17 грудня, четвер – Лк 20,9-18
Вмуч. Варвари, преп. Івана Дамаскина
І він почав народові казати оцю притчу: “Один чоловік насадив був виноградник, винайняв його виноградарям і відійшов на довший час.
Та своєчасно послав він до виноградарів слугу, щоб ті дали йому частку з плодів виноградних; а виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим.
І знов послав він другого слугу, та вони, й того побивши й обезчестивши, відпустили з порожніми руками.
Послав ще й третього, та вони й цього, тяжко поранивши, прогнали.
Сказав тоді власник виноградника: Що мені робити? Послати хіба що мого улюбленого сина? Може його пошанують?
Виноградарі ж, побачивши його, так почали міркувати між собою: Це спадкоємець, убиймо його, щоб спадщина нам дісталась.
І вивели його за виноградник і вбили. Що, отже, зробить їм власник виноградника?
Прийде і вигубить тих виноградарів, а виноградник дасть іншим.” Почувши це, вони сказали: “Нехай це не станеться!”
Ісус же глянув на них пильно й мовив: “Що, отже, значить оце написане: Камінь, що його відкинули будівничі, власне той став наріжним?
Кожний, хто впаде на той камінь, розіб'ється; на кого ж він впаде - роздавить.
Кожен з нас отримав виноградник нашого життя – свою душу. Як віддаємо її Господу? Він посилає своїх слуг – священиків, нагадує нам подіями, словами приятелів, родичів, різними думками… Висилає нам і свого Сина в подобі Божого слова та персонально під видом хліба і вина у Євхаристії. Чи не поводимося подібно як виноградарі? Можливо, не хочемо вбити Його фізично, але вбиваємо Його нашим байдужістю, лінню… Чи можемо спокійно сказати, що ми ніколи не вбили в собі Божий голос, який нам оголошував Божу волю через совість або якусь людину?
Що зробить Господар винограднику? Подумали ми колись над тим?
Буду розвивати чутливість на Божий голос.
Небесний Батьку, не переставай до мене говорити через свого Сина та через своїх слуг на землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар