. Прийшов він до Ісуса вночі й каже до нього: «Равві, ми знаємо, що прийшов єси вчителем від Бога: ніхто бо, з ким немає Бога, не спроможен такі чуда творити, що ти їх твориш». 3. Озвався ж Ісус і мовив до нього: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства». 4. Никодим же йому: «Як може чоловік уродитись, коли вже старий? Чи спроможен же він увійти знову в утробу матері своєї та й народитись?» 5. Відрік Ісус: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже. 6. Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух. 7. Не дивуйся, що я сказав тобі:Треба вам уродитися з висоти. 8. Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа». 9. Озвався Никодим і мовив до нього: «Як воно може статись?» 10. Ісус же до нього у відповідь: «Ти вчитель Ізраїля, а того й не знаєш? 11. Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, а свідчимо про те, що бачили, – ви ж свідчення нашого не берете до уваги. 12. Говорив я вам про земне, а ви не віруєте, – як же увіруєте, коли вам про небесне говоритиму? 13. Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий! 14. Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, 15. щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним.
Ми всі охрещені. Але самого хрещення нам недостатньо, щоб бути зрілими та правдивими християнами. Якщо б мала дитина не їла, не розвивалася б. Так і християнин, якщо не приймає духовної їжі регулярно, не розвивається.
Подумаймо сьогодні під впливом слів Ісуса, як можемо «знову народитися». Які ситуації чи спосіб життя «забороняють» діяти Святому Духові в нас! Чи ми вже колись думали над тим, що потребуємо відновити або «знову народити»? Що нам забороняє повністю радіти зі свого християнства, з віри, з свідомості, що ми є Божими та колись зможемо жити в небі?
Як конкретно я почну віднову мого серця?
Духу Святий, будь лікарем моєї душі. Хочу через Тебе народжуватися для неба!
Ів.3,1-15
1. З фарисеїв один чоловік був, Никодим на ймення, зверхник серед юдеїв. 2. Прийшов він до Ісуса вночі й каже до нього: «Равві, ми знаємо, що прийшов єси вчителем від Бога: ніхто бо, з ким немає Бога, не спроможен такі чуда творити, що ти їх твориш». 3. Озвався ж Ісус і мовив до нього: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства». 4. Никодим же йому: «Як може чоловік уродитись, коли вже старий? Чи спроможен же він увійти знову в утробу матері своєї та й народитись?» 5. Відрік Ісус: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже. 6. Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух. 7. Не дивуйся, що я сказав тобі:Треба вам уродитися з висоти. 8. Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа». 9. Озвався Никодим і мовив до нього: «Як воно може статись?» 10. Ісус же до нього у відповідь: «Ти вчитель Ізраїля, а того й не знаєш? 11. Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, а свідчимо про те, що бачили, – ви ж свідчення нашого не берете до уваги. 12. Говорив я вам про земне, а ви не віруєте, – як же увіруєте, коли вам про небесне говоритиму? 13. Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий! 14. Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, 15. щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним.
Ми всі охрещені. Але самого хрещення нам недостатньо, щоб бути зрілими та правдивими християнами. Якщо б мала дитина не їла, не розвивалася б. Так і християнин, якщо не приймає духовної їжі регулярно, не розвивається.
Подумаймо сьогодні під впливом слів Ісуса, як можемо «знову народитися». Які ситуації чи спосіб життя «забороняють» діяти Святому Духові в нас! Чи ми вже колись думали над тим, що потребуємо відновити або «знову народити»? Що нам забороняє повністю радіти зі свого християнства, з віри, з свідомості, що ми є Божими та колись зможемо жити в небі?
Як конкретно я почну віднову мого серця?
Духу Святий, будь лікарем моєї душі. Хочу через Тебе народжуватися для неба!
22.04.2009
22.4. Мч. Євпсихія
Ів.1,35-51
35. Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. 36. Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». 37. Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. 38. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?» 39. Відрік він їм: «Ходіть та подивіться». Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього. Було ж близько десятої години.
40. Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за ним. 41. Зустрів він спершу брата свого Симона й мовив до нього: «Ми знайшли Месію, – що у перекладі означає: Христос». 42. І привів його до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти – Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», – що у перекладі означає: Петро (Скеля).
43. Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». 44. А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього:«Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». 46. Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися».
47. Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». 48. Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». 49. Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти –Син Божий, ти – цар Ізраїлів». 50. Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, – то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те». 51. І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам:Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого».
Ісус винагородив Натанаїла за його віру та бажання розпізнати Бога підтвердженням, що побачить ще більше. «Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого». Цією обіцянкою Ісус покликав Натанаїла і тепер кличе нас, щоб ми з віри теоретичної, яка базується на розумі, перейшли до віри у те, чого ми не бачили - в небесне Царство, яке підготоване для всіх, які вірять в Бога!
Через віру в Небесного Батька, в Ісусову присутність поміж нами кожного дня, небо відкривається!!! Кожен з нас особисто може відчути Божу присутність між нами. Нас мучать різні сумніви, вже більше не маємо бажання молитися, втомлюємося від щоденної Служби Божої, але не забуваймо про Святого Духа – Він оживляє, завжди готовий нам допомогти у проблемах та наповнити нас миром та Божою любов’ю!
Чи цікавить мене місце, підготоване для мене в небі? Чи позначається це на моєму житті?
Ів.1,35-51
35. Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. 36. Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». 37. Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. 38. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?» 39. Відрік він їм: «Ходіть та подивіться». Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього. Було ж близько десятої години.
40. Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за ним. 41. Зустрів він спершу брата свого Симона й мовив до нього: «Ми знайшли Месію, – що у перекладі означає: Христос». 42. І привів його до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти – Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», – що у перекладі означає: Петро (Скеля).
43. Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». 44. А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього:«Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». 46. Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися».
47. Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». 48. Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». 49. Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти –Син Божий, ти – цар Ізраїлів». 50. Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, – то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те». 51. І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам:Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого».
Ісус винагородив Натанаїла за його віру та бажання розпізнати Бога підтвердженням, що побачить ще більше. «Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого». Цією обіцянкою Ісус покликав Натанаїла і тепер кличе нас, щоб ми з віри теоретичної, яка базується на розумі, перейшли до віри у те, чого ми не бачили - в небесне Царство, яке підготоване для всіх, які вірять в Бога!
Через віру в Небесного Батька, в Ісусову присутність поміж нами кожного дня, небо відкривається!!! Кожен з нас особисто може відчути Божу присутність між нами. Нас мучать різні сумніви, вже більше не маємо бажання молитися, втомлюємося від щоденної Служби Божої, але не забуваймо про Святого Духа – Він оживляє, завжди готовий нам допомогти у проблемах та наповнити нас миром та Божою любов’ю!
Чи цікавить мене місце, підготоване для мене в небі? Чи позначається це на моєму житті?
21.04.2009
21.4. Світлий вівторок
Апп.Іродіона ,Агава, Руфа та ін.
Лк. 24,12-35
12. Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов’язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося.
13. Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, 14. і розмовляли між собою про те, що сталось. 15. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Ісус, наблизившись, ішов разом з ними, 16. але очі їм заступило, щоб його не пізнали. 17. Він їх спитався: «Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?» Ті зупинились, повні смутку. 18. Озвавсь тоді один з них, на ім’я Клеопа, і йому каже: «Ти ж бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?» 19. І він спитав їх: «Що таке?» Вони ж йому сказали: «Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім – ділом та словом перед Богом і всім народом, – 20. та як наші первосвященики й, князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли. 21. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось! 22. Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, 23. та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що він живий. 24. Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили».
25. А він промовив до них: «О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! 26. Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» 27. І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього.
28. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. 29. Вони ж наполягали, кажучи: «Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився». І він увійшов, щоб зостатись. 30. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. 31. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них. 32. І казали вони один до одного: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?»
