25 червня, середа – Мт 13,4-9
Препп. Онуфрія Великого і Петра Атонського
І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його. Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його. Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять. Хто має вуха, нехай слухає».
Скільки разів вже протягом нашого життя Сіяч засіяв зерно свого слова до нашого серця? Яку землю знайшло це зерно в нас? Ми є скелею? Чи краєм дороги? І якщо це Євангеліє ми вже чули багато разів, чи змінилися під Його впливом наші думки, наші ставлення, або наші вчинки до кращого? Де шукати недоліки?
Багато запитань на початок. Думаймо. Бог постійно до нас говорить, тільки ми є постійно наповненні чимось та кимось і наші серця поступово віддаляються від Нього. Боже слово, яке почуємо, є гарне і правильне, але зразу як тільки вийдемо з Церкви до дому чи гуртожитку, чи на базар, це слово «згоряє» на сонці наших уявлень, планів та мрій. Бог бажає, щоб ми були завжди доброю землею, підготовленою прийняти зерно Його слова та принести багатий врожай. Пропонує нам свою благодать, щоб ми в своєму серці приносили добрі чесноти, які дозволять Божому слову вкоренитися та принести врожай у відповідний час і у відповідному місці.
Господи, зміни моє серце на родючу землю.
Немає коментарів:
Дописати коментар