13 грудня, субота – Лк 9,57-62
Ап. Андрея Первозванного
В той час, як Ісус був у дорозі, сказав хтось до нього: Я піду за тобою, куди б ти не пішов. Ісус озвався до нього: Лисиці мають нори і птиці небесні гнізда, Син же Чоловічий не має де голови приклонити. До другого сказав: Іди за мною. Та той відповів: Господи, дозволь мені передше піти та поховати мого батька. – Лиши мертвим ховати своїх мертвих, сказав Ісус до нього. Ти ж іди, проповідуй Царство Боже. Інший сказав: Я піду за тобою, Господи, але передше дозволь мені з моїми домашніми попращатися. Ісус сказав до нього: Ніхто, поклавши руку на плуг і озираючись, не здатний до Царства Божого.
Сказати Ісусові сміливо: «Піду за Тобою всюди, куди Ти підеш» – це вимагає великої відваги. Якщо знаємо життя Ісуса з Євангелія, розуміємо, що чекає на тих, котрі вирішили наслідувати Його. Непорозуміння з близькими, замученість, несправедливе звинувачення, хрест та Голгофа. Хто вирішив йти такою дорогою з любові до Ісуса, той крокує радісно та з відвагою, навіть якщо це деколи не є легко. Він є впевненим, що Бог йому дає потрібну силу та радість крокувати за ним.
Що скажемо у цій хвилині Ісусові, який приходить до нас? Заховаємось до хованки свого егоїзму, лінощів та незацікавленості? Чи всеж таки спробуймо, хоч несміливо, помалу сказати: «Господи, знаю, що я занадто «засидівся» на зручному дивані свого «Я», але з Твоєю поміччю напевно буду рухатись». Тому кличу: «Хочу іти за Тобою, Господи!»
Господи Ісусе Христе Сине Божий! Я справді хочу іти за Тобою. Прошу Твоєї помочі, щоб від сьогодні мати сили зрікатися мого егоїзму.
Немає коментарів:
Дописати коментар