31 березня, середа – Мт 26,6-16
Св. Кирила, архиєп. Єрусалимського
І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство? Це можна б було дорого продати й – дати бідним!” Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.” Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
30.03.2010
30 березня, вівторок – Мт 24,36-26,2
Преп. Олексія. чоловіка Божого
А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець. Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого. Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться. Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга залишиться. Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте. Котрий є вірним та мудрим слугою, що його пан настановив над челяддю своєю давати їм поживу своєчасно? Щасливий той слуга, як його пан, повернувшися, знайде його при роботі. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком. Коли ж той злий слуга скаже в своєму серці: Мій пан бариться, – та й почне бити своїх товаришів-слуг, їсти та пити з п'яницями, – то прийде пан того слуги за дня, якого він не сподівається, і за години, якої він не знає, та й розітне його надвоє і долю його з лицемірами покладе. Там буде плач і скрегіт зубів.” “Тоді Небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лямпи й вийшли назустріч молодому. П'ять з них були нерозумні, а п'ять мудрі. Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. Мудрі ж узяли в посудинках оливу. Через те, що молодий був забарився, всі задрімали й поснули. Та опівночі крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч! Схопились тоді всі ті діви й приготували свої світичі. А нерозумні мовлять до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть. Мудрі ж у відповідь їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло – підіть краще до продавців та й купіть собі. І от як вони пішли купувати, прибув молодий, і ті, що були готові, ввійшли з ним у весільний покій, і замкнулись двері. Нарешті приходять також інші діви й кажуть: Господи, Господи, відчини нам! А він у відповідь їм мовить: Істинно кажу вам: Я вас не знаю. Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години. І немов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. Одному він дав п'ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю, і від'їхав. Той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п'ять талантів. Так само і той, що взяв два, також: придбав два других. А той, що взяв лише один, пішов, викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого. По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок. Приступив той, що узяв був п'ять талантів, і приніс других п'ять талантів: Мій пане, – каже, – ти мені дав п'ять талантів, – ось я придбав других п'ять талантів. Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. Приступив і той, що взяв був два таланти та й каже: Пане; два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав. Сказав до нього пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана. Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє. Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів. Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.” Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.”
…Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години… Ці слова Ісуса можуть нас неприємно зачепити. Щоденно стараюся молитися, ходити до Церкви, що ще від мене Ісус вимагає? Як ще мені чувати?
Слова Ісуса маємо прийняти більш як заохочення, щоб ми наперекір всім щоденним проблемам, завданням, поспіху не забували про Бога. Хвилини з Богом мали би переплітатися з усіма нашими справами протягом цілого дня. Потрібно шукати доріг до джерела Божої благодаті, які нам допоможуть витривати на дорозі за Ісусом.
Кожен з нас отримав від Бога дари та здібності. Якщо будемо брати приклад зі злого слуги, використаємо їх лише для себе. Якщо відважимось наслідувати вірного та доброго слугу, то наша підготовка до Господнього приходу стане нашим життєвим пріоритетом.
• Сьогодні вирішу, якого слугу хочу наслідувати.
Господи, допоможи мені своєю благодаттю бути Твоїм вірним слугою.
Преп. Олексія. чоловіка Божого
А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець. Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого. Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться. Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга залишиться. Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте. Котрий є вірним та мудрим слугою, що його пан настановив над челяддю своєю давати їм поживу своєчасно? Щасливий той слуга, як його пан, повернувшися, знайде його при роботі. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком. Коли ж той злий слуга скаже в своєму серці: Мій пан бариться, – та й почне бити своїх товаришів-слуг, їсти та пити з п'яницями, – то прийде пан того слуги за дня, якого він не сподівається, і за години, якої він не знає, та й розітне його надвоє і долю його з лицемірами покладе. Там буде плач і скрегіт зубів.” “Тоді Небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лямпи й вийшли назустріч молодому. П'ять з них були нерозумні, а п'ять мудрі. Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. Мудрі ж узяли в посудинках оливу. Через те, що молодий був забарився, всі задрімали й поснули. Та опівночі крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч! Схопились тоді всі ті діви й приготували свої світичі. А нерозумні мовлять до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть. Мудрі ж у відповідь їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло – підіть краще до продавців та й купіть собі. І от як вони пішли купувати, прибув молодий, і ті, що були готові, ввійшли з ним у весільний покій, і замкнулись двері. Нарешті приходять також інші діви й кажуть: Господи, Господи, відчини нам! А він у відповідь їм мовить: Істинно кажу вам: Я вас не знаю. Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години. І немов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. Одному він дав п'ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю, і від'їхав. Той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п'ять талантів. Так само і той, що взяв два, також: придбав два других. А той, що взяв лише один, пішов, викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого. По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок. Приступив той, що узяв був п'ять талантів, і приніс других п'ять талантів: Мій пане, – каже, – ти мені дав п'ять талантів, – ось я придбав других п'ять талантів. Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. Приступив і той, що взяв був два таланти та й каже: Пане; два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав. Сказав до нього пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана. Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє. Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів. Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.” Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.”
…Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години… Ці слова Ісуса можуть нас неприємно зачепити. Щоденно стараюся молитися, ходити до Церкви, що ще від мене Ісус вимагає? Як ще мені чувати?
Слова Ісуса маємо прийняти більш як заохочення, щоб ми наперекір всім щоденним проблемам, завданням, поспіху не забували про Бога. Хвилини з Богом мали би переплітатися з усіма нашими справами протягом цілого дня. Потрібно шукати доріг до джерела Божої благодаті, які нам допоможуть витривати на дорозі за Ісусом.
Кожен з нас отримав від Бога дари та здібності. Якщо будемо брати приклад зі злого слуги, використаємо їх лише для себе. Якщо відважимось наслідувати вірного та доброго слугу, то наша підготовка до Господнього приходу стане нашим життєвим пріоритетом.
• Сьогодні вирішу, якого слугу хочу наслідувати.
Господи, допоможи мені своєю благодаттю бути Твоїм вірним слугою.
29.03.2010
29 березня, понеділок – Мт 24,3-35
Страсний тиждень
Мучч. Савина і Папи
І коли він сів на горі Оливній, його учні приступили до нього насамоті й запитували: “Скажи нам, коли це буде і який буде знак твого приходу й кінця світу?” Ісус у відповідь мовив їм: “Глядіть, щоб ніхто не звів вас. Багато бо прийде в моє ім'я, що будуть казати: Я – Христос, – і зведуть багатьох. Ви почуєте про війни та воєнні поголоски; глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталося, але це не кінець ще. Народ бо на народ повстане й царство на царство. Голод, чума та землетруси будуть по різних місцях, та все це – початок страждання. Тоді видадуть вас на муки й уб'ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи імени мого ради. Багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей. Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто витримає до останку, той спасеться. І ця Євангелія Царства буде проповідуватись по всьому світі, на свідоцтво всім народам. І тоді прийде кінець. Отож, коли побачите “мерзоту запустіння”, провіщену пророком Даниїлом, поставлену на святім місці – хто читає, нехай розуміє! – тоді ті, що в Юдеї, нехай втікають у гори; а хто на покрівлі, хай не сходить узяти речі з своєї хати, і хто в полі, хай не повертається назад узяти свою одіж! Горе вагітним і годуючим за тих днів! Моліться, щоб ваша втеча не сталася зимою, ані в суботу. Скорбота ж: тоді велика буде, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде. І коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався; але заради вибраних будуть вкорочені дні тії. І коли хто скаже тоді вам: Глянь, ось Христос, чи онде, – не вірте, бо встануть лжехристи та ложні пророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб, коли можна, звести навіть і вибраних. Ось я попередив вас. Коли вам, отже, скажуть: Ось він у пустині, – не виходьте; ось він,.у криївках, – не вірте! Як блискавка, що на сході блисне й вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Чоловічого Сина. Де бо є мрець, там і орли зберуться. Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили. Тоді на небі з'явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба. Від смоковниці навчіться притчі. Коли віття її стає м'яке й вона листя виганяє, ви знаєте, що близько літо. Отак і ви: коли це все побачите, знайте, що він уже близько під дверима. Істинно кажу вам: Цей рід не промине, поки не збудеться все це. Небо й земля перейдуть, але слова мої не перейдуть.
Точну дату Ісусового другого приходу не знає ніхто. З Ісусових уст чуємо, що це знає лише Отець. Чому тоді спекулюють цим? Деякі дозволяють собі казати, що знають точну дату, годину. Це не повинно бути таким важливим для нас. Те, що можемо робити – це старатися приносити врожай добра, любові, прощення, порозуміння там, де ми знаходимося. Стараймося свою увагу зосередити на теперішній хвилині нашого життя, яке тепер переживаємо та отримати якнайбільше для життя вічного. Так навчимося пережити кожен день, який отримаємо від Господа в повноті, ніби це є остатній день. Можливо це важко, часто складно, але це є єдина дорога, щоб ставати постійно досконалішими і навіть святішими.
