08.02.2010

08 лютого, понеділок – Лк. 19,29-40;22,7-39
Преп. Ксенофонта і дружини його Марії

І от, як він наблизився до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, кажучи: “Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши в нього, ви знайдете прив'язане ослятко, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв'яжіть його і приведіть. Коли ж вас хтось спитає: Навіщо відв'язуєте? - ви скажете: Господь його потребує.” Пішовши посланці, знайшли, як він сказав їм. Коли вони відв'язували осля, господарі його спитали їх: “Навіщо відв'язуєте осля?” Ті відповіли: “Господь його потребує”. А привівши його до Ісуса й накинувши на осля свою одежу, посадили Ісуса. І як він їхав, простеляли свою одежу по дорозі. А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, кажучи: “Благословен цар, що йде в ім'я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!” Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони твоїм учням.” Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння.” Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.” І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.” І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.” І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить. Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля. О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.” “Господи”, - сказав Петро до нього, - “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” “Нічого”, - відповіли. Він же до них промовив: “А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, - бо те, що стосується до мене, кінця доходить.” Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!” Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.

…Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною …Ісус є любов. Його ім’я є любов. Був лише любов’ю. Проповідував любов. Роздавав любов і на тих, які відповідали Йому ненавистю. Любов породжує довір’я. Ісус довіряв своїм учням, бо їх любив. Але всупереч цьому, один з них втратився. Любов до грошей в ньому зайняла перше місце, котре належало любові до Учителя. Назвав Його Учителем, коли Його поцілував, але поцілунок був лише маскою, котра прикривала його захланність. Покинула його любов, егоїзм заповнив його душу.
Зрада – це і наша спокуса. Часто саме тоді, коли говоримо, що Ісуса любимо, Його зраджуємо.
Це я Господи, хто Тебе тепер зраджує? Можемо подумати, чим найчастіше зраджуємо ми Ісуса. Ці наші більші чи менші зради не так видно як зраду Юди, але їх часте повторювання приводить до втрати Божої близькості. Не даймося обманути дияволу, який нам часто говорить, що Бог є далеко. Відкриймо повністю свої серця Богу.