19 липня, понеділок – Мт 18,1-11
Преп. Сісоя Великого
Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: «Хто найбільший у Небеснім Царстві?» Ісус покликав дитину, поставив її серед них– і каже: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві. Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає. А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря. Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять! Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний. І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло. Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця. Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло.
«Хто найбільший у Небеснім Царстві?» Можливо апостоли очікували якусь «драбину» цінностей. Те, що чули було, напевно, несподіванкою для них, як є і для нас завжди, коли це чуємо.
Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві… Чи думали ми колись, чому Ісус дає за приклад дорослим дітей? Можливо тому, що вони дозволяють, щоб їх формували, вміють простити, любити, люблять без умов, повністю довіряють батькам і в їх обіймах вони відчуваються захищеними. Ми, дорослі, дуже часто робимо все навпаки, і тому Ісус нам робить зауваження. Наша довіра до Небесного Батька є часто слабкою, виробляємо в собі імунітет стосовно Його виховання, любимо лише тих, які нам симпатичні…
Господи, дай мені свою благодать бути Твоєю дитиною.
Немає коментарів:
Дописати коментар