• Вмію знайти час, щоб подумати над тим, чого від мене хоче Господь?
Господи, хочу з Тобою пережити кожну хвилину свого життя.
Страсний тиждень
Мучч. Савина і Папи
І коли він сів на горі Оливній, його учні приступили до нього насамоті й запитували: “Скажи нам, коли це буде і який буде знак твого приходу й кінця світу?” Ісус у відповідь мовив їм: “Глядіть, щоб ніхто не звів вас. Багато бо прийде в моє ім'я, що будуть казати: Я – Христос, – і зведуть багатьох. Ви почуєте про війни та воєнні поголоски; глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталося, але це не кінець ще. Народ бо на народ повстане й царство на царство. Голод, чума та землетруси будуть по різних місцях, та все це – початок страждання. Тоді видадуть вас на муки й уб'ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи імени мого ради. Багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей. Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто витримає до останку, той спасеться. І ця Євангелія Царства буде проповідуватись по всьому світі, на свідоцтво всім народам. І тоді прийде кінець. Отож, коли побачите “мерзоту запустіння”, провіщену пророком Даниїлом, поставлену на святім місці – хто читає, нехай розуміє! – тоді ті, що в Юдеї, нехай втікають у гори; а хто на покрівлі, хай не сходить узяти речі з своєї хати, і хто в полі, хай не повертається назад узяти свою одіж! Горе вагітним і годуючим за тих днів! Моліться, щоб ваша втеча не сталася зимою, ані в суботу. Скорбота ж: тоді велика буде, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде. І коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався; але заради вибраних будуть вкорочені дні тії. І коли хто скаже тоді вам: Глянь, ось Христос, чи онде, – не вірте, бо встануть лжехристи та ложні пророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб, коли можна, звести навіть і вибраних. Ось я попередив вас. Коли вам, отже, скажуть: Ось він у пустині, – не виходьте; ось він,.у криївках, – не вірте! Як блискавка, що на сході блисне й вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Чоловічого Сина. Де бо є мрець, там і орли зберуться. Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили. Тоді на небі з'явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба. Від смоковниці навчіться притчі. Коли віття її стає м'яке й вона листя виганяє, ви знаєте, що близько літо. Отак і ви: коли це все побачите, знайте, що він уже близько під дверима. Істинно кажу вам: Цей рід не промине, поки не збудеться все це. Небо й земля перейдуть, але слова мої не перейдуть.
Точну дату Ісусового другого приходу не знає ніхто. З Ісусових уст чуємо, що це знає лише Отець. Чому тоді спекулюють цим? Деякі дозволяють собі казати, що знають точну дату, годину. Це не повинно бути таким важливим для нас. Те, що можемо робити – це старатися приносити врожай добра, любові, прощення, порозуміння там, де ми знаходимося. Стараймося свою увагу зосередити на теперішній хвилині нашого життя, яке тепер переживаємо та отримати якнайбільше для життя вічного. Так навчимося пережити кожен день, який отримаємо від Господа в повноті, ніби це є остатній день. Можливо це важко, часто складно, але це є єдина дорога, щоб ставати постійно досконалішими і навіть святішими.
• Вмію знайти час, щоб подумати над тим, чого від мене хоче Господь?
Господи, хочу з Тобою пережити кожну хвилину свого життя.
28.03.2010
28 березня, неділя. Квітна – Ів 12,1-18
Мучч. Агапія та ін.
Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились - не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благ-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!» І знайшовши осля, Ісус сів на нього, - як ото написано: Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному. Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, - про те свідчив. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
Біля Ісуса бачимо дві групи людей: тих, які є Йому вірні і тих, які Його зраджують. Ми сьогодні також можемо вибрати, до котрої з груп хочемо належати. Бути між тими, які люблять Христа і заради віри в Нього вміють страждати, або тих, котрі Його зраджують за кращу зарплату, вищу посаду, зручності, лінь. Просімо Бога, щоб нам дав у відповідний час потрібну силу та благодать витривати біля Нього.
• До котрих хочу належати я?
Мучч. Агапія та ін.
Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились - не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благ-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!» І знайшовши осля, Ісус сів на нього, - як ото написано: Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному. Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, - про те свідчив. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
Біля Ісуса бачимо дві групи людей: тих, які є Йому вірні і тих, які Його зраджують. Ми сьогодні також можемо вибрати, до котрої з груп хочемо належати. Бути між тими, які люблять Христа і заради віри в Нього вміють страждати, або тих, котрі Його зраджують за кращу зарплату, вищу посаду, зручності, лінь. Просімо Бога, щоб нам дав у відповідний час потрібну силу та благодать витривати біля Нього.
• До котрих хочу належати я?
27.03.2010
27 березня, субота (Лазарева) – Ів 11,1-45
Преп. Венедикта
Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять, і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би! А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» «Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.» А Ісус їй: «Я –
воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?» «Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» Заплакав Ісус. І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» «А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.» І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії
Прочитали ми діалог двох душ. Марта не чекає, що Ісус прийде за нею до дому, але йде Йому назустріч. Коли зустрінуться, відкрито скаже, що відчуває: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би!» Марта мала велику віру. Та її віра ще зростає.
«А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» Вчімося також і ми так покладатися на Ісуса та покласти своє життя в Його руки, тоді і чуд, які і так переживаємо щоденно, було б набагато більше.
«Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме!» Ісус накаже відвалити камінь від гробу Лазаря після того, як «відвалить» камінь сумнівів з серця Марти. Попросімо, щоб і наша віра зростала і дозрівала в різних ситуаціях, які щоденно переживаємо. Подібно як і Марту, і нас Ісус в цій хвилині кличе, щоб ми Йому відкрили своє серце та щиро сказали, що з нами відбувається, що переживаємо, а потім тихо слухали, що нам про це говорить Ісус.
• Що тепер переживаю? На що надіюся?
Господи, віддаю до Твоїх рук весь мій сьогоднішній день.
Преп. Венедикта
Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять, і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би! А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» «Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.» А Ісус їй: «Я –
воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?» «Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» Заплакав Ісус. І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» «А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.» І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії
Прочитали ми діалог двох душ. Марта не чекає, що Ісус прийде за нею до дому, але йде Йому назустріч. Коли зустрінуться, відкрито скаже, що відчуває: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би!» Марта мала велику віру. Та її віра ще зростає.
«А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» Вчімося також і ми так покладатися на Ісуса та покласти своє життя в Його руки, тоді і чуд, які і так переживаємо щоденно, було б набагато більше.
«Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме!» Ісус накаже відвалити камінь від гробу Лазаря після того, як «відвалить» камінь сумнівів з серця Марти. Попросімо, щоб і наша віра зростала і дозрівала в різних ситуаціях, які щоденно переживаємо. Подібно як і Марту, і нас Ісус в цій хвилині кличе, щоб ми Йому відкрили своє серце та щиро сказали, що з нами відбувається, що переживаємо, а потім тихо слухали, що нам про це говорить Ісус.
• Що тепер переживаю? На що надіюся?
Господи, віддаю до Твоїх рук весь мій сьогоднішній день.
26.03.2010
26 березня, п’ятниця – Лк 23,44-56
Перенесення мощів св. Никифора
Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.” Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. І ось був чоловік, на ім'я Йосиф, радник, - людина добра й праведна, що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
Божий Син є насправді людиною та нашим братом. І Він помирає так, як всі діти Адама. В Христові, котрий помирає, об’являється Бог, який співчуває, котрий любить своє створіння, любить аж так, що добровільно страждає та помирає. Тому хрест є людським знаменням смерті, несправедливості та зла. Але є і Божим знаменням надії та очікування для кожної душі. І хоча Ісус був на хресті, не перестав бути Божим Сином.
Дякую, Тобі Боже, за Твою любов.
Перенесення мощів св. Никифора
Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.” Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. І ось був чоловік, на ім'я Йосиф, радник, - людина добра й праведна, що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
Божий Син є насправді людиною та нашим братом. І Він помирає так, як всі діти Адама. В Христові, котрий помирає, об’являється Бог, який співчуває, котрий любить своє створіння, любить аж так, що добровільно страждає та помирає. Тому хрест є людським знаменням смерті, несправедливості та зла. Але є і Божим знаменням надії та очікування для кожної душі. І хоча Ісус був на хресті, не перестав бути Божим Сином.
Дякую, Тобі Боже, за Твою любов.
25.03.2010
25 березня, четвер – Лк 23,33-43
Преп. ісп. Теофана Сигріянського та св. Григорія, Папи
І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: “Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він - Месія Божий, Вибраний!” Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, примовляли: “Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!” А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: “Це - Цар Юдейський.” Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!” А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.” І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю.”
