28.02.2010

28 лютого, неділя – Мр. 2,1-12
2 Посту. Ап. Онисима

Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи." А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: "І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?" Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: "Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? Що легше - сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, - мовить до розслабленого: Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому." Устав той - і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: "Ніколи ми такого не бачили!"

… І от прийшли до нього, несучи розслабленого… Як перемагаємо ми наші душевні та тілесні «паралічі»? Згадуємо в таких хвилинах Ісуса, чи шукаємо лише допомоги у людей?
… Ісус, уздрівши їхню віру … Якщо би ми тепер лежали на ліжку перед Ісусом, що би було для нас важливіше: Щоб оздоровив наше тіло, чи повернув мир душі?
… Кажу тобі: «Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому»… Ніколи не жаліймо часу, який ми пробули зі своїм Богом… Наперекір життю в поспіху, саме час відданий зустрічі з Господом надає нам новий подих для духа і тіла! Цей час є хвилиною роздуму, а часом й звільненням від напруги, зменшенням хаосу, котрий панує навколо нас і в нас. Є часом розмови з небесним другом, біля якого відчуваємось вільно та щасливо. Якщо Ісус знайде в нас віру, таких хвилин не буде бракувати в нашому житті.