03 березня, вівторок – Мт 26,14-25
Св. Льва, Папи Римського
Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже:«Що хочете мені дати, і я вам його видам?». Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають:«Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?». Він відповів їм: «Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому:Учитель каже:Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми». Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху.
Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями, і коли вони їли, він промовив: «Істинно, кажу вам:Один з вас мене зрадить». Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: «Чи то часом не я, Господи?» Він відповів: «Хто вклав зі мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» А Юда, зрадник його, і собі озвався: «Чи то часом не я, Учителю?» Каже Ісус до нього: «Ти мовив».
Юда — цілком нормальний послідовник Христа, добрий учень, а саме йому випадає доля зрадника. З іншої сторони ми пам'ятаємо те, що Юда не був єдиним, хто зрадив Ісуса. Інші учні теж зрадили. Зрештою, зрадництво є притаманним усім людям, кожному з нас також. Але суть не втому. Звернімо нашу пильну увагу на поведінку Спасителя після цієї видимої зради. На Його безкорисну та безмежну любов. За нашими мірками справедливості, Він мав би любити лише тих, хто залишився з Ним до кінця. Проте, Господь не діє за нашими світськими та суто людськими, збудованими на чистій суб'єктивності законами. Він прощає усіх. Мало того, Він просить Отця Свого, щоб "простив їм, бо не знають що роблять" /Лк. 23, 34/.
Немає коментарів:
Дописати коментар