05 квітня, понеділок – ІВ. 1,18-28
Світлий Понеділок
Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив. Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму єреїв та левітів, спитати його: «Хто ти?» А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я - не Христос.» То вони спитали його: «Що ж - Ілля ти?» - «Ні», мовив він. «Пророк ти?» - «Ні», відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий - щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я - голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, - як ото пророк Ісая сказав.» Були ж посланці з фарисеїв. Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли єси ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв'язати й ремінця сандалі.» Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан христив.
А він зізнався, не заперечив; зізнався: “Я - не Христос”... Хто знає, як би ми зреагували, якщо б наша відповідь піднімала нашу оцінку в очах ближніх, друзів, співпрацівників. Часто маємо тенденцію «додати собі» лише для того, щоб сподобатися іншим, більше означати для інших, просто бути кимось.
Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте… Було би сумно, якщо б ці слова «падали» і на нашу адресу. Подумаймо, чи пізнання Ісуса, віра в Бога є найважливішою річчю нашого життя? Чи не поширюємо черги тих, котрі сумніваються вже при найменших труднощах? Поводимось так, ніби присутність Бога зникла з нашого життя і ми завалені багатьма завданнями, обов’язками часто в душі питаємось: Бачиш це Боже? Чи можеш дивитися на те, як я мучуся, воюю з проблемами, болем, хворобою? Зупинімося. Послухаймо в тиші, як Бог говорить: Я є тут тепер для Тебе. Доторкнись мене, хочу Тобі помагати. Чому так легко приймаєш пропозиції світу, а мене ігноруєш?
• Чи моя віра в Бога є живою?
Господи, бажаю належати до тих, які Тебе пізнають та люблять.
Немає коментарів:
Дописати коментар