28 вересня, понеділок – Мр 10,46-52
Вмуч. Микити
І приходять вони в Єрихон. Коли ж він з учнями своїми і з силою народу виходив з Єрихону, син Тимея, Вартимей, сліпий жебрак, сидів край дороги. Довідавшися, що то Ісус з Назарету, закричав він і промовив: «Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!» Багато сварили його, щоб мовчав, та він кричав ще більше: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» Ісус же спинивсь і каже: «Прикличте його!» Кличуть, отже, сліпого й говорять до нього: «Бадьорся!Устань лишень, кличе тебе». Він же, скинувши свою верхню одежу, скочив і підійшов до Ісуса. Ісус, до нього звернувшись, каже: «Що ти хочеш, щоб я зробив тобі?» А сліпий йому: «Учителю мій, – щоб я бачив!» Сказав Ісус до нього: «Іди, віра твоя спасла тебе». І негайно прозрів той та й пішов дорогою за ним.
Вартимей живучи в постійній темноті мав в своєму серці велику надію на оздоровлення, коли почув про Ісуса з Назарету. Скільки бажань та очікувань покладав на зустріч з Ісусом, коли почув, що Той має пройти біля нього. Так близько була його надія на оздоровлення, і не хотів щоб вона зникла. Шум означав, що Ісус є вже близько. Це була точна хвилина для нього! Кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною! Кричали на нього, але він не хотів змарнувати єдиний шанс зустрічі з Ісусом. Хотів сказати Йому, що його мучить.
Який гарний приклад також і для нас! Ісус є так близько, чує наші молитви. Чому марнуємо стільки можливостей зустрітися з ним ?. Витривалість в проханні Вартимея та його голосний заклик допомогли йому зустрітися з Ісусом. Ми знаємо чим закінчилася ця зустріч. Як закінчаться наші зустрічі з Ісусом після прочитання цих рядочків? Ходімо, Він нас кличе!
Господи Ісусе, дай, щоб я бачив, що маю робити, як маю жити, щоб сповнював волю Отця, котрий на небесах!
Немає коментарів:
Дописати коментар