06 квітня, вівторок – Лк. 24,12-35
Св. Вівторок. Передсв. Благовіщення .
Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов'язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося. Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім'я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними, але очі їм заступило, щоб його не пізнали. Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку. Озвавсь тоді один з них на ім'я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?” І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім - ділом та словом перед Богом і всім народом, - та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп'яли. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось! Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з'явились і сказали, що він живий. Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.” А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них: І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: “Христос справді воскрес і з'явився Симонові.” І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.
Коли задумаємось над цим Євангеліє, можемо дивуватися, яким дивним є те, що учні не впізнали Ісуса, коли їм відкривав Письмо, вказував їм на ті уривки, які говорили про Нього. А ще подумаймо над тим, чи і ми не пережили чогось подібного, коли читалося Боже слово і ми відчули, що ці слова є адресовані нам, мають відношення до нашого теперішнього життя. Скільки разів говорив і нам Ісус прямо через слова Письма або через когось близького, чи через священика! Чи відкрилися наші очі і наше серце настільки, щоб ми повірили, що нам Ісус саме у цій хвилині об’являє? Прийняли ми Його та повірили Йому, коли прийшов через якусь людину до нас?
А тоді, коли ламає хліб під час Служби Божої та бажає його дати і нам, де ми є тоді? Приймаємо Його чи залишаємось на місці? А може ще гірше сидимо вдома перед телевізором, комп’ютером, з друзями? Ісус бажає роздатися і нам! Ісус хоче відкрити і нам «очі» нашого серця. Даймо Йому шанс вже сьогодні.
• Чи моє серце достатньо відкрите для Ісуса?
Господи, відкинь з мого життя все, що мені заважає бачити Тебе.
Немає коментарів:
Дописати коментар