33. І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих що були з ними, 34. які їм сказали: «Христос справді воскрес і з’явився Симонові». 35. І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.
Апп.Іродіона ,Агава, Руфа та ін.
Лк. 24,12-35
12. Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов’язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося.
13. Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, 14. і розмовляли між собою про те, що сталось. 15. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Ісус, наблизившись, ішов разом з ними, 16. але очі їм заступило, щоб його не пізнали. 17. Він їх спитався: «Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?» Ті зупинились, повні смутку. 18. Озвавсь тоді один з них, на ім’я Клеопа, і йому каже: «Ти ж бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?» 19. І він спитав їх: «Що таке?» Вони ж йому сказали: «Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім – ділом та словом перед Богом і всім народом, – 20. та як наші первосвященики й, князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли. 21. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось! 22. Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, 23. та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що він живий. 24. Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили».
25. А він промовив до них: «О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! 26. Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» 27. І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього.
28. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. 29. Вони ж наполягали, кажучи: «Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився». І він увійшов, щоб зостатись. 30. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. 31. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них. 32. І казали вони один до одного: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?»
33. І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих що були з ними, 34. які їм сказали: «Христос справді воскрес і з’явився Симонові». 35. І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.
20.04.2009
20.4.Світлий понеділок
Свят. Юрія
Ів.1,18-28
18. Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив.
19. Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму єреїв та левітів, спитати його: «Хто ти?» 20. А він зізнався, не заперечив; зізнався:«Я – не Христос». 21. То вони спитали його: «Що ж – Ілля ти?» –«Ні», мовив він. «Пророк ти?» –«Ні», відказав він. 22. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» 23. Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав». 24. Були ж посланці з фарисеїв. 25. Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли ти ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» 26. Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; 27. він наступить після мене, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі». 28. Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан христив.
Бог і нас покликав, щоб ми своїм життям говорили про Нього кожній людині, котру зустрінемо. Маємо бути голосом вопіющого в пустині теперішнього світу, який потребує чути Боже слово, щоб ним наповнитися, звільнитися від рабства гордості, матеріалізму, споживацтва та неморальності.
Люди навколо мене мали б бачити кому належу.
Господи Ісусе, наповни мене бажанням говорити ділами і словами про Того, кому я повірив, так як це робив Іван.
Свят. Юрія
Ів.1,18-28
18. Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив.
19. Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму єреїв та левітів, спитати його: «Хто ти?» 20. А він зізнався, не заперечив; зізнався:«Я – не Христос». 21. То вони спитали його: «Що ж – Ілля ти?» –«Ні», мовив він. «Пророк ти?» –«Ні», відказав він. 22. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» 23. Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав». 24. Були ж посланці з фарисеїв. 25. Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли ти ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» 26. Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; 27. він наступить після мене, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі». 28. Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан христив.
Бог і нас покликав, щоб ми своїм життям говорили про Нього кожній людині, котру зустрінемо. Маємо бути голосом вопіющого в пустині теперішнього світу, який потребує чути Боже слово, щоб ним наповнитися, звільнитися від рабства гордості, матеріалізму, споживацтва та неморальності.
Люди навколо мене мали б бачити кому належу.
Господи Ісусе, наповни мене бажанням говорити ділами і словами про Того, кому я повірив, так як це робив Іван.
19.04.2009
19.4. Воскресіння Христове
Ів.1,1-17
1. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було –Бог.
2. З Богом було воно споконвіку.
3. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.
4. У ньому було життя, і життя було – світло людей.
5. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.
6. Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому –Йоан.
7. Прийшов він свідком – свідчити про світло, щоб усі з-за нього увірували.
8. Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло.
9. Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ.
10. Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його.
11. Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли.
12. Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують;
13. які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися.
14. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого.
15. Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив:Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене».
16. Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать.
17. Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.
…Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати… цей простий вірш нам пояснює, що Ісус є найбільшим даром для нас, людей. Нашим завданням є лише прийняти Його та вірити в Нього. Він прийшов як людина і сьогодні нам показує, що одночасно є всемогутнім Божим Сином. Він обдаровує нас своїми ласками та правдою, яких потребуємо, щоб перемогти гріх та назавжди з’єднатися з Ним. За словами Івана, повірити в Христа і прийняти Його до свого життя, означає дати Йому перше місце, слухати Його слово, перемінюватися Його любов’ю…
Ісус сьогодні знову до нас приходить. Пропонує нам спасіння. Яким є моє серце? Чи я охоче Його приймаю?
Ів.1,1-17
1. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було –Бог.
2. З Богом було воно споконвіку.
3. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.
4. У ньому було життя, і життя було – світло людей.
5. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.
6. Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому –Йоан.
7. Прийшов він свідком – свідчити про світло, щоб усі з-за нього увірували.
8. Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло.
9. Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ.
10. Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його.
11. Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли.
12. Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують;
13. які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися.
14. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого.
15. Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив:Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене».
16. Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать.
17. Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.
…Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати… цей простий вірш нам пояснює, що Ісус є найбільшим даром для нас, людей. Нашим завданням є лише прийняти Його та вірити в Нього. Він прийшов як людина і сьогодні нам показує, що одночасно є всемогутнім Божим Сином. Він обдаровує нас своїми ласками та правдою, яких потребуємо, щоб перемогти гріх та назавжди з’єднатися з Ним. За словами Івана, повірити в Христа і прийняти Його до свого життя, означає дати Йому перше місце, слухати Його слово, перемінюватися Його любов’ю…
Ісус сьогодні знову до нас приходить. Пропонує нам спасіння. Яким є моє серце? Чи я охоче Його приймаю?
18.04.2009
18.4. Велика субота
Мт.28,1-20
1. Після ж вечора суботи, як зайнялося на світання першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія навідатися до гробу. 2. І ось великий зчинився землетрус, – ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому. 3. Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг, біла. 4. Зі страху перед ним сторожа затремтіла й стала, наче змертвіла. 5. Тоді ангел заговорив до жінок, кажучи: «Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. 6. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. 7. Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї, – там ви його побачите. Я вам сказав». 8. І вони в поспіху полишили гробницю зі страхом і великою радістю та й побігли сповістити його учнів. 9. Аж ось Ісус зустрів їх і каже: «Радуйтеся!» Ті підійшли й кинулися йому в ноги і вклонилися. 10.Тоді Ісус сказав їм: «Не бійтесь! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать».
11. Коли ті йшли, деякі з сторожі прийшли до міста й оповіли первосвященикам про все, що сталося. 12. Вони, зібравшись із старшими та скликавши раду, дали воякам досить грошей 13. і звеліли: «Скажіть, що його учні прийшли вночі й викрали його, коли ми спали. 14. А як почує це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати». 15. Вони ж, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслася про це чутка поміж юдеями – аж по цей день.
16. А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив.
Деколи нам здається, що ми зробили все, що могли, але результату не видно. Переживаємо та хочемо впасти у відчай. Але біля гробу Ісуса, який був так добре закритий і котрий відкрився та наповнив все світлом, вчимося чекати з миром та довірою.
Покладаємось на Тебе, Ісусе, довіряємось Тобі. Не покидай нас!
17.04.2009
17.4. Велика п’ятниця
МОЛИТВА
Ісусе і Маріє, ви аж до глибини розділили також і страждання: Ти, Ісусе – на хресті, а Ти, Маріє, –під хрестом. Спис пробив бік Спасителя і меч пройняв Серце Діви Марії.
Насправді це ми власними гріхами завдали стільки болю.
Прийміть каяття нас усіх, що, внаслідок нашої слабкості, ми завжди на межі зради, відречення і дезертирства.
Прийміть знаки вірності всіх тих, які наслідували приклад Святого Івана, що залишився відважно під хрестом.
Ісусе і Маріє, віддаю вам моє серце і душу.
