23 січня,субота – Лк.18,2-8
Мучч. Пратулин.; Св.Григорія Ніс.;преп.Дометіяна і Маркіяна
І казав: “В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився. Була ж одна вдова в тім місті, що (завжди) приходила до нього й говорила: Оборони мене від мого супротивника! І довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся, але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.” Тут Господь додав: “Слухайте, що суддя несправедливий каже! А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них? Кажу вам: Оборонить їх негайно. Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?”
Маємо чого навчитися від цієї вдови! Не бракувало їй відваги з якою йшла «за своєю метою.» Жінки в тих часах не могли публічно самі говорити! Відзначалася також витривалістю. Не здавалася ні перед великими перешкодами,ні перед свідомістю того, що суддя, до якого прийшла був несправедливий та злий. Мала велику покору, бо знала, що немає нікого хто би її оборонив, бо не мала чоловіка. Мусила бути обдарована і великим миром, бо перенесла стільки приниження, поки чекала на те, щоб вислухали її прохання…Уявімо себе в такій або подібній ситуації. Коли нам нічого не виходить з наших планів, не маємо сили крокувати дальше. Коли наші молитви зразу не вислухані, небо лишається «глухим», втрачаємо і останню надію, що щось зміниться та маємо бажання перестати молитися і більше «не турбувати» Бога. Не здаваймося! Суддя з Євангеліє допоміг вдові лише тому, що вона йому, дослівно, не давала спокою… Просити та молитися не означає «наговорити» багато слів, молитва має виходити з серця, це є заклик душі до Бога з довірою, що отримаємо у відповідний час все, чого потребуємо… Бог нас не залишить самих!
Господи, допоможи мені, щоб я Тобі більше довіряв.
Немає коментарів:
Дописати коментар