10 липня, п’ятниця – Мт 13,4-9
Преп. Сампсона, лікаря
4. І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його. 5. Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. 6. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. 7. Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його. 8. Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять. 9. Хто має вуха, нехай слухає».
Цілий наш світ, кожна людина є землею, на яку падає зерно Божого слова. Уявімо «Сіяча»-Бога, котрий сіє зерна Божого слова, і вони падають на різну землю. Треба нам просити у Господа постійної духовної сили, щоб ми не стали людьми, у котрих слово Боже падає край дороги, де його нищить наша байдужість, або його «видзьобують птахи» світу навколо нас: наш неспокій, наша біганина, робота. Після того злий дух вже не має багато роботи, щоб вирвати Бога із нашого серця!
Можливо, слово впаде у нас на скелю, але не має достатньо землі, щоб пустити коріння… Хоча маємо добре бажання і охоту працювати над собою, але нам бракує витривалості.
На тернину слово падає у тих, які виявляють любов до багатства, грошей і це терня їм забороняє з’єднатися з Богом! Наші очі є так засліплені багатством, що вже не бачать правдивих цінностей…
Аж коли впаде зерно на плодючу землю, може принести урожай. Тому роздумаймо, як зробити плодючою землю нашого серця, щоб Божі натхнення охоче приймати та відповідати на них конкретними вчинками любові…
Немає коментарів:
Дописати коментар