Ісус є Цар. Як часто думаємо про Ісуса, як Царя нашого щоденного життя? Легко вірити тоді, коли нам все виходить та життя проходить в мирі. В періоді випробувань та труднощів набагато важче утримати царювання Ісуса Христа в нашому серці.
Злочинець з Євангеліє визнав свою жорстокість та негідність, віддав своє життя до рук Ісуса: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” Помер у мирі, отримав запевнення, що “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю.”
Господи, покажи нам дорогу, по якій маю крокувати.
Преп. ісп. Теофана Сигріянського та св. Григорія, Папи
І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: “Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він - Месія Божий, Вибраний!” Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, примовляли: “Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!” А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: “Це - Цар Юдейський.” Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!” А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.” І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю.”
Ісус є Цар. Як часто думаємо про Ісуса, як Царя нашого щоденного життя? Легко вірити тоді, коли нам все виходить та життя проходить в мирі. В періоді випробувань та труднощів набагато важче утримати царювання Ісуса Христа в нашому серці.
Злочинець з Євангеліє визнав свою жорстокість та негідність, віддав своє життя до рук Ісуса: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” Помер у мирі, отримав запевнення, що “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю.”
Господи, покажи нам дорогу, по якій маю крокувати.
24.03.2010
24 березня, середа – Лк 23,26-32
Св. Софронія, патр. Єрусалимського
І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом. Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! - і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?” З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть.
Симон був Юдей з Киринеї. Наказ римлян його зупинив, щоб ніс хрест втомленого засудженого. Симон проходив випадково. Не знав, яким великим є засуджений. Це є секрет зустрічі з Богом. Бог чекає на дорогах нашого життя. Це Він, хто стукає в наші двері. Деколи і неочікувана подія, як та що перетнула життя Симона, може бути даром навернення. Євангеліст Марко згадує імена синів цього чоловіка, Олександра та Руфі, які стали християнами. Симон є прикладом невидимої зустрічі між Божою благодаттю та людською співпрацею. Його жест з примусу є символом всіх вчинків солідарності з терплячими, втомленими та засмученими. Симон представляє тих великодушних людей – місіонерів, котрі допомагають бідним та «беруть їх» на свої плечі.
• Кому сьогодні конкретно допоможу?
Господи, допоможи мені допомагати тим котрі в нужді.
Св. Софронія, патр. Єрусалимського
І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом. Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! - і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?” З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть.
Симон був Юдей з Киринеї. Наказ римлян його зупинив, щоб ніс хрест втомленого засудженого. Симон проходив випадково. Не знав, яким великим є засуджений. Це є секрет зустрічі з Богом. Бог чекає на дорогах нашого життя. Це Він, хто стукає в наші двері. Деколи і неочікувана подія, як та що перетнула життя Симона, може бути даром навернення. Євангеліст Марко згадує імена синів цього чоловіка, Олександра та Руфі, які стали християнами. Симон є прикладом невидимої зустрічі між Божою благодаттю та людською співпрацею. Його жест з примусу є символом всіх вчинків солідарності з терплячими, втомленими та засмученими. Симон представляє тих великодушних людей – місіонерів, котрі допомагають бідним та «беруть їх» на свої плечі.
• Кому сьогодні конкретно допоможу?
Господи, допоможи мені допомагати тим котрі в нужді.
23.03.2010
23 березня, вівторок – Лк 23,13-25
Мучч. Кондрата та ін.
Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. Тож я його покараю і відпущу.” Треба ж було їм одного випустити з-за празника. Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!” Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в'язницю. Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!” І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.” Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп'яти. І крик їхній переміг. Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще.
Ісус стоїть перед Пилатом, який представляє з однієї сторони жорстоку силу. Лука в одному місці свого Євангеліє згадує, що Пилат не побоявся змішати кров людей з кров’ю пожертвуваних тварин. З’єднується з ним і темна сила, сила натовпу, маніпульованого силою влади. Результатом цього є рішення, що краще відпустити розбишаку та ворога.
З другої сторони виступає інший Пилат, який ніби представляє традиційну справедливість, досконалість Римського права. Пилат тричі пропонує свободу Ісусові – замало доказів. Звинувачення не вистарчало на хрест, який вимагали. Пилат представляє певну відкритість, охоту, яка поступово зменшується і вкінці згасає.
Під впливом публічної думки Пилат представляє ставлення, яке, здається, володіє людьми і в наш час: ставлення байдужості до інших та зацікавлення лише персональними вигодами. Задля легкого життя та власних інтересів не боїмося топтати правду та справедливість. Вкінці настає байдужість, повільна смерть правдивої людськості. Пилат вирішує – Ісуса на смерть.
• Пилат дивиться з другої сторони, вмиває руки та скептично каже: А що є правда? Як часто робимо і ми так?
Мучч. Кондрата та ін.
Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. Тож я його покараю і відпущу.” Треба ж було їм одного випустити з-за празника. Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!” Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в'язницю. Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!” І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.” Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп'яти. І крик їхній переміг. Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще.
Ісус стоїть перед Пилатом, який представляє з однієї сторони жорстоку силу. Лука в одному місці свого Євангеліє згадує, що Пилат не побоявся змішати кров людей з кров’ю пожертвуваних тварин. З’єднується з ним і темна сила, сила натовпу, маніпульованого силою влади. Результатом цього є рішення, що краще відпустити розбишаку та ворога.
З другої сторони виступає інший Пилат, який ніби представляє традиційну справедливість, досконалість Римського права. Пилат тричі пропонує свободу Ісусові – замало доказів. Звинувачення не вистарчало на хрест, який вимагали. Пилат представляє певну відкритість, охоту, яка поступово зменшується і вкінці згасає.
Під впливом публічної думки Пилат представляє ставлення, яке, здається, володіє людьми і в наш час: ставлення байдужості до інших та зацікавлення лише персональними вигодами. Задля легкого життя та власних інтересів не боїмося топтати правду та справедливість. Вкінці настає байдужість, повільна смерть правдивої людськості. Пилат вирішує – Ісуса на смерть.
• Пилат дивиться з другої сторони, вмиває руки та скептично каже: А що є правда? Як часто робимо і ми так?
22.03.2010
22 березня, понеділок – Мт 20,1-16
40 мучч. замучених у Севастійськім озері
“Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. Домовившись із робітниками по динарію денно, послав їх у свій виноградник. А коли вийшов, близько третьої години побачив інших, що бездільно стояли на ринку. Він же їм сказав: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам. І ті пішли. Коли ж знову вийшов, близько шостої та дев'ятої години, зробив так само. Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте? Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич но робітників та роздай їм заплату, почавши від останніх аж: до перших. Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по динарію. Коли приступили перші, думали, що більше дістануть. І вони взяли по динарію. А взявши, стали ремствувати на господаря, кажучи: Оті останні одну годину попрацювали, а ти зрівняв їх з нами, що зносили тягар і спекоту днини. Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія погодився зо мною? Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?! Так то останні будуть перші, а перші – останні!»
Притча про господаря, котрий, даючи кожному робітникові по динарію, однаково дбає про всіх: і тих, які майже нічого не зробили, і тих, які переносили труднощі роботи цілий день, нам здається несправедливою.
Але Бог не є довжником нікого. Він все нам дає з любові. Цього нас хоче навчити Ісус тою притчею. Всі люди покликані колись пережити в небі Божу доброту. Одні приймуть заклик в дуже молодому віці та проживуть своє життя під охоронними крилами Бога цілий час. Інших покличе аж тоді, коли пройдуть вже значну частину свого життя, та є і такі, які повірять аж наприкінці життя. «Динарій» - вічне життя, безконечна радість в небі з Богом, буде виплачений всім після смерті. Тому не думаймо про те, що є справедливим, а що ні, але дякуймо Богу, що ми можемо крокувати з Ним по дорозі життя.
Господи, дякую Тобі, що Ти мене покликав та мене любиш.
40 мучч. замучених у Севастійськім озері
“Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. Домовившись із робітниками по динарію денно, послав їх у свій виноградник. А коли вийшов, близько третьої години побачив інших, що бездільно стояли на ринку. Він же їм сказав: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам. І ті пішли. Коли ж знову вийшов, близько шостої та дев'ятої години, зробив так само. Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте? Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич но робітників та роздай їм заплату, почавши від останніх аж: до перших. Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по динарію. Коли приступили перші, думали, що більше дістануть. І вони взяли по динарію. А взявши, стали ремствувати на господаря, кажучи: Оті останні одну годину попрацювали, а ти зрівняв їх з нами, що зносили тягар і спекоту днини. Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія погодився зо мною? Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?! Так то останні будуть перші, а перші – останні!»