Ісусе і Маріє, супроводжуйте мене в останній хвилині мого життя.
Ісусе і Маріє, нехай у вашому мирі спочине моя душа.
МОЛИТВА
Ісусе і Маріє, ви аж до глибини розділили також і страждання: Ти, Ісусе – на хресті, а Ти, Маріє, –під хрестом. Спис пробив бік Спасителя і меч пройняв Серце Діви Марії.
Насправді це ми власними гріхами завдали стільки болю.
Прийміть каяття нас усіх, що, внаслідок нашої слабкості, ми завжди на межі зради, відречення і дезертирства.
Прийміть знаки вірності всіх тих, які наслідували приклад Святого Івана, що залишився відважно під хрестом.
Ісусе і Маріє, віддаю вам моє серце і душу.
Ісусе і Маріє, супроводжуйте мене в останній хвилині мого життя.
Ісусе і Маріє, нехай у вашому мирі спочине моя душа.
16.04.2009
16.4. Великий четвер
Мт.26,21-39
21. і коли вони їли, він промовив: «Істинно, кажу вам:Один з вас мене зрадить». 22. Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: «Чи то часом не я, Господи?» 23. Він відповів: «Хто вклав зі мною руку в миску, той мене зрадить. 24. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» 25. А Юда, зрадник його, і собі озвався: «Чи то часом не я, Учителю?» Каже Ісус до нього: «Ти мовив».
26. Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло». 27. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: «Пийте з неї всі, 28. бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. 29. Кажу вам:Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого».
30. І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. 31. Тоді Ісус сказав їм: «Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо:Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. 32. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї». 33. Озвався тоді Петро й каже йому: «Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи». 34. Ісус же мовив до нього: «Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся». 35. Каже йому Петро: «Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!» Так само мовили всі учні.
36. Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: «Посидьте тут, поки піду та помолюся там». 37. І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. 38. Тоді сказав їм: «Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зі мною». 39. І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти».
Євхаристію можна називати «тайна стара та нова».
Святий Єфрем пише, що на Тайній Вечері Ісус жертвувався сам, на хресті Його жертвували інші. Це для того, щоб показати, що ніхто не зміг би забрати Йому життя, якби Він сам перед тим не віддав його добровільно, бо Він мав силу дати його та знову його взяти (порівняй Ів.10, 8).
Євхаристія народжується з Любові, все це можна пояснити тим, що Ісус нас любить:
Як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі. (Еф.5:2)
Ісус нам дарує Євхаристію, щоб зміцнити нас в нашій слабкості і супроводжувати в нашій самоті. В місці Останньої Вечері та в кивоті перебуває той самий Ісус. І Він нас завжди чекає.
Мт.26,21-39
21. і коли вони їли, він промовив: «Істинно, кажу вам:Один з вас мене зрадить». 22. Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: «Чи то часом не я, Господи?» 23. Він відповів: «Хто вклав зі мною руку в миску, той мене зрадить. 24. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» 25. А Юда, зрадник його, і собі озвався: «Чи то часом не я, Учителю?» Каже Ісус до нього: «Ти мовив».
26. Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло». 27. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: «Пийте з неї всі, 28. бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. 29. Кажу вам:Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого».
30. І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. 31. Тоді Ісус сказав їм: «Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо:Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. 32. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї». 33. Озвався тоді Петро й каже йому: «Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи». 34. Ісус же мовив до нього: «Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся». 35. Каже йому Петро: «Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!» Так само мовили всі учні.
36. Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: «Посидьте тут, поки піду та помолюся там». 37. І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. 38. Тоді сказав їм: «Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зі мною». 39. І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти».
Євхаристію можна називати «тайна стара та нова».
Святий Єфрем пише, що на Тайній Вечері Ісус жертвувався сам, на хресті Його жертвували інші. Це для того, щоб показати, що ніхто не зміг би забрати Йому життя, якби Він сам перед тим не віддав його добровільно, бо Він мав силу дати його та знову його взяти (порівняй Ів.10, 8).
Євхаристія народжується з Любові, все це можна пояснити тим, що Ісус нас любить:
Як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі. (Еф.5:2)
Ісус нам дарує Євхаристію, щоб зміцнити нас в нашій слабкості і супроводжувати в нашій самоті. В місці Останньої Вечері та в кивоті перебуває той самий Ісус. І Він нас завжди чекає.
15.04.2009
15.4. середа, Прп.Тита, чудотворця
Мт.26,6-16
6. І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, 7. підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. 8. Побачивши це учні, нарікали й казали: «Навіщо таке марнотратство? 9. Це можна б було дорого продати й – дати бідним!» 10. Ісус зауважив це й сказав їм: «Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. 11. Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. 12. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. 13. Істинно кажу вам:Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин».
14. Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників 15. і каже:«Що хочете мені дати, і я вам його видам?». Ті відважили йому тридцять срібняків. 16. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
Щоденно в нашому житті повторюється історія Юди. Він зрадив Ісуса заради грошей. Ми, можливо, не зраджуємо Його аж так відкрито. Ці наші зради малі, або і великі «не вискакують», не є публічно відомими. Але в одному місці про них знають з точно… Є Хтось, кого не можемо обдурити, і якщо будемо красномовними. Можливо Його дуже не боїмось, бо нам здається, що Він далеко, але це велика помилка, Він тут, між нами, і в нас!!!
Ще є час, можемо «пробудитися», та почати бій зі злими думками, словами, вчинками. Не даймося обдурити Злим, але використаймо кожну можливість робити добро та поширювати у світі Божу любов!!!
Чи жалію про мої зради Ісуса?
Господи, прости мені, та дай силу витримати в доброму!
Мт.26,6-16
6. І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, 7. підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. 8. Побачивши це учні, нарікали й казали: «Навіщо таке марнотратство? 9. Це можна б було дорого продати й – дати бідним!» 10. Ісус зауважив це й сказав їм: «Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. 11. Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. 12. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. 13. Істинно кажу вам:Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин».
14. Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників 15. і каже:«Що хочете мені дати, і я вам його видам?». Ті відважили йому тридцять срібняків. 16. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
Щоденно в нашому житті повторюється історія Юди. Він зрадив Ісуса заради грошей. Ми, можливо, не зраджуємо Його аж так відкрито. Ці наші зради малі, або і великі «не вискакують», не є публічно відомими. Але в одному місці про них знають з точно… Є Хтось, кого не можемо обдурити, і якщо будемо красномовними. Можливо Його дуже не боїмось, бо нам здається, що Він далеко, але це велика помилка, Він тут, між нами, і в нас!!!
Ще є час, можемо «пробудитися», та почати бій зі злими думками, словами, вчинками. Не даймося обдурити Злим, але використаймо кожну можливість робити добро та поширювати у світі Божу любов!!!
Чи жалію про мої зради Ісуса?
Господи, прости мені, та дай силу витримати в доброму!
14.04.2009
14.4. вівторок, Прп. Марії Єгипетської
Мт.24, 36-51
36. А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець. 37. Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. 38. Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, 39. і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого. 40. Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться. 41. Дві молотимуть на жорнах:одну візьмуть, друга залишиться. 42. Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. 43. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. 44. Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте.
45. Котрий є вірним та мудрим слугою, що його пан настановив над челяддю своєю давати їм поживу своєчасно? 46. Щасливий той слуга, як його пан, повернувшися, знайде його при роботі. 47. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком. 48. Коли ж той злий слуга скаже в своєму серці:Мій пан бариться, – 49. та й почне бити своїх, товаришів-слуг, їсти та пити з п’яницями, – 50. то прийде пан того слуги за дня, якого він не сподівається, і за години, якої він не знає, 51. та й розітне його надвоє і долю його з лицемірами покладе. Там буде плач і скрегіт зубів».
Біблія – основний підручник з предмету під назвою «Життя».
