19 травня, вівторок – Ів 8,51-59
Йова Многостраждального
Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти». А юдеї йому: «Аж тепер ми збагнули, що ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки. Невже більший ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого ти з себе робиш?» Ісус відрік: «Якщо я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець же мій, про якого кажете:Він Бог наш, – той мене прославляє. Та ви його не спізнали, я ж знаю його. І коли сказав би я, що не знаю його, був би і я такий, як ви, неправдомовець. Та я його знаю і бережу його слово. Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій – і звидів, і втішився». Юдеї ж йому: «Ще й п’ятдесят років нема тобі, а ти Авраама бачив?» І сказав їм Ісус:«Істинно, істинно кажу вам:Перше, ніж був Авраам, Я є». І вхопили каміння, щоб кинути на нього, – та Ісус перейшов посеред них і полишив храм.
Це були сильні слова для Ісусових сучасників. Хто знає, як би ми поводились на їхньому місці. Скільки разів і нам Ісус говорить про Отця, але ми не хочемо Його розуміти.
Тому зробімо це хоча тепер, прочитавши суперечку Ісуса з юдеями. Подумаю, яке місце я даю у своєму житті, в думках, словах і вчинках своєму Богові? Чи вірю Йому і тоді, коли Його слова «не співпадають» повністю з моїми планами? Чи реагую так, наче двигаю каміння слів та нарікаю на все та всіх, котрі мені Його нагадують?
Господи, близькість до Тебе хочу виявити сьогодні участю у Службі Божій.
Немає коментарів:
Дописати коментар