13 березня, п’ятниця – Мт 27,45-56
Прп. ісп. Василія
Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: «Він Іллю кличе». І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: «Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати». А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»
Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.
Важко бачити як хтось страждає! Є стільки людей, котрі опікуються хворими, стільки тих, котрі відвідують у лікарні своїх друзів або близьких. Є багато тих, котрі помирають. Лише сум, страх, безнадія, самотність. Стараймося зробити з нашого життя щось гарне, сповнити Божий план так, як його сповнив Ісус. Кожного дня сповнюємо його частково. Але в смерті маємо можливість віддатися повністю. Віддати Богові все. Вийти аж на вершину. Переступити поріг та зустрітися з Богом. Чи може бути в тому щось сумне?
Господи, дай нам Твою руку, коли будемо помирати, щоб з повною свідомістю та радістю переступили та крокували за Тобою.
Немає коментарів:
Дописати коментар