Дуже актуальні слова для всіх нас. Вони заохочують постійно контролювати наше життя – чи ми знаходимось на правильному шляху до Неба. Для того, щоб ми були постійно готові і могли очікувати Ісуса з радістю, мусимо намагатись щоденно, в кожному моменті жити з Ним і для Нього. Чи це можливо в сучасному світі? Злодій нашої душі, хитрий диявол, постійно готовий до нападу та пропонує нам безліч можливостей, щоб спокусити до важкого гріха. Ще одним злодієм є смерть, яка може позбавити нас всього в одну мить. Та смерть не приходить лише до старих!!! Як зорієнтуватися у цьому хаосі. Намагаймось жити Божою волею, та не дозвольмо, щоб нас спокусив світ, що довкола, з його грішними пропозиціями. Друзі, комп’ютер, азартні ігри, дискотеки, неморальні журнали, фільми, різні розмови пропонуються нам як на підносі. Тому чуваймо і вибираймо!!!
• Буду роздумувати сьогодні над тим, що мені заважає іти за Ісусом.
Господи, хорони мене, щоб я з Твоєю поміччю старався бути між тими, яких спасеш від вічної смерті.
Мт.24, 36-51
36. А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець. 37. Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. 38. Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, 39. і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого. 40. Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться. 41. Дві молотимуть на жорнах:одну візьмуть, друга залишиться. 42. Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. 43. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. 44. Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте.
45. Котрий є вірним та мудрим слугою, що його пан настановив над челяддю своєю давати їм поживу своєчасно? 46. Щасливий той слуга, як його пан, повернувшися, знайде його при роботі. 47. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком. 48. Коли ж той злий слуга скаже в своєму серці:Мій пан бариться, – 49. та й почне бити своїх, товаришів-слуг, їсти та пити з п’яницями, – 50. то прийде пан того слуги за дня, якого він не сподівається, і за години, якої він не знає, 51. та й розітне його надвоє і долю його з лицемірами покладе. Там буде плач і скрегіт зубів».
Біблія – основний підручник з предмету під назвою «Життя».
Дуже актуальні слова для всіх нас. Вони заохочують постійно контролювати наше життя – чи ми знаходимось на правильному шляху до Неба. Для того, щоб ми були постійно готові і могли очікувати Ісуса з радістю, мусимо намагатись щоденно, в кожному моменті жити з Ним і для Нього. Чи це можливо в сучасному світі? Злодій нашої душі, хитрий диявол, постійно готовий до нападу та пропонує нам безліч можливостей, щоб спокусити до важкого гріха. Ще одним злодієм є смерть, яка може позбавити нас всього в одну мить. Та смерть не приходить лише до старих!!! Як зорієнтуватися у цьому хаосі. Намагаймось жити Божою волею, та не дозвольмо, щоб нас спокусив світ, що довкола, з його грішними пропозиціями. Друзі, комп’ютер, азартні ігри, дискотеки, неморальні журнали, фільми, різні розмови пропонуються нам як на підносі. Тому чуваймо і вибираймо!!!
• Буду роздумувати сьогодні над тим, що мені заважає іти за Ісусом.
Господи, хорони мене, щоб я з Твоєю поміччю старався бути між тими, яких спасеш від вічної смерті.
13.04.2009
13.4.Страсний тиждень, св.Іпатія
Мт.24,3-35
3. І коли він сів на горі Оливній, його учні приступили до нього насамоті й запитували: «Скажи нам, коли це буде і який буде знак твого приходу й кінця світу?».
4. Ісус у відповідь мовив їм: «Глядіть, щоб ніхто не звів вас. 5. Багато бо прийде в моє ім’я, що будуть казати: Я– Христос, – і зведуть багатьох. 6. Ви почуєте про війни та воєнні поголоски, глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталося, але це не кінець ще. 7. Народ бо на народ повстане й царство на царство. Голод, чума та землетруси будуть по різних місцях, 8. та все це – початок страждання.
9. Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи імени мого ради. 10. Багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. 11. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей. 12. Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. 13. Але хто витримає до останку, той спасеться. 14. І ця Євангелія Царства буде проповідуватись по всьому світі, на свідоцтво всім народам. І тоді прийде кінець.
15. Отож, коли побачите «мерзоту запустіння», провіщену пророком Даниїлом, поставлену на святім місці– хто читає, нехай розуміє! – 16. тоді ті, що в Юдеї, нехай втікають у гори; 17. а хто на покрівлі, хай не сходить узяти речі з своєї хати, 18. і хто в полі, хай не повертається назад узяти свою одіж! 19. Горе вагітним і годуючим за тих днів! 20. Моліться, щоб ваша втеча не сталася зимою, ані в суботу. 21. Скорбота ж тоді велика буде, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде. 22. І коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався; але заради вибраних будуть вкорочені дні тії.
23. І коли хто скаже тоді вам:Глянь, ось Христос, чи онде, – не вірте, 24. бо встануть лжехристи та ложні пророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб коли можна, звести навіть і вибраних. 25. Ось я попередив вас. 26. Коли вам, отже, скажуть:Ось він у пустині, – не виходьте; ось він у криївках, – не вірте! 27. Як блискавка, що на сході блисне й вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Чоловічого Сина. 28. Де бо є мрець, там і орли зберуться.
29. Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили. 30. Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. 31. Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба.
32. Від смоковниці навчіться притчі. Коли віття її стає м’яке й вона листя виганяє, ви знаєте, що близько літо. 33. Отак і ви: коли це все побачите, знайте, що він уже близько під дверима. 34. Істинно кажу вам:Цей рід не промине, поки не збудеться все це. 35. Небо й земля перейдуть, але слова мої не перейдуть.
Мт.24,3-35
3. І коли він сів на горі Оливній, його учні приступили до нього насамоті й запитували: «Скажи нам, коли це буде і який буде знак твого приходу й кінця світу?».
4. Ісус у відповідь мовив їм: «Глядіть, щоб ніхто не звів вас. 5. Багато бо прийде в моє ім’я, що будуть казати: Я– Христос, – і зведуть багатьох. 6. Ви почуєте про війни та воєнні поголоски, глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталося, але це не кінець ще. 7. Народ бо на народ повстане й царство на царство. Голод, чума та землетруси будуть по різних місцях, 8. та все це – початок страждання.
9. Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи імени мого ради. 10. Багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. 11. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей. 12. Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. 13. Але хто витримає до останку, той спасеться. 14. І ця Євангелія Царства буде проповідуватись по всьому світі, на свідоцтво всім народам. І тоді прийде кінець.
15. Отож, коли побачите «мерзоту запустіння», провіщену пророком Даниїлом, поставлену на святім місці– хто читає, нехай розуміє! – 16. тоді ті, що в Юдеї, нехай втікають у гори; 17. а хто на покрівлі, хай не сходить узяти речі з своєї хати, 18. і хто в полі, хай не повертається назад узяти свою одіж! 19. Горе вагітним і годуючим за тих днів! 20. Моліться, щоб ваша втеча не сталася зимою, ані в суботу. 21. Скорбота ж тоді велика буде, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде. 22. І коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався; але заради вибраних будуть вкорочені дні тії.
23. І коли хто скаже тоді вам:Глянь, ось Христос, чи онде, – не вірте, 24. бо встануть лжехристи та ложні пророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб коли можна, звести навіть і вибраних. 25. Ось я попередив вас. 26. Коли вам, отже, скажуть:Ось він у пустині, – не виходьте; ось він у криївках, – не вірте! 27. Як блискавка, що на сході блисне й вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Чоловічого Сина. 28. Де бо є мрець, там і орли зберуться.
29. Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили. 30. Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. 31. Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба.
