15 березня, понеділок – Лк 22,7-23
Свщмч. Теодора, єп. Киринейського
Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.” І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.” І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.” І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.
Немає коментарів:
Дописати коментар