Притча про господаря, котрий, даючи кожному робітникові по динарію, однаково дбає про всіх: і тих, які майже нічого не зробили, і тих, які переносили труднощі роботи цілий день, нам здається несправедливою.
Але Бог не є довжником нікого. Він все нам дає з любові. Цього нас хоче навчити Ісус тою притчею. Всі люди покликані колись пережити в небі Божу доброту. Одні приймуть заклик в дуже молодому віці та проживуть своє життя під охоронними крилами Бога цілий час. Інших покличе аж тоді, коли пройдуть вже значну частину свого життя, та є і такі, які повірять аж наприкінці життя. «Динарій» - вічне життя, безконечна радість в небі з Богом, буде виплачений всім після смерті. Тому не думаймо про те, що є справедливим, а що ні, але дякуймо Богу, що ми можемо крокувати з Ним по дорозі життя.
Господи, дякую Тобі, що Ти мене покликав та мене любиш.
21.03.2010
21 березня, неділя (5-та Посту) – Лк 7,36-50
Преп. ісп. Теофілакта
Просив його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця! Тоді Ісус заговорив до нього: “Симоне, маю тобі щось сказати.” Той відповів: “Кажи, Учителю”. “Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?” Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.” І, обернувшися до жінки, промовив до Симона: “Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.” Потім сказав до жінки: “Прощаються тобі гріхи.” І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: “Хто це такий, що й гріхи відпускає? До жінки ж він промовив: “Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.”
Можливо і ви вже пережили в житті подібну ситуацію, як та жінка з Євангеліє. Деякий гріх або вина нас зв’язували довший час, але в певній хвилині, можливо після щирого жалю та доброї сповіді, ми клякали біля Ісуса з сльозами жалю і просили Його про прощення. Він нам показав свою близькість, звільнення від гріха чи вини, які нас зв’язували. Тоді ми були ніби найщасливіші люди на землі.
Ісус нам постійно пропонує своє прощення та своє милосердя. Він не хоче, щоб над нами тяжіли наші гріхи, щоб нас переслідували наші провини. Він бажає, щоб ми процвітали радістю. Скажімо Йому щиро про те, що переживаємо. А ще ми маємо очищатися від своїх гріхів, а не «чистити» душі наших ближніх.
Господи, будь милосердний мені, грішному.
Преп. ісп. Теофілакта
Просив його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця! Тоді Ісус заговорив до нього: “Симоне, маю тобі щось сказати.” Той відповів: “Кажи, Учителю”. “Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?” Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.” І, обернувшися до жінки, промовив до Симона: “Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.” Потім сказав до жінки: “Прощаються тобі гріхи.” І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: “Хто це такий, що й гріхи відпускає? До жінки ж він промовив: “Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.”
Можливо і ви вже пережили в житті подібну ситуацію, як та жінка з Євангеліє. Деякий гріх або вина нас зв’язували довший час, але в певній хвилині, можливо після щирого жалю та доброї сповіді, ми клякали біля Ісуса з сльозами жалю і просили Його про прощення. Він нам показав свою близькість, звільнення від гріха чи вини, які нас зв’язували. Тоді ми були ніби найщасливіші люди на землі.
Ісус нам постійно пропонує своє прощення та своє милосердя. Він не хоче, щоб над нами тяжіли наші гріхи, щоб нас переслідували наші провини. Він бажає, щоб ми процвітали радістю. Скажімо Йому щиро про те, що переживаємо. А ще ми маємо очищатися від своїх гріхів, а не «чистити» душі наших ближніх.
Господи, будь милосердний мені, грішному.
20.03.2010
20 березня, субота (Акафістова) – Лк 10,38-42
Свщмчч. Василія, Єфрема, Капитона, Євгенія, Етерія та ін.
Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.”
…він увійшов в одне село…можемо сміливо продовжувати: до якогось міста, до якоїсь кімнати в гуртожитку, до класу, до магазину… Який вигляд вибере собі і в якому місці, залишмо на Нього. Не завжди мусить відповідати нашим уявленням. Приходить і тепер …
… І якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату... Вона Його прийняла до свого дому, але не відкрила Йому повністю своє серце. Як будемо поводитися ми?
…Була ж у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова… Знаємо, що вона вибрала кращу «частку», бо слухала Бога. Багато з нас думає, що «сісти до ніг Ісуса» це втрачений час, якого маємо і так мало. «Відірвати» з нього та задуматися над Євангелієм, поклонитися Ісусові в Церкві або відвідати Його в хворої, старої людини в цьому життєвому поспіху якось не виходить. Обов’язки, біганина… забуваємо сісти до ніг Ісуса. Та лише так можна слухати, думати та жити за Його бажанням.
• Чи знайду сьогодні час на Ісуса?
Господи, бажаю бути подібним до Марії. Прошу, допоможи мені!
Свщмчч. Василія, Єфрема, Капитона, Євгенія, Етерія та ін.
Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.”
…він увійшов в одне село…можемо сміливо продовжувати: до якогось міста, до якоїсь кімнати в гуртожитку, до класу, до магазину… Який вигляд вибере собі і в якому місці, залишмо на Нього. Не завжди мусить відповідати нашим уявленням. Приходить і тепер …
… І якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату... Вона Його прийняла до свого дому, але не відкрила Йому повністю своє серце. Як будемо поводитися ми?
…Була ж у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова… Знаємо, що вона вибрала кращу «частку», бо слухала Бога. Багато з нас думає, що «сісти до ніг Ісуса» це втрачений час, якого маємо і так мало. «Відірвати» з нього та задуматися над Євангелієм, поклонитися Ісусові в Церкві або відвідати Його в хворої, старої людини в цьому життєвому поспіху якось не виходить. Обов’язки, біганина… забуваємо сісти до ніг Ісуса. Та лише так можна слухати, думати та жити за Його бажанням.
• Чи знайду сьогодні час на Ісуса?
Господи, бажаю бути подібним до Марії. Прошу, допоможи мені!
19.03.2010
19 березня, п’ятниця – Лк 22,63-71
42-ох мучч. з Аморії
Тим часом люди, що держали його, б'ючи його, над ним знущалися і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?” І багато іншого, глузуючи, говорили на нього. Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій і казали: “Коли ти - Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; а якщо вас спитаю, ви не відповісте. Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.” А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.” “Навіщо нам ще свідки”, - сказали ті, - “самі ми чули з уст його.”
…Якже настав день…починає сходити сонце і починається також слухання: звинувачення та докази… Як це можна побачити із двох основних питань, суд має релігійний характер: Чи ти є Христос – Месія? Чи ти є Божий Син?
Ісусова відповідь: “Коли скажу вам, ви не повірите; а якщо вас спитаю, ви не відповісте». Знає, що за тим є нерозуміння, помилки, пересуди. Відчуває навколо себе холодний ланцюг недовіри та ворожості і це тим болісніше, бо Йому протистоїть його власний народ.
Наперекір цьому, Ісус проголошує тайну, яка є в ньому. Користуючись словами Святого Письма, представляє себе як: Сина Чоловічого, який сидітиме по правиці Божої Сили. Ця слава, яку очікував Ізраїль готується тепер в цьому засудженому. Він є Божим Сином, і Він готовий страждати, але не піддатися.
42-ох мучч. з Аморії
Тим часом люди, що держали його, б'ючи його, над ним знущалися і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?” І багато іншого, глузуючи, говорили на нього. Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій і казали: “Коли ти - Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; а якщо вас спитаю, ви не відповісте. Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.” А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.” “Навіщо нам ще свідки”, - сказали ті, - “самі ми чули з уст його.”
…Якже настав день…починає сходити сонце і починається також слухання: звинувачення та докази… Як це можна побачити із двох основних питань, суд має релігійний характер: Чи ти є Христос – Месія? Чи ти є Божий Син?
Ісусова відповідь: “Коли скажу вам, ви не повірите; а якщо вас спитаю, ви не відповісте». Знає, що за тим є нерозуміння, помилки, пересуди. Відчуває навколо себе холодний ланцюг недовіри та ворожості і це тим болісніше, бо Йому протистоїть його власний народ.
Наперекір цьому, Ісус проголошує тайну, яка є в ньому. Користуючись словами Святого Письма, представляє себе як: Сина Чоловічого, який сидітиме по правиці Божої Сили. Ця слава, яку очікував Ізраїль готується тепер в цьому засудженому. Він є Божим Сином, і Він готовий страждати, але не піддатися.
18.03.2010
18 березня, четвер – Лк 22,55-62
Муч. Конона
І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!” А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!” Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, - каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!” Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.” І, вийшовши звідти, заплакав гірко.