32. Від смоковниці навчіться притчі. Коли віття її стає м’яке й вона листя виганяє, ви знаєте, що близько літо. 33. Отак і ви: коли це все побачите, знайте, що він уже близько під дверима. 34. Істинно кажу вам:Цей рід не промине, поки не збудеться все це. 35. Небо й земля перейдуть, але слова мої не перейдуть.
12.04.2009
12.4.Квітна неділя, Прп .Івана що списав Ліственицю
Ів.12,1-18
1. Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. 2. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. 3. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з його учнів; Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: 5. «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» 6. Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. 7. Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. 8. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди». 9. Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились – не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. 10. Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, 11. численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.
12. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13. узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» 14. І знайшовши осля, Ісус сів на нього, – як ото написано: 15. Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному. 16. Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. 17. Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, – про те свідчив. 18. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
Біля Ісуса можемо побачити дві категорії людей.
Марія – хоче вшанувати дорогоцінного гостя та не вагається відкрити цінну олію. Вона представляє людей, які живуть навколо нас і охоче дають Ісусові все, що мають. Вони не дивляться ні на цінність, ні на час, бо Богові належить все найкраще, що маємо.
Юда – символізує людей, котрі через торгівлю та службу ближнім намагаються все здобути для себе та для свого добра.
Бог в своїй безмежній любові нічого від нас не потребує. Але дивиться на нас, чи ми заради Нього, з любові до Нього та до ближніх здатні зректися всього.
Господи Ісусе, дай мені силу, щоб я ніколи не рахував того, що Тобі віддаю, але цілим своїм життям прославляв Тебе тут, на землі.
Ів.12,1-18
1. Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. 2. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. 3. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з його учнів; Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: 5. «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» 6. Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. 7. Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. 8. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди». 9. Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились – не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. 10. Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, 11. численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.
12. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13. узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» 14. І знайшовши осля, Ісус сів на нього, – як ото написано: 15. Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному. 16. Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. 17. Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, – про те свідчив. 18. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
Біля Ісуса можемо побачити дві категорії людей.
Марія – хоче вшанувати дорогоцінного гостя та не вагається відкрити цінну олію. Вона представляє людей, які живуть навколо нас і охоче дають Ісусові все, що мають. Вони не дивляться ні на цінність, ні на час, бо Богові належить все найкраще, що маємо.
Юда – символізує людей, котрі через торгівлю та службу ближнім намагаються все здобути для себе та для свого добра.
Бог в своїй безмежній любові нічого від нас не потребує. Але дивиться на нас, чи ми заради Нього, з любові до Нього та до ближніх здатні зректися всього.
Господи Ісусе, дай мені силу, щоб я ніколи не рахував того, що Тобі віддаю, але цілим своїм життям прославляв Тебе тут, на землі.
11.04.2009
11.4.Лазарева субота,Свщмчч. Марка й Кирила
Ів. 11,1-45
1. Був один недужий:Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3. Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує». 4. Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився». 5. Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. 6. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. 7. Щойно по тому мовив до учнів: «Ходімо знову до Юдеї». 8. Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» 9. Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. 10. Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» 11. Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його». 12. А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає». 13. Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. 14. Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, 15. і радію я за вас, що мене там не було, щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього». 16. Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти».
17. Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. 18. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять, 19. і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. 20. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би! 22. А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть». 23. І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне». 24. «Знаю, – каже до нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього». 25. А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! 26. Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» 27. «Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей».
28. Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе». 29. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. 30. Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. 31. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. 32. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» 33. Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, 34. запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь». 35. Заплакав Ісус. 36. І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» 37. А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
38. І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. 39. «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день». 40. «А хіба я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» 41. Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! 42. Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав». 43. А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» 44. І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить».
45. І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії
Марта в Євангеліях зображена в двох різних сценах. Найперше нам показується як та, яка має багато клопоту з обслуговуванням дорогоцінного візиту Ісуса, і не розуміє свою сестру, яка сидить біля Ісуса, та потім при гробі Лазаря… Саме в її відповідях бачимо зростання віри, яким пройшла від Ісусового зауваження, в якому Він її скеровує, до пізнання того, як важливо є відпочити, залишити все навколо та сидіти хоча б хвилинку при ногах Ісуса в особистій молитві, при читанні Божого слова, в роздумах …
Її докір: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити?» (Лк.10,40) змінюється на покірне визнання віри «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би!» Відчуваємо той зріст?! Цю зміну? Марта працювала над собою та результат є видимим!
Марта є для нас зразком. Вона не лише чула слова Ісуса, але поступово дозрівала в міцній вірі в Бога! В нас також буде зростати довіра до Бога, якщо почнемо здійснювати слова Ісуса в конкретному щоденному житті… Плоди віри в Бога: радість, покора, любов, терпеливість будуть всюди нас супроводжувати!
Ів. 11,1-45
1. Був один недужий:Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3. Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує». 4. Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився». 5. Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. 6. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. 7. Щойно по тому мовив до учнів: «Ходімо знову до Юдеї». 8. Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» 9. Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. 10. Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» 11. Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його». 12. А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає». 13. Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. 14. Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, 15. і радію я за вас, що мене там не було, щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього». 16. Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти».
17. Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. 18. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять, 19. і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. 20. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би! 22. А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть». 23. І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне». 24. «Знаю, – каже до нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього». 25. А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! 26. Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» 27. «Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей».
28. Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе». 29. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. 30. Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. 31. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. 32. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» 33. Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, 34. запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь». 35. Заплакав Ісус. 36. І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» 37. А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
38. І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. 39. «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день». 40. «А хіба я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» 41. Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! 42. Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав». 43. А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» 44. І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить».
45. І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії
Марта в Євангеліях зображена в двох різних сценах. Найперше нам показується як та, яка має багато клопоту з обслуговуванням дорогоцінного візиту Ісуса, і не розуміє свою сестру, яка сидить біля Ісуса, та потім при гробі Лазаря… Саме в її відповідях бачимо зростання віри, яким пройшла від Ісусового зауваження, в якому Він її скеровує, до пізнання того, як важливо є відпочити, залишити все навколо та сидіти хоча б хвилинку при ногах Ісуса в особистій молитві, при читанні Божого слова, в роздумах …
Її докір: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити?» (Лк.10,40) змінюється на покірне визнання віри «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би!» Відчуваємо той зріст?! Цю зміну? Марта працювала над собою та результат є видимим!
Марта є для нас зразком. Вона не лише чула слова Ісуса, але поступово дозрівала в міцній вірі в Бога! В нас також буде зростати довіра до Бога, якщо почнемо здійснювати слова Ісуса в конкретному щоденному житті… Плоди віри в Бога: радість, покора, любов, терпеливість будуть всюди нас супроводжувати!
10.04.2009
10.4.Прп.Іларіона, прп. Стефана, чудотв.
Лк.23,44-56
44. Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, 45. бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. 46. Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» Сказавши це, він віддав духа.
47. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справді цей чоловік був праведний». 48. Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди.
49. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це.
50. І ось був чоловік, на ім’я Йосиф, радник, – людина добра й праведна, 51. що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; 52. цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. 53. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав.
54. День цей був п’ятниця, і вже заходила субота. 55. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. 56. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
Ісус дійсно помирає, тому що є справжньою людиною. Він віддає Отцеві останній подих. Яким же цінним є той подих! Подих життя, що його Бог дав першій людині і повернув нам в інший спосіб після воскресіння Ісуса, щоб ми навчились жертвувати кожен подих своєму Творцю. Який сильний страх смерті в кожному з нас! Як часто він поневолює нас! Про сенс і вартість життя свідчить те, як ми його вміємо давати. Для людини без віри життя втрачає сенс, хоча вона намагається триматися за нього. Для Ісуса немає більшої любові від тієї, щоб дати життя за ближнього. Хто прив’язаний до життя, той його втратить. Хто готовий ним пожертвувати, той збереже його.
Ісусе, Ти прийняв людське життя, щоб його дарувати ближнім. Зодягаючись в наше грішне тіло, Ти, Безсмертний Царю, став смертним. Погоджуючись на найбільш трагічну і темну смерть - остаточний плід гріха, Ти дав найкращий приклад повної довіри Небесному Отцю. У руки Твої, Господи, віддаю дух мій.
Лк.23,44-56
44. Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, 45. бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. 46. Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» Сказавши це, він віддав духа.
47. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справді цей чоловік був праведний». 48. Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди.
49. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це.
50. І ось був чоловік, на ім’я Йосиф, радник, – людина добра й праведна, 51. що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; 52. цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. 53. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав.
54. День цей був п’ятниця, і вже заходила субота. 55. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. 56. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
Ісус дійсно помирає, тому що є справжньою людиною. Він віддає Отцеві останній подих. Яким же цінним є той подих! Подих життя, що його Бог дав першій людині і повернув нам в інший спосіб після воскресіння Ісуса, щоб ми навчились жертвувати кожен подих своєму Творцю. Який сильний страх смерті в кожному з нас! Як часто він поневолює нас! Про сенс і вартість життя свідчить те, як ми його вміємо давати. Для людини без віри життя втрачає сенс, хоча вона намагається триматися за нього. Для Ісуса немає більшої любові від тієї, щоб дати життя за ближнього. Хто прив’язаний до життя, той його втратить. Хто готовий ним пожертвувати, той збереже його.
Ісусе, Ти прийняв людське життя, щоб його дарувати ближнім. Зодягаючись в наше грішне тіло, Ти, Безсмертний Царю, став смертним. Погоджуючись на найбільш трагічну і темну смерть - остаточний плід гріха, Ти дав найкращий приклад повної довіри Небесному Отцю. У руки Твої, Господи, віддаю дух мій.
09.04.2009
9.4. Мчц. Матрони Солунської
Лк. 23,33-43
33. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. 34. Ісус же сказав:«Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять». Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. 35. Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: «Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він – Месія Божий, Вибраний!» 36. Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, 37. примовляли: «Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!»
38. А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: «Це – Цар Юдейський».
39. Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: «Хіба ти не Христос?Спаси себе і нас!» 40. А другий, озвавшися, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? 41. Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого». 42. І додав: «Ісусе!Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство». 43. Сказав (Ісус) до нього: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зі мною в раї».
Наостанок бачимо як з Ісуса знімають одежу. Вже перед тим Його позбавили свободи, Матері, друзів, пошани, здоров’я, сили – це все мусів віддати, щоб сповнити волю Батька. Ми також маємо до того дійти, але ще прив’язуємось до багатьох дрібничок. Кожне зречення чогось нас болить. Не вміємо з радістю давати, та ще гірше є тоді, коли щось нам відбирають інші. Втрачаємо мир, добрий настрій, воюємо самі із собою, радість втрачається.
Господи Ісусе, допоможи нам дивитись вище! Поможи нам бачити усе, що нас збіднює для Бога, який хоче нас мати цілком для себе. Це є Його любов, яка хоче спалити всі перешкоди. Та бути любленим є справді радістю.
Лк. 23,33-43
33. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. 34. Ісус же сказав:«Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять». Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. 35. Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: «Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він – Месія Божий, Вибраний!» 36. Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, 37. примовляли: «Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!»
38. А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: «Це – Цар Юдейський».
39. Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: «Хіба ти не Христос?Спаси себе і нас!» 40. А другий, озвавшися, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? 41. Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого». 42. І додав: «Ісусе!Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство». 43. Сказав (Ісус) до нього: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зі мною в раї».
Наостанок бачимо як з Ісуса знімають одежу. Вже перед тим Його позбавили свободи, Матері, друзів, пошани, здоров’я, сили – це все мусів віддати, щоб сповнити волю Батька. Ми також маємо до того дійти, але ще прив’язуємось до багатьох дрібничок. Кожне зречення чогось нас болить. Не вміємо з радістю давати, та ще гірше є тоді, коли щось нам відбирають інші. Втрачаємо мир, добрий настрій, воюємо самі із собою, радість втрачається.
Господи Ісусе, допоможи нам дивитись вище! Поможи нам бачити усе, що нас збіднює для Бога, який хоче нас мати цілком для себе. Це є Його любов, яка хоче спалити всі перешкоди. Та бути любленим є справді радістю.
08.04.2009
8.4. Відання Благовищення і собор арх.Гавриїла
Лк.10,16-21
16. Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене».
17. Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: «Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени». 18. Він же сказав їм: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. 19. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить. 20. Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі».
21. Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Чи відчуваємо велику радість, яка дослівно «випромінюється» з цього уривку Євангелія? Учні вернулися з успішної місії та були щасливі, що могли принести людям оздоровлення, звільнення від злих духів та навчали багатьох правд віри…
«Заразімось» сьогодні цією апостольською радістю також і ми! Нам також може принести велике щастя усвідомлення того, що декому можемо помогти, що комусь принесемо оздоровлення серця, порозуміння, виявлену любов, усмішку, … почнімо з малих речей, простих жестів.
Спробуймо під час дня зробити малі вчинки любові, порозуміння та поступово побачимо нові можливості, які Дух Святий нам дає пізнати, щоб оздоровляли людей навколо нас, якщо не тілесно, то духовно!
Лк.10,16-21
16. Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене».
17. Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: «Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени». 18. Він же сказав їм: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. 19. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить. 20. Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі».
21. Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Чи відчуваємо велику радість, яка дослівно «випромінюється» з цього уривку Євангелія? Учні вернулися з успішної місії та були щасливі, що могли принести людям оздоровлення, звільнення від злих духів та навчали багатьох правд віри…
«Заразімось» сьогодні цією апостольською радістю також і ми! Нам також може принести велике щастя усвідомлення того, що декому можемо помогти, що комусь принесемо оздоровлення серця, порозуміння, виявлену любов, усмішку, … почнімо з малих речей, простих жестів.
Спробуймо під час дня зробити малі вчинки любові, порозуміння та поступово побачимо нові можливості, які Дух Святий нам дає пізнати, щоб оздоровляли людей навколо нас, якщо не тілесно, то духовно!
07.04.2009
7.4.Благовищення Преч. Діви Марії
Лк.1,24-38
24. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи: 25. «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми».
26. Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, 27. до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія. 28. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками». 29. Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. 30. Ангел їй сказав: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. 31. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. 32. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, 33. і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця».
34. А Марія сказала до ангела: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?» 35. Ангел, відповідаючи, сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. 36. Ось твоя родичка Єлисавета – вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; 37. нічого бо немає неможливого в Бога». 38. Тоді Марія сказала: «Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову!» І ангел відійшов від неї.
Діалог, котрий торкнувся життя Марії, дівчини з Назарету, знаємо всі напам'ять. Добре подумаймо над важливим історичним моментом – приходом Ісуса до серця Діви Марії, втіленням Божого Сина, який випереджувала її згода, її «Так!».
Бог нам також дає подібну можливість кожного дня. Ісуса можемо прийняти до свого серця особисто в Євхаристії та також в наших ближніх. Чи ми є молодими, чи старими, чи батьками, чи дітьми, чи бідними, чи багатими, студентами або професорами, підлеглими чи директорами, Ісус бажає прийти до кожного з нас! Умовою є те, що ми Йому мусимо відкрити серце, так, як це зробила Діва Марія! Неважливими є наші почуття: чи почуваємося гідними цього, чи ми втомлені та змучені обставинами, в яких живемо, важливо лише те, чи ми з Марією скажемо: «Так».
Бог бажає переживати наші дні з нами, хоче нас наповнювати миром, своїм милосердям, хоче нам помагати в кожній хвилині нашого життя, у всіх обставинах, в яких опинимось. Дозвольмо Йому це!
Господи, я є тут! Замучений, втомлений, перетяобжений, зболений, незрозумілий… Але цілий Твій!
Лк.1,24-38
24. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи: 25. «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми».
26. Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, 27. до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія. 28. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками». 29. Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. 30. Ангел їй сказав: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. 31. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. 32. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, 33. і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця».
34. А Марія сказала до ангела: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?» 35. Ангел, відповідаючи, сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. 36. Ось твоя родичка Єлисавета – вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; 37. нічого бо немає неможливого в Бога». 38. Тоді Марія сказала: «Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову!» І ангел відійшов від неї.
Діалог, котрий торкнувся життя Марії, дівчини з Назарету, знаємо всі напам'ять. Добре подумаймо над важливим історичним моментом – приходом Ісуса до серця Діви Марії, втіленням Божого Сина, який випереджувала її згода, її «Так!».
Бог нам також дає подібну можливість кожного дня. Ісуса можемо прийняти до свого серця особисто в Євхаристії та також в наших ближніх. Чи ми є молодими, чи старими, чи батьками, чи дітьми, чи бідними, чи багатими, студентами або професорами, підлеглими чи директорами, Ісус бажає прийти до кожного з нас! Умовою є те, що ми Йому мусимо відкрити серце, так, як це зробила Діва Марія! Неважливими є наші почуття: чи почуваємося гідними цього, чи ми втомлені та змучені обставинами, в яких живемо, важливо лише те, чи ми з Марією скажемо: «Так».
Бог бажає переживати наші дні з нами, хоче нас наповнювати миром, своїм милосердям, хоче нам помагати в кожній хвилині нашого життя, у всіх обставинах, в яких опинимось. Дозвольмо Йому це!
Господи, я є тут! Замучений, втомлений, перетяобжений, зболений, незрозумілий… Але цілий Твій!
06.04.2009
Лк 23,1-12
1. Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата. 2. І заходились його винуватити, кажучи: «Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він – Христос-Цар». 3. Пилат спитав його: «Ти цар юдейський?» А Ісус у відповідь сказав до нього: «Ти кажеш». 4. Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: «Я не знаходжу ніякої провини на цій людині». 5. Вони ж наполягали і кричали: «Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди».
6. Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин; 7. а довідавшися, що він з-під влади Ірода, відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.
8. Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо. 9. Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. 10. Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили. 11. Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. 12. І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували.
Пилат видавався могутнім, мав право вирішувати долю життя або смерті Ісуса. Він іронізував про «Царя Юдейського», але насправді був слабким, боязким та підлабузливим. Він боявся імператора Тиберія, боявся народу, боявся тих священиків, якими нехтував у серці. Він видав на розп’яття Ісуса, знаючи про Його невинність. У несміливій спробі врятувати Ісуса, Пилат звільняє небезпечного вбивцю, безпідставно шукає змогу умити руки, забруднені невинною кров’ю.
Пилат уособлює усіх, хто вважає владу джерелом сили, а не турботою про справедливість.
Дуже сильною є спокуса лестити могутнім і принижувати слабких. Могутніми є ті, кого наділено владою; ті, хто контролює ринок збуту і засоби масової інформації, але є також і люди, що легко дозволяють сильним маніпулювати собою, щоб пригноблювати слабких. Як могли кричати «Розіпни його!» люди, що знали Тебе як співчутливого друга, який робив усім лише добро?
Ісусе, Ти спробував збудити голос совісті Пилата, освіти совість багатьох осіб, наділених владою, щоб визнали невинність Твоїх послідовників. Дай їм відвагу шанувати релігійну свободу.
1. Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата. 2. І заходились його винуватити, кажучи: «Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він – Христос-Цар». 3. Пилат спитав його: «Ти цар юдейський?» А Ісус у відповідь сказав до нього: «Ти кажеш». 4. Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: «Я не знаходжу ніякої провини на цій людині». 5. Вони ж наполягали і кричали: «Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди».
6. Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин; 7. а довідавшися, що він з-під влади Ірода, відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.
8. Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо. 9. Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. 10. Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили. 11. Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. 12. І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували.
Пилат видавався могутнім, мав право вирішувати долю життя або смерті Ісуса. Він іронізував про «Царя Юдейського», але насправді був слабким, боязким та підлабузливим. Він боявся імператора Тиберія, боявся народу, боявся тих священиків, якими нехтував у серці. Він видав на розп’яття Ісуса, знаючи про Його невинність. У несміливій спробі врятувати Ісуса, Пилат звільняє небезпечного вбивцю, безпідставно шукає змогу умити руки, забруднені невинною кров’ю.
Пилат уособлює усіх, хто вважає владу джерелом сили, а не турботою про справедливість.
Дуже сильною є спокуса лестити могутнім і принижувати слабких. Могутніми є ті, кого наділено владою; ті, хто контролює ринок збуту і засоби масової інформації, але є також і люди, що легко дозволяють сильним маніпулювати собою, щоб пригноблювати слабких. Як могли кричати «Розіпни його!» люди, що знали Тебе як співчутливого друга, який робив усім лише добро?
Ісусе, Ти спробував збудити голос совісті Пилата, освіти совість багатьох осіб, наділених владою, щоб визнали невинність Твоїх послідовників. Дай їм відвагу шанувати релігійну свободу.
05.04.2009
5.4.
5 неділя посту
Лк. 7,36-50
36. Просив його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку 38. і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. 39. Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця! 40. Тоді Ісус заговорив до нього: «Симоне, маю тобі щось сказати». Той відповів: «Кажи, Учителю». 41. «Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?» 43. Озвався Симон і каже: «Гадаю, той, якому подарував більше». Ісус сказав до нього: «Ти судив добре». 44. І, обернувшися до жінки, промовив до Симона: «Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. 45. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. 46. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. 47. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить». 48. Потім сказав до жінки: «Прощаються тобі гріхи». 49. І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: «Хто це такий, що й гріхи відпускає?» 50. До жінки ж він промовив: «Віра твоя спасла тебе; іди в мирі».
Ісуса покликав багатий фарисей, щоб у нього поїв. Відразу з’являється жінка, відома як грішниця, та виявляє Йому свою любов і пошану. Присутні це сприймають з обуренням та свідомістю, що Ісус точно не знає, хто є ця жінка…. Ісус використовує цю ситуацію та всім дає повчання, яке щойно прочитали.
Цими словами Ісус потішає і нас. Якщо, наперекір щоденним змаганням бути біля Ісуса, падаємо під вагою слабкості та прихильності до гріха, звучать слова Христа, як «бальзам» на душу, що прощаються її гріхи, бо багато любить.
І ми щирим жалем можемо перемінити наші падіння на більшу близькість до Господа! Використаймо також сьогоднішній день для того, щоб виявити нашу любов до Бога.
Господи, дякую Тобі, що Ти мене так любиш.
5 неділя посту
Лк. 7,36-50
36. Просив його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку 38. і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. 39. Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця! 40. Тоді Ісус заговорив до нього: «Симоне, маю тобі щось сказати». Той відповів: «Кажи, Учителю». 41. «Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?» 43. Озвався Симон і каже: «Гадаю, той, якому подарував більше». Ісус сказав до нього: «Ти судив добре». 44. І, обернувшися до жінки, промовив до Симона: «Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. 45. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. 46. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. 47. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить». 48. Потім сказав до жінки: «Прощаються тобі гріхи». 49. І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: «Хто це такий, що й гріхи відпускає?» 50. До жінки ж він промовив: «Віра твоя спасла тебе; іди в мирі».
Ісуса покликав багатий фарисей, щоб у нього поїв. Відразу з’являється жінка, відома як грішниця, та виявляє Йому свою любов і пошану. Присутні це сприймають з обуренням та свідомістю, що Ісус точно не знає, хто є ця жінка…. Ісус використовує цю ситуацію та всім дає повчання, яке щойно прочитали.
