17 грудня, середа – Лк 18,15-17.26-30
Вмч. Варвари, прп. Івана Дамаскина
В той час приносили до Ісуса малих дітей, щоб до них доторкнувся. Побачивши це, учні їм докоряли. Ісус покликав їх, кажучи: Дозвольте дітям, нехай ідуть до мене; не боронить їм: таких бо Царство Боже. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, той не ввійде до нього.
Ті, що слухали, сказали: Хто ж тоді може спастися? Він відповів: Неможливе в людей – можливе в Бога.
Тоді Петро промовив: Ось ми покинули все, що мали, і пішли за тобою. Ісус сказав їм: Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім, чи жінку, чи братів, чи дітей задля Царства Божого, і не отримав би багато більше за цього віку, а в наступнім віці життя вічне.
Кожна мала дитина є дуже чутливою. Поступово вчиться пізнавати світ. Найважливішими для дитини є її батьки. Їм повністю дитина довіряється, бо руки – обійми мами і тата, є для неї як оазис в пустелі цього світу.
Такими маємо бути також і ми відносно нашого Небесного Отця. З такою впевненістю, так просто довіритися, як маленька дитина своїм батькам. Ісус бажає, щоб ми приходили до Отця, як ті діти. Він на нас дивиться з безмежною любов’ю, дає нам свої дари вдень та вночі.
Небесний Батьку, відкриваю свої обійми та серце для Тебе. Сьогодні потребую Тебе.
Немає коментарів:
Дописати коментар