…“І ти з них”, - каже…. Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш… В момент цієї зради звучить голос, який руйнує нічну тишу в Єрусалимі та доторкається перш за все совісті Петра: спів півня. Саме у цій хвилині виходить Ісус з суду, на якому був засуджений. Євангеліст Лука нам пише про зустріч поглядів між Христом та Петром і використовує грецьке слово, яке означає “дивитися в глибину”. Господь дивиться, Його очі проникають в глибину таїнств душі. З очей апостола течуть сльози покаяння. Це мало б стосуватися і всіх нас, адже і ми щоденно допускаємося малих зрад, ховаємося за відмови, та дозволяємо, щоб над нами володів страх. Але так як з Петром, так і для нас є відкрита дорога до зустрічі з Ісусовим поглядом, котрий нам довіряє це саме завдання: “Коли Ти навернешся, підтримай своїх братів”.
Муч. Конона
І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!” А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!” Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, - каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!” Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.” І, вийшовши звідти, заплакав гірко.
…“І ти з них”, - каже…. Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш… В момент цієї зради звучить голос, який руйнує нічну тишу в Єрусалимі та доторкається перш за все совісті Петра: спів півня. Саме у цій хвилині виходить Ісус з суду, на якому був засуджений. Євангеліст Лука нам пише про зустріч поглядів між Христом та Петром і використовує грецьке слово, яке означає “дивитися в глибину”. Господь дивиться, Його очі проникають в глибину таїнств душі. З очей апостола течуть сльози покаяння. Це мало б стосуватися і всіх нас, адже і ми щоденно допускаємося малих зрад, ховаємося за відмови, та дозволяємо, щоб над нами володів страх. Але так як з Петром, так і для нас є відкрита дорога до зустрічі з Ісусовим поглядом, котрий нам довіряє це саме завдання: “Коли Ти навернешся, підтримай своїх братів”.
17.03.2010
17 березня, середа (Поклони) – Лк 22,39-54
Преп. Герасима, що в Йордані
Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.
…“Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?”… Це є болючі слова, але правдиві. Показують зло, яке вкоренилось в серці учня, можливо, в цій хвилині сумного, а за хвилину у відчаї. Ця зрада та цей поцілунок впродовж століть стали символом всіх невірностей, брехні. Христос протистоїть наступному випробуванню, випробуванню зради, яка породжує самотність. Це самотність тих людей, яких зрадили, покинули, і вони є всіма забуті, старі, хворі, незнані…
…“Лишіть но!”… Ісус не хоче, щоб учні, які готові боронити Його, відповідали злом на зло, на насильство новим насильством. Він є впевненим, що сила темноти програє. Тому, наперекір всьому, треба надіятись та любити. Так, як цього Він навчив.
Преп. Герасима, що в Йордані
Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.
…“Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?”… Це є болючі слова, але правдиві. Показують зло, яке вкоренилось в серці учня, можливо, в цій хвилині сумного, а за хвилину у відчаї. Ця зрада та цей поцілунок впродовж століть стали символом всіх невірностей, брехні. Христос протистоїть наступному випробуванню, випробуванню зради, яка породжує самотність. Це самотність тих людей, яких зрадили, покинули, і вони є всіма забуті, старі, хворі, незнані…
…“Лишіть но!”… Ісус не хоче, щоб учні, які готові боронити Його, відповідали злом на зло, на насильство новим насильством. Він є впевненим, що сила темноти програє. Тому, наперекір всьому, треба надіятись та любити. Так, як цього Він навчив.
16.03.2010
16 березня, вівторок – Лк 22,24-38
Мучч. Євтропія, Клеоніка та Василиска
Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить. Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля. О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.” “Господи”, - сказав Петро до нього, - “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” “Нічого”, - відповіли. Він же до них промовив: “А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, - бо те, що стосується до мене, кінця доходить.” Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!”
…а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів… цей вислів ставить Петрові завдання проводу у вірі інших апостолів. Його першість у самому ядрі групи апостолів тут стверджено чіткіше.
…торбу…меч… торба з грішми, щоб купувати харчі; меч, щоб здобути їх силою, - символічні вирази, які ілюструють всезагальну ворожість.
…“Досить!”… апостоли не збагнули слів учителя, розуміючи його заклик у матеріальному розумінні. Ісус різко обриває розмову.
Господи, допоможи нам розуміти нашу першість у служінні та дай нам Свого Духа, щоб розуміти Твоє Слово так, як ти хочеш.
Мучч. Євтропія, Клеоніка та Василиска
Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить. Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля. О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.” “Господи”, - сказав Петро до нього, - “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” “Нічого”, - відповіли. Він же до них промовив: “А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, - бо те, що стосується до мене, кінця доходить.” Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!”
…а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів… цей вислів ставить Петрові завдання проводу у вірі інших апостолів. Його першість у самому ядрі групи апостолів тут стверджено чіткіше.
…торбу…меч… торба з грішми, щоб купувати харчі; меч, щоб здобути їх силою, - символічні вирази, які ілюструють всезагальну ворожість.
…“Досить!”… апостоли не збагнули слів учителя, розуміючи його заклик у матеріальному розумінні. Ісус різко обриває розмову.
Господи, допоможи нам розуміти нашу першість у служінні та дай нам Свого Духа, щоб розуміти Твоє Слово так, як ти хочеш.
15.03.2010
15 березня, понеділок – Лк 22,7-23
Свщмч. Теодора, єп. Киринейського
Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.” І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.” І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.” І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.
Свщмч. Теодора, єп. Киринейського
Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.” І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.” І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.” І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.
14.03.2010
14 березня, неділя (4-та Посту) – Мт 4,25-5,12
Препмуч. Євдокії
А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання. Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; а він, відкривши уста, почав навчати їх:
“Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
Блаженні засмучені, бо будуть утішені.
Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради.
Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами”.
…Побачивши ж народ… Також сьогодні приходить до наших Церков багато народу. Перш за все в неділю. Під час тижня, лише деякі знайдуть час, щоб зайти за Ісусом. Ніби Йому хочемо сказати, що в щоденних ситуаціях Його не потребуємо. Він бажає щоденно крокувати з нами. Дозвольмо Йому це.
…зійшов на гору…Кожен з нас мав би у своєму житті знайти «гору», місце, з котрого є близько до Бога. Може це бути куточок кімнати в хаті, в гуртожитку, за столом на роботі… Найважливіше є повернути своє серце в напрямку до Бога та сказати Йому коротко, своїми словами, який Він для нас важливий, що ми би хотіли Його любити, що бажаємо належати Йому.
…“Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне…Блаженства теоретично знає майже кожен з нас. Це норма, котра від часів Ісуса не змінилася. Бути вбогим духом, плачучим, тихим…, це тепер не є модним. Надавати Богу перше місце у своєму серці дуже важко, бо пропозицій навколо нас дуже багато. Страждати з любові до Бога, коли навколишній світ радіє, це вже понад наші сили. Бути справедливим там, де крадуть, не дають зарплату, чи це можливо? В теперішньому світі приймають інші цінності. Але наперекір всім нашим «неможливо», блаженства є точною нормою для отримання неба.
Господи, вже сьогодні хочу сповнювати Твої слова.
Препмуч. Євдокії
А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання. Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; а він, відкривши уста, почав навчати їх:
“Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
Блаженні засмучені, бо будуть утішені.
Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради.
Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами”.
…Побачивши ж народ… Також сьогодні приходить до наших Церков багато народу. Перш за все в неділю. Під час тижня, лише деякі знайдуть час, щоб зайти за Ісусом. Ніби Йому хочемо сказати, що в щоденних ситуаціях Його не потребуємо. Він бажає щоденно крокувати з нами. Дозвольмо Йому це.
…зійшов на гору…Кожен з нас мав би у своєму житті знайти «гору», місце, з котрого є близько до Бога. Може це бути куточок кімнати в хаті, в гуртожитку, за столом на роботі… Найважливіше є повернути своє серце в напрямку до Бога та сказати Йому коротко, своїми словами, який Він для нас важливий, що ми би хотіли Його любити, що бажаємо належати Йому.
…“Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне…Блаженства теоретично знає майже кожен з нас. Це норма, котра від часів Ісуса не змінилася. Бути вбогим духом, плачучим, тихим…, це тепер не є модним. Надавати Богу перше місце у своєму серці дуже важко, бо пропозицій навколо нас дуже багато. Страждати з любові до Бога, коли навколишній світ радіє, це вже понад наші сили. Бути справедливим там, де крадуть, не дають зарплату, чи це можливо? В теперішньому світі приймають інші цінності. Але наперекір всім нашим «неможливо», блаженства є точною нормою для отримання неба.
Господи, вже сьогодні хочу сповнювати Твої слова.
13.03.2010
13 березня, субота (заупокійна) – Мр 7,31-37
Іспов. Василія, посника; Преп. Касіяна
І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!" І зараз же відкрились його вуха, і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити. І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим."
Кожного ранку можемо самі на власному досвіді пережити таке чудо. Через сотворені речі до нас говорить сам Ісус: “Ефата”, тобто: "Відкрийся!” Відкрий свої очі, побач красу речей, котрі я створив для тебе. Побач людей, котрих я Тобі посилаю, приходжу в них до тебе та бажаю вислухати тебе, хочу тобі допомагати. Не надівай тільки на вуха навушники, бо не зможеш почути, і очі не закривай чорними окулярами, бо стільки людей не побачиш.
Скільки з нас потребують сьогодні оздоровлення з глухоти, щоб бути чуйними на Божі речі? Так часто дозволяємо, щоб нас захоплював світ навколо нас. Стільки всього хочемо встигнути за один день, що те, Боже, вже не поміщається до нашого записника.
Як добре, що Бог є такий терпеливий і постійно доторкається через своє слово, через внутрішній голос совісті та пропонує рішення: «Відкрийся!» Відкриймо наші серця для Бога та для краси сотворених Ним речей. Подивімося, як нам Бог хоче дати відчути свою любов через ближніх, природу та бажає нам принести мир і радість.
• Чи хочу дозволити, щоб мене оздоровив Ісус?
Господи, доторкнися і мене своєю оздоровляючою любов’ю.
Іспов. Василія, посника; Преп. Касіяна
І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!" І зараз же відкрились його вуха, і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити. І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим."
Кожного ранку можемо самі на власному досвіді пережити таке чудо. Через сотворені речі до нас говорить сам Ісус: “Ефата”, тобто: "Відкрийся!” Відкрий свої очі, побач красу речей, котрі я створив для тебе. Побач людей, котрих я Тобі посилаю, приходжу в них до тебе та бажаю вислухати тебе, хочу тобі допомагати. Не надівай тільки на вуха навушники, бо не зможеш почути, і очі не закривай чорними окулярами, бо стільки людей не побачиш.
Скільки з нас потребують сьогодні оздоровлення з глухоти, щоб бути чуйними на Божі речі? Так часто дозволяємо, щоб нас захоплював світ навколо нас. Стільки всього хочемо встигнути за один день, що те, Боже, вже не поміщається до нашого записника.
Як добре, що Бог є такий терпеливий і постійно доторкається через своє слово, через внутрішній голос совісті та пропонує рішення: «Відкрийся!» Відкриймо наші серця для Бога та для краси сотворених Ним речей. Подивімося, як нам Бог хоче дати відчути свою любов через ближніх, природу та бажає нам принести мир і радість.
• Чи хочу дозволити, щоб мене оздоровив Ісус?
Господи, доторкнися і мене своєю оздоровляючою любов’ю.
12.03.2010
12 березня, п’ятниця – Мр 15,33-47
Іспов. Прокопія Декаполіта
А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години. О дев'ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: "Елої, Елої, лама савахтані?" - що означає у перекладі: "Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?" Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: "Он, Іллю кличе!" Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: "Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!" А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа. Тоді завіса в храмі
роздерлася надвоє, зверху аж донизу. Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: "Чоловік цей справді був Син Божий." Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим. Коли настав уже вечір, - тому що була це п'ятниця, тобто перед суботою, - Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.
Ісус помер за кожного з нас, давши себе розп’ясти на хресті. Це повинно спонукати нас до того, щоб віддячити Йому. А як це зробити, нас вчить апостол Павло: « А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес.(ІІ. Кор 5,15)
Господи, віддаю Тобі моє життя.
Іспов. Прокопія Декаполіта
А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години. О дев'ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: "Елої, Елої, лама савахтані?" - що означає у перекладі: "Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?" Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: "Он, Іллю кличе!" Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: "Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!" А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа. Тоді завіса в храмі
роздерлася надвоє, зверху аж донизу. Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: "Чоловік цей справді був Син Божий." Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим. Коли настав уже вечір, - тому що була це п'ятниця, тобто перед суботою, - Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.
Ісус помер за кожного з нас, давши себе розп’ясти на хресті. Це повинно спонукати нас до того, щоб віддячити Йому. А як це зробити, нас вчить апостол Павло: « А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес.(ІІ. Кор 5,15)
Господи, віддаю Тобі моє життя.
11.03.2010
11 березня, четвер – Мр 15,22-32
Св. Порфирія, єп. Газького
І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце, та й дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв. Тоді розіп'яли його й поділили його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. Була ж: третя година, коли вони розіп'яли його. А був і напис, за що його засуджено, написаний: "Цар Юдейський." І розіп'яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього. Тоді збулось Писання, що каже: "І з беззаконними полічено його." І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: "Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш - спаси себе з хреста!" А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: "Інших спасав, а себе - не може спасти! Христос, цар Ізраїля - хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували." Та й ті, що були з ним розп'яті, зневажали його.
Якщо б у повсякденному житті поставили запитання тим людям, які розіп’яли Ісуса, чи вони добрі, то думаю, що більшість з них відповіли б, що так. Подібно і зараз більшість людей дали б ствердну відповідь. Але при цьому факт залишається фактом: Ісуса вбили ми, «добрі люди» Але чому так? А все тому, що людина розуміє добро по своєму. Вона чинить гріх заради «добра» для себе. Диявол, спокушаючи людину, постійно обманює її. Тому добрим насправді є тільки той, хто, подібно до Ісуса, кладе своє життя за Бога і людей.
Св. Порфирія, єп. Газького
І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце, та й дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв. Тоді розіп'яли його й поділили його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. Була ж: третя година, коли вони розіп'яли його. А був і напис, за що його засуджено, написаний: "Цар Юдейський." І розіп'яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього. Тоді збулось Писання, що каже: "І з беззаконними полічено його." І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: "Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш - спаси себе з хреста!" А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: "Інших спасав, а себе - не може спасти! Христос, цар Ізраїля - хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували." Та й ті, що були з ним розп'яті, зневажали його.
Якщо б у повсякденному житті поставили запитання тим людям, які розіп’яли Ісуса, чи вони добрі, то думаю, що більшість з них відповіли б, що так. Подібно і зараз більшість людей дали б ствердну відповідь. Але при цьому факт залишається фактом: Ісуса вбили ми, «добрі люди» Але чому так? А все тому, що людина розуміє добро по своєму. Вона чинить гріх заради «добра» для себе. Диявол, спокушаючи людину, постійно обманює її. Тому добрим насправді є тільки той, хто, подібно до Ісуса, кладе своє життя за Бога і людей.
10.03.2010
10 березня, середа – Мр 15,1-21
Св. Тарасія, архєп. Царгородського
З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками - увесь синедріон. Зв'язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові. Пилат спитав його: "Ти - цар юдейський?" Він же у відповідь мовить йому: "Ти кажеш." А первосвященики багато обвинувачували його. І знову спитав його Пилат, кажучи: "Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять." Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат. На свято Пасхи відпускав він їм одного в'язня, того, якого вони просили. А був один, що звавсь Варавва, ув'язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди. Пилат же відповів їм, кажучи: "Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського?" Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі. Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. Пилат знову заговорив і мовив до них: "Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?" А ті знову закричали: "Розіпни його!" Пилат же сказав до них: "Що за зло вчинив він?" А вони ще гірше кричали: "Розіпни його!" Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп'яли. Вояки повели його в середину двору, тобто у Преторію, та й скликали всю чоту. Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього та й почали його вітати: "Радуйся, царю юдейський!" І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому. Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп'яття. Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест.
Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп'яли…. І били його тростиною по голові, плювали на нього…руки людини, яку сотворив Господь, підносять бич на Божого Сина, який терпить, щоб відкупити людину, дати їй найбільше добро – примирення з Богом. Будьмо готові до того, що за добро, яке ми робимо, нас подібно до Ісуса, будуть гнати, бити.
Пилат не хотів ризикувати своїм становищем, відстоюючи правду. Ми б не мали ніколи так робити, йти проти правди, бо правда – це Христос!
Господи, допоможи мені жити правдою.
Св. Тарасія, архєп. Царгородського
З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками - увесь синедріон. Зв'язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові. Пилат спитав його: "Ти - цар юдейський?" Він же у відповідь мовить йому: "Ти кажеш." А первосвященики багато обвинувачували його. І знову спитав його Пилат, кажучи: "Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять." Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат. На свято Пасхи відпускав він їм одного в'язня, того, якого вони просили. А був один, що звавсь Варавва, ув'язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди. Пилат же відповів їм, кажучи: "Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського?" Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі. Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. Пилат знову заговорив і мовив до них: "Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?" А ті знову закричали: "Розіпни його!" Пилат же сказав до них: "Що за зло вчинив він?" А вони ще гірше кричали: "Розіпни його!" Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп'яли. Вояки повели його в середину двору, тобто у Преторію, та й скликали всю чоту. Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього та й почали його вітати: "Радуйся, царю юдейський!" І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому. Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп'яття. Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест.
Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп'яли…. І били його тростиною по голові, плювали на нього…руки людини, яку сотворив Господь, підносять бич на Божого Сина, який терпить, щоб відкупити людину, дати їй найбільше добро – примирення з Богом. Будьмо готові до того, що за добро, яке ми робимо, нас подібно до Ісуса, будуть гнати, бити.
Пилат не хотів ризикувати своїм становищем, відстоюючи правду. Ми б не мали ніколи так робити, йти проти правди, бо правда – це Христос!
Господи, допоможи мені жити правдою.
09.03.2010
09 березня, вівторок – Мт 11,2-15
1-ше і 2-ге віднайдення голови Йоана Хрестителя
Почувши у в’язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» У відповідь на це Ісус сказав їм: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться».
Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: «На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись?На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли?Побачити Пророка?Так, кажу вам, і більше, як Пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою.
Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його. Усі бо пророки й закон пророкували до Йоана. І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти. Хто має вуха, нехай слухає.
… між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя… Ісус нам вказує на життя найбільшого пророка Старого завіту – Івана. Той своє завдання виконував дуже відповідально. А що ми? Не сумуймо, що про нас не можна сказати те саме, що і про Івана. Важливішим є те, що Його можемо взяти за зразок свого духовного зростання. Він жив дуже скромно, одягався занадто просто, їв тільки найнеобхідніше. Поступовим зреченням непотрібних речей і ми дійдемо до життя більшого сенсу, спокійнішого, радіснішого і без дорогих та елітних речей, одежі, вишуканої їжі. Подумаймо, як Його можемо почати наслідувати. Подивімося, яким чином ми змогли б іншим принести радість, чого можемо зректися заради наших ближніх, чого потребує той, хто живе біля нас….
• Буду думати, в чому можу бути подібним до Івана.
Господи Ісусе, очисти моє серце від всього, що мене віддаляє від Тебе та наповни мене великодушною любов’ю.
1-ше і 2-ге віднайдення голови Йоана Хрестителя
Почувши у в’язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» У відповідь на це Ісус сказав їм: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться».
Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: «На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись?На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли?Побачити Пророка?Так, кажу вам, і більше, як Пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою.
Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його. Усі бо пророки й закон пророкували до Йоана. І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти. Хто має вуха, нехай слухає.
… між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя… Ісус нам вказує на життя найбільшого пророка Старого завіту – Івана. Той своє завдання виконував дуже відповідально. А що ми? Не сумуймо, що про нас не можна сказати те саме, що і про Івана. Важливішим є те, що Його можемо взяти за зразок свого духовного зростання. Він жив дуже скромно, одягався занадто просто, їв тільки найнеобхідніше. Поступовим зреченням непотрібних речей і ми дійдемо до життя більшого сенсу, спокійнішого, радіснішого і без дорогих та елітних речей, одежі, вишуканої їжі. Подумаймо, як Його можемо почати наслідувати. Подивімося, яким чином ми змогли б іншим принести радість, чого можемо зректися заради наших ближніх, чого потребує той, хто живе біля нас….
• Буду думати, в чому можу бути подібним до Івана.
Господи Ісусе, очисти моє серце від всього, що мене віддаляє від Тебе та наповни мене великодушною любов’ю.
08.03.2010
08 березня, понеділок – Мр 14,53-65
Свщмч. Полікарпа, єп. Смирнського
І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники. Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі. Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили. Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно: "Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний." Та й це їхнє свідчення не було однозгідне. Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: "Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?" Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: "Чи ти єси Христос, Син Благословенного?" "Я є, - відповів Ісус, - і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних." Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: "Навіщо нам іще свідків? Ви чули богохульство! Як вам здається?" І всі вони присудили, що смерти він гідний. Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: "Пророкуй!" А й слуги били його по обличчі.
Ісус є правдивий цар, який царює не через насильство, але любов’ю, терплячи за нас та разом з нами.
• Ісусе, понижений та відкинутий, дай, щоб ми вміли Тебе бачити у всіх принижуваних та покинутих.
Господи, Ти дозволив, щоб Тебе били та насміхалися з Тебе. Допоможи нам, щоб ніколи не уподібнилися до тих, котрі насміхаються з терплячих та слабих, а бачили в них Тебе.
Свщмч. Полікарпа, єп. Смирнського
І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники. Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі. Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили. Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно: "Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний." Та й це їхнє свідчення не було однозгідне. Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: "Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?" Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: "Чи ти єси Христос, Син Благословенного?" "Я є, - відповів Ісус, - і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних." Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: "Навіщо нам іще свідків? Ви чули богохульство! Як вам здається?" І всі вони присудили, що смерти він гідний. Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: "Пророкуй!" А й слуги били його по обличчі.
Ісус є правдивий цар, який царює не через насильство, але любов’ю, терплячи за нас та разом з нами.
• Ісусе, понижений та відкинутий, дай, щоб ми вміли Тебе бачити у всіх принижуваних та покинутих.
Господи, Ти дозволив, щоб Тебе били та насміхалися з Тебе. Допоможи нам, щоб ніколи не уподібнилися до тих, котрі насміхаються з терплячих та слабих, а бачили в них Тебе.
07.03.2010
07 березня, неділя (3-тя Посту. Хрестопоклінна) – Мр 8,34-9,1
Віднайд. мощів мучч., що в Євгенії
І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами."
І сказав їм: "Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності."
…"Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною… не дуже втішні слова ні для сучасників Ісуса, ні для нас.
Ісус каже ці слова і для нас. Не біймося хреста. Він має різну подобу, але кожен є “пошитий” на нашу мірку. Встати, коли подзвонить будильник, охоче допомогти іншому, добре опікуватися родиною, прийняти образу… Виглядів хреста є багато. Маймо впевненість, що Бог нікому не дає нічого понад його сили.
…Що бо людина може дати взамін за власну душу?... Туди до вічності нічого з собою не візьмемо, лише наші добрі діла, наші жертви та зречення.
Господи, допоможи мені нести мої хрести з любов’ю.
Віднайд. мощів мучч., що в Євгенії
І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами."
І сказав їм: "Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності."
…"Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною… не дуже втішні слова ні для сучасників Ісуса, ні для нас.
Ісус каже ці слова і для нас. Не біймося хреста. Він має різну подобу, але кожен є “пошитий” на нашу мірку. Встати, коли подзвонить будильник, охоче допомогти іншому, добре опікуватися родиною, прийняти образу… Виглядів хреста є багато. Маймо впевненість, що Бог нікому не дає нічого понад його сили.
…Що бо людина може дати взамін за власну душу?... Туди до вічності нічого з собою не візьмемо, лише наші добрі діла, наші жертви та зречення.
Господи, допоможи мені нести мої хрести з любов’ю.
06.03.2010
06 березня, субота (заупокійна) – Мр 2,14-17
Преп. Тимотея; свят. Євстатія, аєп. Антіох.
А йдучи повз, побачив він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, й до нього каже: "Іди за мною!" Той устав і пішов слідом за ним. І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо їх було чимало, - тих, що за ним ішли. І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, то сказали його учням: "Чого він їсть і п'є з митарями та грішниками?" Ісус, почувши те, сказав їм: "Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних."
Подумаймо над тим, як би ми зреагували, та що би змінилось в нашому житті, якщо б ми зустрілися з Ісусом у нас вдома, на вулиці, на роботі, в школі, в маршрутці і наш погляд зустрівся б з Його. Що діялось би в нашій душі? Ісус подивився б на нас з Любов’ю і сказав би: "Іди за мною!" Нічого більше, нічого менше. Як би ми зреагували?
…Той устав і пішов слідом за ним…Ішов би за Христом, без погляду на те, що покидаю, або залишився б стояти на «митниці» своїх уявлень, зручностей, лінощів, неохоти щось в собі змінювати, чи щось втратити?
…Я не прийшов кликати праведних, а грішних…В цих словах Ісуса є наше спасіння та впевненість. Має розуміння наших помилок, відпускає нам наші гріхи, за які щиро жаліємо, простягає нам помічну руку та пропонує свою благодать і допомогу у всіх важких ситуаціях.
Господи, дякую Тобі за те, що Ти маєш розуміння та терпеливість до моїх падінь, мого егоїзму, моєї ліні. З Твоєю поміччю хочу позбавлятися їх зі свого життя.
Преп. Тимотея; свят. Євстатія, аєп. Антіох.
А йдучи повз, побачив він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, й до нього каже: "Іди за мною!" Той устав і пішов слідом за ним. І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо їх було чимало, - тих, що за ним ішли. І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, то сказали його учням: "Чого він їсть і п'є з митарями та грішниками?" Ісус, почувши те, сказав їм: "Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних."
Подумаймо над тим, як би ми зреагували, та що би змінилось в нашому житті, якщо б ми зустрілися з Ісусом у нас вдома, на вулиці, на роботі, в школі, в маршрутці і наш погляд зустрівся б з Його. Що діялось би в нашій душі? Ісус подивився б на нас з Любов’ю і сказав би: "Іди за мною!" Нічого більше, нічого менше. Як би ми зреагували?
…Той устав і пішов слідом за ним…Ішов би за Христом, без погляду на те, що покидаю, або залишився б стояти на «митниці» своїх уявлень, зручностей, лінощів, неохоти щось в собі змінювати, чи щось втратити?
…Я не прийшов кликати праведних, а грішних…В цих словах Ісуса є наше спасіння та впевненість. Має розуміння наших помилок, відпускає нам наші гріхи, за які щиро жаліємо, простягає нам помічну руку та пропонує свою благодать і допомогу у всіх важких ситуаціях.
Господи, дякую Тобі за те, що Ти маєш розуміння та терпеливість до моїх падінь, мого егоїзму, моєї ліні. З Твоєю поміччю хочу позбавлятися їх зі свого життя.
05.03.2010
05 березня, п’ятниця – Мр 14,43-52
Преп. Льва, єп. Катанського
І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями - від первосвящеників, книжників і старших. Його зрадник дав їм знак, кажучи: "Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно." І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю - і поцілував його. А вони наклали на нього руки й схопили його. Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: "Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це - щоб збулося Писання." Тоді всі, лишивши його, повтікали. Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, тож він, покинувши покривало, втік від них нагий.
Преп. Льва, єп. Катанського
І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями - від первосвящеників, книжників і старших. Його зрадник дав їм знак, кажучи: "Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно." І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю - і поцілував його. А вони наклали на нього руки й схопили його. Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: "Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це - щоб збулося Писання." Тоді всі, лишивши його, повтікали. Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, тож він, покинувши покривало, втік від них нагий.
04.03.2010
04 березня, четвер – Мр 14,27-42
Ап. Архипа
І сказав їм Ісус: "Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї." А Петро сказав до нього: "Навіть коли й усі спокусяться, - та не я!" Відповів йому Ісус: "Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся." А він ще більше твердив: "Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!" І всі так само говорили. І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, - то й каже своїм учням: "Посидьте тут, поки я помолюся." І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись. Потім каже до них: "Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте." Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. І мовив: "Авва - Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти." І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: "Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години? Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!" І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово. І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати. Повернувся він утретє й каже їм: "Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!"
…"Душа моя вся смутиться аж до смерти… це є дослівний переклад. Ісус відчуває всю жорстокість страху, що його викликає в людини смерть.
…"Авва …- це арамейське слово. З Ісусових вуст виражає близькість Сина з Отцем.
… Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти."…Ісус відчуває і виражає природне бажання уникнути смерті, однак придушує його, приймаючи волю Отця.
…"Спите ще й спочиваєте?... докір, оповитий ніжною іронією: минула вже та година, коли ви мали чувати зі мною. Хвилина випробування настала.
• Як я проживаю важкі хвилини? Чи я чуваю, розмовляю з Богом – Небесним Батьком?Чи вмію приймати волю Божу? Він знає про все.
Ап. Архипа
І сказав їм Ісус: "Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї." А Петро сказав до нього: "Навіть коли й усі спокусяться, - та не я!" Відповів йому Ісус: "Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся." А він ще більше твердив: "Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!" І всі так само говорили. І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, - то й каже своїм учням: "Посидьте тут, поки я помолюся." І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись. Потім каже до них: "Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте." Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. І мовив: "Авва - Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти." І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: "Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години? Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!" І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово. І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати. Повернувся він утретє й каже їм: "Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!"
…"Душа моя вся смутиться аж до смерти… це є дослівний переклад. Ісус відчуває всю жорстокість страху, що його викликає в людини смерть.
…"Авва …- це арамейське слово. З Ісусових вуст виражає близькість Сина з Отцем.
… Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти."…Ісус відчуває і виражає природне бажання уникнути смерті, однак придушує його, приймаючи волю Отця.
…"Спите ще й спочиваєте?... докір, оповитий ніжною іронією: минула вже та година, коли ви мали чувати зі мною. Хвилина випробування настала.
• Як я проживаю важкі хвилини? Чи я чуваю, розмовляю з Богом – Небесним Батьком?Чи вмію приймати волю Божу? Він знає про все.
03.03.2010
03 березня, середа – Мр 14,12-26
Свят. Льва, Папи Римського
А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: "Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, - щоб ти їв Пасху?" І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: "Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним, і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху? І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам." Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху. Якже настав вечір, - приходить з дванадцятьма. І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: "Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо мною, мене видасть." Вони засмутились і один по одному заходились його питати: "Чи не я?" Він відповів їм: "Один з дванадцятьох, що вмачає зо мною руку в миску. Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!" І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: "Беріть, це моє тіло." Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: "Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох. Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім." І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.
Свят. Льва, Папи Римського
А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: "Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, - щоб ти їв Пасху?" І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: "Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним, і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху? І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам." Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху. Якже настав вечір, - приходить з дванадцятьма. І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: "Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо мною, мене видасть." Вони засмутились і один по одному заходились його питати: "Чи не я?" Він відповів їм: "Один з дванадцятьох, що вмачає зо мною руку в миску. Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!" І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: "Беріть, це моє тіло." Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: "Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох. Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім." І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.
02.03.2010
02 березня, вівторок – Мр 14,1-11
Влкмуч. Теодора Тирона
Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити, але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі! І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову. Деякі обурилися між собою: "Навіщо, мовляв, така втрата мира! Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати!" І вони ремствували на неї. Але Ісус сказав: "Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок. Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте. Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила моє тіло на похорон. Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам'ятку про неї." Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм. Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час.
…то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову…Євангелист Марко нам уточнює, що це були за пахощі: нард, екстракт якоїсь індійської ароматичної рослини. Марко також зауважує, що жінка розбиває посудину, щоб як найшвидше вилити якомога більше пахощів. Жест зворушливої щедрості.
• Як я проживаю піст? Чи я є щедрий та великодушний до Господа?
Влкмуч. Теодора Тирона
Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити, але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі! І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову. Деякі обурилися між собою: "Навіщо, мовляв, така втрата мира! Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати!" І вони ремствували на неї. Але Ісус сказав: "Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок. Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте. Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила моє тіло на похорон. Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам'ятку про неї." Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм. Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час.
…то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову…Євангелист Марко нам уточнює, що це були за пахощі: нард, екстракт якоїсь індійської ароматичної рослини. Марко також зауважує, що жінка розбиває посудину, щоб як найшвидше вилити якомога більше пахощів. Жест зворушливої щедрості.
• Як я проживаю піст? Чи я є щедрий та великодушний до Господа?
01.03.2010
01 березня, понеділок – Мт 27,57-66
Мучч. Памфіла та Порфирія та ін.
Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса; Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці. На другий день, що після п'ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: “Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу.” Пилат каже до них: “Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте.” Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу.
Один Йосиф Тебе оберігав, коли Ти був дитиною. Тепер інший Йосиф ніжно знімає Тебе з хреста. В його руках Ти є більш покірний, ніж дитина в руках мами. Камінь привалений, залишається тільки тиша. До повної порожнечі любові сходить Христос. Але як переможець.
Довірмо себе самих, цілу Церкву та ціле людство тій Матері, яка стояла під хрестом, та яка нас обнімає як своїх дітей.
Ісусе, Ти відрікся себе самого і став слугою аж до смерті, смерті на хресті. Навчи нас в дні страждання сказати: Отче до Твоїх рук віддаю свого духа. Хвала Тобі Ісусе, наш Боже, Ти перемінюєш хрести безнадії на хрести воскресіння.
Мучч. Памфіла та Порфирія та ін.
Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса; Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці. На другий день, що після п'ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: “Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу.” Пилат каже до них: “Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте.” Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу.
Один Йосиф Тебе оберігав, коли Ти був дитиною. Тепер інший Йосиф ніжно знімає Тебе з хреста. В його руках Ти є більш покірний, ніж дитина в руках мами. Камінь привалений, залишається тільки тиша. До повної порожнечі любові сходить Христос. Але як переможець.
Довірмо себе самих, цілу Церкву та ціле людство тій Матері, яка стояла під хрестом, та яка нас обнімає як своїх дітей.
Ісусе, Ти відрікся себе самого і став слугою аж до смерті, смерті на хресті. Навчи нас в дні страждання сказати: Отче до Твоїх рук віддаю свого духа. Хвала Тобі Ісусе, наш Боже, Ти перемінюєш хрести безнадії на хрести воскресіння.
Підписатися на:
Дописи (Atom)