Цими словами Ісус потішає і нас. Якщо, наперекір щоденним змаганням бути біля Ісуса, падаємо під вагою слабкості та прихильності до гріха, звучать слова Христа, як «бальзам» на душу, що прощаються її гріхи, бо багато любить.
І ми щирим жалем можемо перемінити наші падіння на більшу близькість до Господа! Використаймо також сьогоднішній день для того, щоб виявити нашу любов до Бога.
Господи, дякую Тобі, що Ти мене так любиш.
04.04.2009
4.4.Акафістова субота,свщмч. Василія Анкірського
Лк.10,38-42
38. Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра, що звалася Марія; ця сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла». 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї».
Багато людей думають, що зустрітися з Богом можуть лише за мурами Церкви та для цього ще й треба «врізати» свого дорогоцінного часу.
З власного досвіду можемо посвідчити, що і щоденне життя є можливістю зустрічі з Богом! Ісус приходить до простого дому своїх друзів у селі. Ніякої пишності, дорогих меблів, вишуканої їжі, але дружня зустріч повна любові та порозуміння…
Ми живемо у світі, де владарює активність, метушня за речами, екзаменами… Так можемо дійти до такого стану, що нам буде здаватися, що у нашому житті вже не потрібен навіть Бог. Можливо це занадто сильно сказано, але, поклавши руку на серце, скільком з нас вже не бракує «бути біля ніг Ісуса» – з Божим Словом в руках, з чотками, з доброю духовною книгою?
Господи, бажаю навчитися шукати те, що є потрібним, знаходити час також для Тебе. Допоможи мені в цьому.
Лк.10,38-42
38. Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра, що звалася Марія; ця сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла». 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї».
Багато людей думають, що зустрітися з Богом можуть лише за мурами Церкви та для цього ще й треба «врізати» свого дорогоцінного часу.
З власного досвіду можемо посвідчити, що і щоденне життя є можливістю зустрічі з Богом! Ісус приходить до простого дому своїх друзів у селі. Ніякої пишності, дорогих меблів, вишуканої їжі, але дружня зустріч повна любові та порозуміння…
Ми живемо у світі, де владарює активність, метушня за речами, екзаменами… Так можемо дійти до такого стану, що нам буде здаватися, що у нашому житті вже не потрібен навіть Бог. Можливо це занадто сильно сказано, але, поклавши руку на серце, скільком з нас вже не бракує «бути біля ніг Ісуса» – з Божим Словом в руках, з чотками, з доброю духовною книгою?
Господи, бажаю навчитися шукати те, що є потрібним, знаходити час також для Тебе. Допоможи мені в цьому.
03.04.2009
3.4. Ісп. Якова, єп. Катанського
Лк.22,63-71
63. Тим часом люди, що держали його, б’ючи його, над ним знущалися 64. і, накривши, питали його: «Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?» 65. І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.
66. Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій 67. і казали: «Коли ти – Христос, скажи нам». Він відповів їм: «Коли скажу вам, ви не повірите; 68. а якщо вас спитаю, ви не відповісте. 69. Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили». 70. А всі сказали: «То, значить, ти Син Божий?» Він сказав до них: «Самі ж кажете, що я». 71. «Навіщо нам ще свідки», – сказали ті, – «самі ми чули з уст його».
Щоб повноцінно прожити своє життя, мусимо полюбити правду. Деколи правда є затемнена нашими гріхами, духом матеріалізму. Ми легко приймаємо брехню, коли вона потурає нашій ліні. Часом причиною неправди є гордість, страх.
Господь правдиво любив і жив цією цнотою. Він міг про себе сказати: Я – істина, а диявол – брехун і батько обману. Ісус молився до Отця: «Освяти їх у твоїй істині».
Господи, освяти мене, щоб я пізнав правду і жив нею.
Лк.22,63-71
63. Тим часом люди, що держали його, б’ючи його, над ним знущалися 64. і, накривши, питали його: «Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?» 65. І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.
66. Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій 67. і казали: «Коли ти – Христос, скажи нам». Він відповів їм: «Коли скажу вам, ви не повірите; 68. а якщо вас спитаю, ви не відповісте. 69. Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили». 70. А всі сказали: «То, значить, ти Син Божий?» Він сказав до них: «Самі ж кажете, що я». 71. «Навіщо нам ще свідки», – сказали ті, – «самі ми чули з уст його».
Щоб повноцінно прожити своє життя, мусимо полюбити правду. Деколи правда є затемнена нашими гріхами, духом матеріалізму. Ми легко приймаємо брехню, коли вона потурає нашій ліні. Часом причиною неправди є гордість, страх.
Господь правдиво любив і жив цією цнотою. Він міг про себе сказати: Я – істина, а диявол – брехун і батько обману. Ісус молився до Отця: «Освяти їх у твоїй істині».
Господи, освяти мене, щоб я пізнав правду і жив нею.
02.04.2009
2.4.Прпп. отців, убитих у монастирі св.Сави
Лк.22,55-62
55. І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: «І цей з ним був!» 57. А він відрікся, кажучи: «Не знаю його, жінко!» 58. Та трохи згодом другий, побачивши його: «І ти з них», – каже. Але Петро відповів: «Ні, чоловіче!» 59. А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: «Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!» 60. Петро озвавсь: «Не знаю, чоловіче, що ти кажеш». І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. 61. ІГосподь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: «Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі». 62. І, вийшовши звідти, заплакав гірко.
Лк.22,55-62
55. І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: «І цей з ним був!» 57. А він відрікся, кажучи: «Не знаю його, жінко!» 58. Та трохи згодом другий, побачивши його: «І ти з них», – каже. Але Петро відповів: «Ні, чоловіче!» 59. А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: «Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!» 60. Петро озвавсь: «Не знаю, чоловіче, що ти кажеш». І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. 61. ІГосподь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: «Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі». 62. І, вийшовши звідти, заплакав гірко.
01.04.2009
1.4. Мучч.Хризанта і Дарії
Лк.22, 39-54
39. Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40. Якже прибув на місце, він сказав їм: «Моліться, щоб не ввійти в спокусу». 41. І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: 42. «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!» 43. Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його. 44. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. 45. Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46. І сказав їм: «Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!»
47. Коли говорив ще, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. 48. А Ісус сказав до нього: «Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?» 49. Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: «Господи, чи не вдарити нам мечем?» 50. І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51. Ісус озвався: «Лишіть но!» І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. 52. Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього:«Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! 53. Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви».
54. Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.
У житті кожної людини бувають моменти душевного спокою та моменти інтенсивної боротьби, можна сказати - темряви, спокус... Ісус у Гетсиманії показує нам, що тоді робити: перебувати з Ним у постійній молитві. Коли ми хочемо йти вперед дорогою до святості, передусім тоді, коли ми переживаємо тягар наших слабкостей, треба притишитись в молитві, інтимній розмові з Господом.
А я, як я молюся?
Лк.22, 39-54
39. Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40. Якже прибув на місце, він сказав їм: «Моліться, щоб не ввійти в спокусу». 41. І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: 42. «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!» 43. Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його. 44. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. 45. Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46. І сказав їм: «Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!»
47. Коли говорив ще, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. 48. А Ісус сказав до нього: «Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?» 49. Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: «Господи, чи не вдарити нам мечем?» 50. І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51. Ісус озвався: «Лишіть но!» І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. 52. Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього:«Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! 53. Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви».
54. Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.
У житті кожної людини бувають моменти душевного спокою та моменти інтенсивної боротьби, можна сказати - темряви, спокус... Ісус у Гетсиманії показує нам, що тоді робити: перебувати з Ним у постійній молитві. Коли ми хочемо йти вперед дорогою до святості, передусім тоді, коли ми переживаємо тягар наших слабкостей, треба притишитись в молитві, інтимній розмові з Господом.
А я, як я молюся?
Підписатися на:
Дописи (Atom)