14. 11. Безсрібників і чудотв. Косми і Дам’яна
Лк. 10, 1-15
Після того призначив Господь інших сімдесят двох і послав їх по два поперед себе до кожного міста й місцевості, куди сам мав іти. 2 Промовив до них: Жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вивів робітників на своє жниво. 3 Ідіть: оце посилаю вас, як ягнят між вовками. 4 Не несіть ні торби, ні палиці, ні взуття; нікого в дорозі не вітайте. 5 До якої ж тільки оселі ввійдете, перше кажіть: Мир дому цьому! 6 І коли буде там син миру, спочине на ній мир ваш; коли ж ні, - до вас повернеться. 7 В тій же оселі перебувайте, їжте й пийте, що там є, бо робітник гідний винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім. 8 І в яке тільки місто ввійдете і де приймуть вас, їжте те, що дадуть вам; 9 лікуйте недужих, які там є, кажіть їм: Наблизилося до вас Боже Царство. 10 А коли в якесь місто прийдете і вас не приймуть, вийдіть на вулицю його та й скажіть: 11 Навіть порох, що прилип нам до ніг із вашого міста, струшуємо. Але знайте: наблизилось [до вас] Боже Царство. 12 Кажу вам, що содомцям того дня буде легше, ніж містові цьому. 13 Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Витсаїдо: бо якби в Тирі й Сидоні сталися чуда, які сталися у вас, вони давно вже покаялися б, сидячи у волосяниці та в попелі. 14 Однак Тиру й Сидону на суді буде легше, ніж вам. 15 А ти, Капернауме, чи ж до неба піднесешся, - до аду зійдеш!
...Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Витсаїдо: бо якби в Тирі й Сидоні сталися чуда, які сталися у вас... В Ісусовому голосі чути велике розчаруваня від того, що наперекір Його зусиллям, люди в цих містах не змінювались більше, залишилися здивованими від цього «чудового» чоловіка з Назарету, котрий робив чуда, оздоровляв, але заклик до покаяння, який їм проголошував, не приймали! А як щодо нас? Слухаємо Ісуса в Божому слові, приймаємо в Євхаристії, деколи Його приймаємо також в ближніх, але якщо мають наступити зміни всередині нас, обов’язково мусимо «дозволити» Духу Святому, щоб нам допоміг змінитися.
...Однак Тиру й Сидону на суді буде легше, ніж вам... Щоб і нам колись не почути цих, не надто приємних, слів, почнімо з того, щоб «мури» нашого я - егоїзму, нелюбові, ненависті, злоби, поступово та помалу розвалювати добром, привітністю, порозумінням, усмішкою та радістю. Деколи більше «подіє» подана склянка води, добре слово, посмішка підтримки, привітання…. Щоб нам було легше на останньому суді, мусимо відкрити «брами» нашого серця для покаяння та зміни. Щоденно просімо про силу та благодать, щоб ми Богу служили через тих, котрі «стукають» в наше серце словом, проханням. Правдивою потребою…
Немає коментарів:
Дописати коментар